Олексій – український військовий. Це ім’я змінене з міркувань безпеки. Про його бісексуальність знають лише кілька близьких людей, ані родині, ані більшості побратимів він про себе не розповідав.
Своєю історією Олексій поділився з громадською організацією «Військові ЛГБТ+». Вона показує ситуацію, в якій опиняється частина квірних людей у війську: вони служать поруч з усіма, виконують ті самі завдання і несуть ті самі ризики, але водночас змушені постійно оцінювати, наскільки безпечно бути відкритими.
«Родині я камінг-аут не робив. Про мою сексуальність знають лише кілька друзів», – розповідає Олексій.
У підрозділі ситуація ще складніша.
«Спершу вони не повірили»
Кілька колег Олексія все ж знають про його бісексуальність.
Сталося це без заздалегідь підготовленого камінг-ауту. Якось під час вечірки компанія говорила і жартувала про чоловіків. У якийсь момент Олексій сказав, що сам мав досвід стосунків із чоловіками.
Перша реакція була радше недовірою.
«Якось розповів їм на вечірці після розмови й жартів про чоловіків. Спершу вони не повірили, але наступного дня перепитали ще раз», – згадує військовий.
Після цього нічого драматичного не сталося. Люди, яким він відкрився, продовжили нормально з ним спілкуватися.
«Зараз ці люди добре до мене ставляться», – говорить Олексій.
На перший погляд, така історія могла б звучати оптимістично: людина наважилася сказати правду про себе і не втратила через це друзів чи колег.
Але сам Олексій не сприймає цей досвід як доказ того, що може бути відкритим перед усім підрозділом.
Він добре розуміє, що кілька людей, які поставилися до нього нормально, не означають безпечного середовища загалом.
За словами військового, серед його оточення є люди, які не приймають ані бісексуальність, ані гомосексуальність.
«Вони не розуміють, як це – коли чоловік може бути з чоловіком», – пояснює він.
Камінг-аут, після якого може довестися шукати нову посаду
Саме тому Олексій поки не планує відкрито говорити про свою орієнтацію у підрозділі.
Його побоювання дуже конкретні.
«Якби я зробив камінг-аут у підрозділі, реакція, думаю, була б негативною. Булінг буде. І, напевно, довго. Ймовірно, скажуть ще шукати нову посаду», – говорить військовий.
Ці слова добре показують, чому питання видимості для ЛГБТК+ військових не можна зводити до простого заклику «не боятися бути собою».
Камінг-аут – особисте рішення.
Людина сама має визначати, кому, коли і за яких обставин розповідати про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність. Особливо якщо така відкритість потенційно може вплинути на стосунки з колегами, психологічний комфорт або навіть можливість залишатися на своїй посаді.
Для військових цей вибір може бути ще складнішим.
Підрозділ – не просто робочий колектив, з якого можна піти додому після завершення зміни. Люди проводять поруч багато часу, живуть і працюють у стресових умовах, а від взаємної довіри іноді буквально залежить безпека.
Тому страх булінгу або ізоляції тут має зовсім іншу вагу.
Історія Олексія також нагадує про проблему, з якою часто стикаються саме бісексуальні люди.
Їхня орієнтація може залишатися невидимою для оточення. Якщо чоловік мав або має стосунки з жінкою, інші можуть автоматично вважати його гетеросексуальним. Досвід стосунків із чоловіками при цьому залишається частиною життя, про яку він змушений мовчати.
Через це бісексуальність нерідко сприймають як щось, у що потрібно «повірити» лише після додаткових пояснень.
Саме так сталося і з Олексієм: після його слів знайомі спочатку вирішили, що він жартує, а наступного дня перепитували, чи говорив серйозно.
Видимість не повинна вимагати ризикувати власною безпекою
ЛГБТК+ військові стали значно помітнішою частиною українського суспільства після початку повномасштабної війни.
Відкриті геї, лесбійки, бісексуальні та трансгендерні військові розповідають про службу, беруть участь у правозахисних кампаніях і публічно нагадують, що квірні люди так само захищають Україну.
Ця видимість важлива.
Але поруч із відкритими військовими залишаються люди, для яких камінг-аут досі може означати додатковий ризик.
І їхня закритість не робить їх менш сміливими, менш чесними чи менш частиною ЛГБТК+ спільноти.
Іноді мовчання – це не сором за себе.
Це спосіб захистити себе в середовищі, яке людина поки не вважає достатньо безпечним.
Саме про це говорить історія Олексія.
Він служить, має власний досвід кохання та стосунків із жінками й чоловіками, має друзів, які знають про його бісексуальність і приймають його. Але водночас він змушений проводити межу між людьми, яким може довіритися, і тими, від кого очікує неприйняття.
Для нього камінг-аут у підрозділі зараз означав би не просто сказати кілька слів про себе.
Він потенційно означав би бути готовим до булінгу, тиску і навіть необхідності змінити місце служби.
Саме тому теза «Військових ЛГБТ+» звучить особливо важливо: для частини ЛГБТК+ військових видимість – це не лише про сміливість, а й про безпеку.
Справді дружнє середовище починається не тоді, коли кожного змушують бути відкритим.
А тоді, коли людина знає, що її камінг-аут не коштуватиме їй поваги, нормальних стосунків із побратимами чи можливості спокійно продовжувати службу.