Український військовослужбовець-гей, який не має близьких кровних родичів у країні, уклав шлюб із подругою, щоб у разі поранення або загибелі його справами опікувалася людина, якій він довіряє. Його ім’я та напрямок служби не розголошують із міркувань безпеки.
Історію військового оприлюднив Гендер Зет за дозволом журналістки NV Олександри Горчинської. Вона демонструє, до яких вимушених рішень можуть вдаватися ЛГБТ+ люди в українській армії через відсутність інституту реєстрованих партнерств.
Чоловік добровільно мобілізувався в липні 2024 року. Під час бойових виїздів і чергувань він почав серйозно замислюватися над тим, хто розпоряджатиметься його майном, організує поховання та отримає передбачені державою виплати, якщо він загине.
«Ще під час перших сильних обстрілів в окопі я сів і написав детальний заповіт. До мобілізації я мав трьох близьких подруг, з якими щиро спілкувався. Я прямо казав усім трьом, мовляв, давайте одружимося. Якщо мене вб’ють або покалічать, бодай хтось із близьких отримає ці виплати та зможе все владнати», – розповідає військовий.
Під час оформлення особової справи в підрозділі військовослужбовці заповнюють анкету, в якій можуть зазначити близьких родичів або довірених осіб. Однак, за словами героя, статус довіреної особи не забезпечує тих самих юридичних прав, які має офіційний чоловік або дружина.
«Виявляється, якщо довірена особа не є твоїм прямим родичем, вона не має жодних законних прав. А ще у разі загибелі тіло просто можуть передати найближчому комунальному підприємству. Мене б просто поховали за державний кошт на якомусь міському цвинтарі», – пояснює він.
Згодом одна з подруг запитала, чи залишається його пропозиція одружитися в силі. Військовий підтвердив, що не відмовився від свого рішення. Після цього вони домовилися зареєструвати шлюб.
«Я написав рапорт на одруження. Це, до речі, була моя перша відпустка за понад рік служби», – згадує чоловік.
Водночас він не називає цей шлюб повністю фіктивним у звичному розумінні. Між ним і подругою існують глибока дружба, довіра та взаємна симпатія. Реєстрація шлюбу дала військовому відчуття безпеки: тепер у разі нещастя рішення щодо його майна, виплат і поховання ухвалюватиме конкретна людина, яку держава визнає його законною дружиною.
«Тепер я абсолютно спокійний. Якщо раптом зі мною трапиться якесь нещастя, я знаю, що мою долю вирішуватиме не випадковий чиновник чи командир, а цілком конкретна людина, яка є моєю законною дружиною перед державою, за яку я воюю», – каже військовослужбовець.
Подружжя не приховує справжнього характеру своїх стосунків. За словами чоловіка, його дружина одразу попереджає нових знайомих, що перебуває у шлюбі з військовим-геєм і що вони домовилися про вільні стосунки. Сам він так само чесно розповідає про це потенційним партнерам.
«Минулого року я познайомився з цікавою людиною. Ми спілкувалися, разом відпочивали, але коли я запропонував продовжити знайомство, ця людина прямо відрізала: “З одруженими справи не маю. Я чітко знаю, чого хочу від чоловіків, і не збираюся влізати у твої стосунки з дружиною”. І це не поодинокий випадок», – розповідає військовий.
Попри можливі труднощі у знайомствах, чоловік не приховує свого сімейного статусу.
«Я з гордістю ношу обручку, мені подобається цей статус одруженого чоловіка. У мене є партнери, у неї – свої захоплення. Але виявилося, що значна частина ЛГБТ+ спільноти дуже критично ставиться до таких рішень. Для багатьох штамп у паспорті є червоним прапорцем: з “одруженими” стосунків не будують», – говорить він.
У підрозділі, де раніше служив чоловік, було понад десять ЛГБТ+ військових. За його словами, серед них діяло негласне правило, подібне до колишньої американської військової політики «Don’t Ask, Don’t Tell» – «Не питай, не кажи». Люди знали одне про одного, однак воліли не афішувати особисте життя.
Таку обережність військовий пояснює непередбачуваністю кадрових змін у війську. Командиром може стати людина з консервативними поглядами, яка почне нав’язувати так звані «традиційні цінності», усувати ЛГБТ+ військових із бойових посад або створювати їм додаткові бюрократичні перешкоди.
«Саме тому я волію тримати своє приватне життя в тиші. Мені просто потрібно якісно виконати свою роботу й повернутися додому живим», – каже він.
Шлюб із подругою став для військового способом отримати юридичні гарантії, яких він не може мати у стосунках із чоловіком. В Україні одностатеві пари досі не можуть офіційно зареєструвати свої стосунки. Через це партнери можуть зіткнутися з труднощами у питаннях спадкування, доступу до коханої людини в лікарні, отримання інформації про її стан, соціальних виплат і розпорядження тілом після загибелі.
Законопроєкт №9103 про інститут реєстрованих партнерств зареєстрували у Верховній Раді ще в березні 2023 року. Він має врегулювати майнові та немайнові права партнерів, порядок державної реєстрації таких союзів і їх припинення. Партнерство при цьому не прирівнюватиметься до шлюбу. За даними Верховної Ради, документ досі опрацьовується в комітеті й не дійшов до розгляду в сесійній залі.
Європейська комісія у звіті про розширення за 2025 рік назвала відсутність прогресу у створенні цивільних партнерств одним із проблемних питань у сфері основоположних прав. Запровадження реєстрованих партнерств також передбачене українською Дорожньою картою з питань верховенства права. Водночас закон спочатку має ухвалити Верховна Рада, і лише після цього документ може бути переданий Президентові на підпис.
Поки політичне рішення відкладається, ЛГБТ+ військові, які захищають Україну на фронті, залишаються без однакового з іншими громадянами доступу до сімейних прав. Історія цього військовослужбовця показує, що йдеться не про абстрактну дискусію, а про конкретні рішення в умовах війни – хто прийде до лікарні, отримає виплати, успадкує майно та гідно поховає загиблу людину.