Чи обов’язково бісексуальній людині мати партнерів різних гендерів? Чи має потяг розподілятися порівну? Чому бісексуальних людей досі називають «невизначеними» та звинувачують у невірності? На ці питання відповідає ведуча Тала Андреєва у випуску «Що скриває бісексуальність?» проєкту «Гей-пропаганда».
Відео пояснює, як змінювалося розуміння бісексуальності, чим орієнтація відрізняється від сексуального досвіду, звідки походять символи біспільноти та як біфобія впливає на самоусвідомлення, стосунки й психічне здоров’я людей.
Що таке бісексуальність
У сучасному розумінні бісексуальність означає здатність відчувати емоційний, романтичний та або сексуальний потяг до людей більш ніж одного гендеру. Таке визначення, зокрема, наводить словник Американської психологічної асоціації.
Деякі люди описують бісексуальність як потяг до представників власного та інших гендерів. Інші користуються ширшим формулюванням «потяг до більш ніж одного гендеру». В обох випадках бісексуальність не обмежується винятково потягом до цисгендерних чоловіків і жінок та не виключає трансгендерних або небінарних людей.
У випуску також порушують питання співвідношення бісексуальності та пансексуальності. Ці поняття можуть перетинатися, але їх не варто автоматично ототожнювати. Пансексуальні люди часто описують свій потяг як такий, для якого гендер не є визначальним чинником. Бісексуальні люди можуть відчувати потяг до різних гендерів по-різному або надавати самому гендеру певного значення.
Найкраще користуватися тим словом, яке обирає сама людина. Ні бісексуальність, ні пансексуальність за своїм сучасним визначенням не виключають трансгендерних людей.
Водночас сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність і гендерне самовираження є різними характеристиками. Орієнтація стосується того, до кого людина може відчувати потяг. Гендерна ідентичність описує внутрішнє відчуття власного гендеру, а гендерне самовираження – те, як людина демонструє себе через зовнішність, одяг, поведінку чи інші засоби.
Сексуальний досвід не визначає орієнтацію
Один із головних акцентів випуску полягає в тому, що для бісексуальної ідентичності не потрібен сексуальний або романтичний досвід із людьми різних гендерів.
Людина може усвідомлювати себе бісексуальною, навіть якщо ніколи не мала сексуальних стосунків. Так само наявність певного досвіду автоматично не визначає ідентичність. Наприклад, гей або лесбійка могли раніше мати гетеросексуальні стосунки, але це не зобов’язує їх називати себе бісексуальними.
У дослідженнях сексуальної орієнтації зазвичай розрізняють щонайменше три складові: потяг, поведінку та ідентичність. Вони можуть збігатися, але це відбувається не завжди. Людина може відчувати потяг, не реалізовувати його в стосунках або не використовувати для себе жодного ярлика.
Поточні стосунки також не скасовують орієнтацію. Бісексуальна жінка не стає гетеросексуальною через стосунки з чоловіком і не стає лесбійкою через стосунки з жінкою. Моногамні стосунки описують домовленість між партнерами, а не повний спектр людей, до яких кожен із них потенційно здатний відчувати потяг.
Бісексуальність не означає «50 на 50»
Ще один поширений міф полягає в тому, що бісексуальна людина має однаково сильно цікавитися чоловіками та жінками або різними гендерами.
Насправді пропорції 50 на 50 не існує як обов’язкового критерію. Потяг може бути нерівномірним, відрізнятися за характером або змінюватися протягом життя. Людина може частіше закохуватися в представників одного гендеру, але водночас залишатися здатною відчувати потяг і до інших.
«Навіть якщо це 70 на 30 чи 40 на 60, людина все одно може вважати себе бісексуальною», – пояснює Тала Андреєва.
Важливим є самоусвідомлення людини, а не математичний підрахунок партнерів, фантазій або закоханостей. Під час вибору партнера значення можуть мати характер, зовнішність, спільні цінності, відчуття безпеки, емоційна близькість і здатність задовольняти потреби одне одного. Гендер може бути лише одним із багатьох чинників або не бути визначальним узагалі.
Як з’явився термін
Слово «бісексуальний» не завжди мало сучасне значення. Спочатку його використовували в біології для опису організмів із чоловічими та жіночими репродуктивними ознаками. Термін також міг стосуватися змішаної освіти, коли хлопці та дівчата навчалися разом.
Наприкінці XIX століття поняття поступово увійшло до сексології. Одним із дослідників, які використовували його для опису людської сексуальності, був австрійсько-німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг. Його праці належать до раннього етапу розвитку сексології, тому частина тогочасних класифікацій і формулювань нині вважається застарілою.
Сучасне розуміння бісексуальності сформувалося завдяки подальшим дослідженням у психології, біології, соціології та сексології. Сьогодні її розглядають як нормальну варіацію людської сексуальності, а не як захворювання, розлад, свідомий вибір або обов’язковий перехідний етап.
Прапор та інші символи біспільноти
Найвідомішим символом біспільноти є прапор із рожевою, фіолетовою та синьою смугами. Рожевий колір зазвичай пояснюють як символ потягу до людей свого або подібного гендеру, синій – до людей іншого гендеру, а фіолетовий, утворений поєднанням двох кольорів, – як позначення бісексуальності та перетину цих форм потягу.
Іншим символом стали рожевий і синій трикутники, які перетинаються та утворюють фіолетову ділянку. Проте частина спільноти заперечує проти використання рожевого трикутника без належного історичного контексту.
У нацистській Німеччині перевернутим рожевим трикутником позначали чоловіків, ув’язнених через переслідування за гомосексуальність. Пізніше ЛГБТК+ рух переосмислив цей знак як символ пам’яті та спротиву, однак його походження залишається травматичним.
Як альтернативу створили символ подвійного півмісяця. Він набув поширення передусім у Німеччині та деяких сусідніх країнах.
Що показали дослідження Альфреда Кінсі
Важливою постаттю в історії досліджень сексуальності став американський біолог і зоолог Альфред Кінсі. У 1940-х роках його команда провела тисячі інтерв’ю про сексуальну поведінку, потяг і фантазії.
У книзі «Сексуальна поведінка чоловіка», опублікованій 1948 року, дослідники представили шкалу, яка пізніше стала відомою як шкала Кінсі. Вона описувала сексуальний досвід і реакції у вигляді континууму від винятково гетеросексуальних до винятково гомосексуальних.
Інститут Кінсі пояснює, що шкала мала сім основних позицій від нуля до шести та окрему категорію для людей, які не повідомляли про сексуальні контакти або реакції. Її метою було показати, що поведінка, потяг і почуття багатьох людей не вкладалися у дві взаємовиключні категорії.
Одним із найчастіше цитованих результатів було те, що 37 відсотків опитаних чоловіків мали щонайменше один одностатевий досвід, який завершився оргазмом. В іншому відомому підрахунку 46 відсотків повідомляли про певні сексуальні реакції або досвід щодо людей обох статей.
Ці цифри не означають, що відповідна частка чоловіків ідентифікувала себе як бісексуальні люди. Поведінка, реакції та ідентичність є різними показниками.
Дані Кінсі також не можна безпосередньо переносити на все населення. Вибірка не була репрезентативною за сучасними стандартами: у ній були непропорційно представлені молодші, освічені та білі учасники, а частину інформації збирали серед інституціоналізованих людей. Водночас дослідження стало важливим, бо продемонструвало значно більшу різноманітність сексуальної поведінки, ніж визнавало тогочасне суспільство.
Пізніші оцінки частки бісексуальних людей відрізнялися залежно від країни, покоління, формулювання запитань і того, що саме вимірювали: самоідентифікацію, поведінку або потяг. Саме тому окремі дослідження могли отримувати показники від менш ніж одного до кількох відсотків населення.
Чи «всі люди трохи бісексуальні»
У випуску згадують і погляди Зиґмунда Фройда. Він говорив про вроджену бісексуальність людини, маючи на увазі не лише сексуальний потяг, а ширшу психоаналітичну концепцію поєднання рис, які в його час вважали чоловічими та жіночими.
Фройд не стверджував, що всі люди однаковою мірою відчувають сексуальний потяг до різних статей. Його теорія була частиною раннього психоаналізу і згодом зазнала критики, зокрема з боку Шандора Радо та інших дослідників.
Сучасна наука не використовує тезу про те, що всі люди обов’язково є бісексуальними. Вона визнає різноманітність сексуальних орієнтацій і те, що для частини людей характерна певна сексуальна плинність. Але це не означає, що кожна людина має прихований потяг до більш ніж одного гендеру.
Бісексуальність у минулому
Потяг і сексуальні контакти з людьми різних статей або гендерів існували задовго до появи сучасних слів «бісексуальність», «гомосексуальність» і «гетеросексуальність». Ці терміни сформувалися лише у XIX столітті.
Проте сучасні ідентичності потрібно обережно застосовувати до людей минулого. У Стародавній Греції та Римі сексуальні стосунки часто описували не через орієнтацію людини, а через її соціальний статус, вік, гендерну роль і позицію в сексуальному контакті. Чоловік міг мати дружину та сексуальні стосунки з чоловіками, але його не називали бісексуальним у сучасному сенсі, бо такої категорії не існувало.
Подібні практики відомі також у різних суспільствах Азії, Африки та інших регіонів. Їхнє значення залежало від конкретної культури й історичної епохи, тому твердження, що бісексуальність усюди вважалася прийнятною або природною, було б надмірним узагальненням.
Цю складність показала й суперечка навколо документально-драматичного серіалу Netflix «Александр: становлення бога», який вийшов у 2024 році. У ньому зобразили романтичну близькість між Александром Македонським і його другом та полководцем Гефестіоном.
Професор Кардіффського університету Ллойд Ллевеллін-Джонс пояснював, що одностатеві стосунки були частиною грецького світу, але слів і категорій, тотожних сучасним поняттям «гей» або «гомосексуальність», тоді не існувало.
У різні періоди релігійні, державні та суспільні норми дедалі жорсткіше регулювали сексуальність. У середньовічній Європі та інших суспільствах одностатеві контакти могли переслідуватися законом або релігійними установами. Покарання залежало від часу, місця, статі та соціального статусу людей, а також від того, чи стали стосунки публічними.
Чому видимість не є «ЛГБТ-пропагандою»
У відео Тала Андреєва також відповідає на звинувачення в так званій «ЛГБТ-пропаганді». Видимість квірних людей, розмови про різні орієнтації або присутність ЛГБТК+ персонажів у культурі не перетворюють гетеросексуальну людину на гомосексуальну чи бісексуальну.
Суспільство протягом століть демонструвало переважно гетеросексуальні пари та подавало їх як єдину норму. Це не призвело до зникнення ЛГБТК+ людей. Аналогічно інформація про квірний досвід не змінює орієнтацію людини.
Видимість може виконувати іншу функцію: допомагати людям краще розуміти власні почуття, знаходити слова для опису свого досвіду та бачити, що вони не самотні. Вона також може зменшувати упередження серед тих, хто раніше майже нічого не знав про ЛГБТК+ спільноти.
Що таке стирання бісексуальності
Тривалий час сексуальність описували за принципом «або гомосексуальна, або гетеросексуальна». У такій системі для бісексуальності не залишалося самостійного місця.
Бісексуальних людей могли представляти як геїв або лесбійок, які бояться камінг-ауту, або як гетеросексуальних людей, котрі тимчасово експериментують. Цей погляд відображає моносексизм – припущення, що людина може відчувати потяг винятково до одного гендеру.
Через це бісексуальні люди нерідко почуваються чужими як у гетеросексуальному середовищі, так і всередині ЛГБТК+ спільноти. Їхню ідентичність можуть ставити під сумнів залежно від статі або гендеру нинішнього партнера.
Таке явище називають стиранням бісексуальності або біневидимістю. Воно виникає, коли бісексуальність ігнорують, заперечують або автоматично замінюють іншою орієнтацією.
Наприклад, жінку у стосунках із чоловіком можуть вважати гетеросексуальною, а ту саму жінку у стосунках із жінкою – лесбійкою. В обох випадках її власне визначення бісексуальності залишається непоміченим.
Як проявляється біфобія
Біфобія охоплює негативні установки, неприязнь і дискримінацію щодо бісексуальних людей. Вона може походити як від гетеросексуального оточення, так і від окремих представників ЛГБТК+ спільноти.
Один із поширених проявів біфобії – заперечення самого існування бісексуальності. Людині можуть говорити, що вона «ще не визначилася», «переросте цей етап», «має обрати сторону» або насправді є геєм чи лесбійкою, але не готова це визнати.
Інший стереотип полягає в тому, що бісексуальні люди нібито розбещені, сексуально нерозбірливі або постійно потребують партнерів різних гендерів. Звідси виникають безпідставні припущення про невірність, нездатність до моногамії чи схильність до подвійного життя.
Кількість гендерів, до яких людина здатна відчувати потяг, нічого не говорить про її чесність, відповідальність або ставлення до домовленостей у парі. Бісексуальні люди, як і люди будь-якої іншої орієнтації, можуть обирати моногамні, немоногамні або інші узгоджені формати стосунків.
Не відповідає дійсності й жарт про «вдвічі більший вибір». Потенційна здатність відчувати потяг до людей різних гендерів не означає, що людині подобаються всі навколо або що їй легше знайти взаємне кохання.
Біфобні стереотипи можуть ускладнювати побудову довіри у стосунках. Партнер або партнерка можуть безпідставно сумніватися у вірності бісексуальної людини, ревнувати її до всіх знайомих або вимагати «довести» свою орієнтацію попереднім сексуальним досвідом.
Наслідки неприйняття
Постійне заперечення ідентичності, тиск і відчуття, що людина не належить повністю до жодної спільноти, можуть негативно впливати на психічне здоров’я. Бісексуальні люди можуть приховувати частину свого досвіду, уникати камінг-ауту або сумніватися у праві називати себе бісексуальними.
Особливо складною може бути ситуація, коли неприйняття надходить одночасно з боку гетеросексуального середовища та частини ЛГБТК+ спільноти. Тоді людина може залишатися без підтримки саме в тих просторах, де сподівалася її знайти.
Якщо тиск, тривога або неприйняття себе суттєво впливають на повсякденне життя, варто звернутися до психолога чи психотерапевта, який працює в ЛГБТК+ дружньому та неосудливому підході. Завдання такої допомоги полягає не в тому, щоб змінити орієнтацію, а в підтримці самоусвідомлення, подоланні наслідків дискримінації та формуванні здорових стосунків із собою й іншими.
Бісексуальність у культурі
Однією з ранніх американських кіноробіт, у якій сучасні дослідники бачать бісексуальний або гендерно неконформний підтекст, стала комедія «Флоридський приворот» 1914 року режисера Сідні Дрю. Її сюжет розповідає про магічне перетворення, яке змінює гендерну поведінку персонажів та їхні романтичні взаємини.
Із 1934 до 1968 року американське кіно працювало під значним впливом так званого Кодексу Гейза. Цензурні правила обмежували зображення негетеросексуальних стосунків, тому відкрито бісексуальні персонажі майже не з’являлися на екранах.
Важливим літературним твором стала «Орландо» Вірджинії Вулф, опублікована 1928 року. Роман був натхнений письменницею Вітою Секвілл-Вест, із якою Вулф мала близькі романтичні стосунки. Головний персонаж «Орландо» проживає кілька століть і одного дня прокидається в жіночому тілі, а текст вільно змінює гендерні характеристики та займенники.
У популярній музиці помітною подією стала пісня Джилл Собул «I Kissed a Girl» 1995 року. Її кліп розповідав про цікавість і потяг жінки до іншої жінки. У 2008 році Кеті Перрі випустила іншу пісню з такою самою назвою, яка стала міжнародним хітом, хоча водночас викликала дискусії про подання бісексуальності як експерименту.
Леді Гага відкрито говорила про свою бісексуальність і пояснювала, що «Poker Face» пов’язана з фантазіями про жінку під час сексу з чоловіком. Про потяг до людей різної статі також публічно розповідала акторка Анджеліна Джолі.
Культурна видимість не означає, що всі бісексуальні люди мають однаковий досвід. Її значення полягає у можливості побачити різні історії та відмовитися від уявлення, ніби людська сексуальність завжди ділиться на дві суворо відокремлені категорії.
Бісексуальність не потрібно доводити кількістю партнерів, сексуальним досвідом або рівним потягом до різних гендерів. Це повноцінна сексуальна орієнтація, а право визначати власну ідентичність належить самій людині.