У Словаччині триває суперечка, яка вже стала випробуванням не лише для прав ЛГБТК+ людей, а й для принципу верховенства права Європейського Союзу.
Йдеться про подружжя словаків Метода Шпачека та Івана Новотного. Вони одружилися в Австрії ще шість років тому, однак словацька влада досі відмовляється офіційно визнати їхній шлюб.
Пара оскаржує це рішення, посилаючись на практику Суду справедливості ЄС. Її суть полягає в тому, що якщо одностатева пара законно уклала шлюб в одній країні Євросоюзу, інші держави-члени мають визнавати цей сімейний статус принаймні в тих сферах, які пов’язані зі свободою пересування та відповідними правами.
Попри це, словацькі органи нещодавно знову відмовили Шпачеку та Новотному в реєстрації їхнього шлюбу.
У результаті вони залишаються подружжям в одній країні ЄС і фактично “чужими людьми” для держави у власній країні.
Конфлікт між національним законодавством і правом ЄС
Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо послідовно виступає проти шлюбної рівності й останніми роками посилив риторику проти ЛГБТК+ прав.
У 2014 році до Конституції Словаччини внесли норму, яка визначає шлюб виключно як союз чоловіка і жінки.
У вересні 2025 року були ухвалені додаткові конституційні зміни. Вони закріпили бінарне визначення статі та обмежили усиновлення подружніми парами, фактично виключивши одностатеві пари зі спільного усиновлення.
Сам Фіцо описував ці зміни як своєрідну “дамбу проти прогресивізму”.
Але саме тут виникає юридична колізія.
Європейська комісія нагадує Братиславі, що право ЄС та рішення Суду справедливості Європейського Союзу мають пріоритет у сферах, які регулюються законодавством Союзу.
Тобто Словаччина може не дозволяти укладати одностатеві шлюби на своїй території, але це не означає, що вона може повністю ігнорувати сімейний статус громадян ЄС, який вони законно отримали в іншій державі-члені.
Саме це робить справу Шпачека та Новотного важливою далеко за межами їхньої особистої історії.
Якщо окремі країни зможуть просто не виконувати рішення Суду справедливості ЄС у таких питаннях, правова визначеність для одностатевих сімей у межах Євросоюзу суттєво послабиться.
Людина може законно одружитися в одній країні, переїхати до іншої і раптом виявити, що її шлюб більше “не існує” для держави.
Для ЛГБТК+ людей це не абстрактна юридична суперечка
Правове визнання шлюбу впливає на дуже конкретні речі.
Це право на проживання для партнера або партнерки, доступ до медичної інформації, спадкування, соціальні виплати, батьківські права, пенсійне забезпечення та десятки інших ситуацій, у яких держава має розуміти, хто є членом сім’ї.
Коли країна відмовляється визнавати одностатевий шлюб, укладений за законом іншої держави ЄС, вона створює для таких сімей правову невизначеність.
Особливо відчутно це для людей, які працюють у міжнародних компаніях і переїжджають між країнами.
Для різностатевої подружньої пари переїзд із Австрії до Словаччини не ставить під сумнів сам факт шлюбу.
Для одностатевої – може поставити.
І саме тому ця тема давно вийшла за межі суто ЛГБТК+ політики.
Вона стосується свободи пересування в ЄС, мобільності працівників, міжнародного бізнесу та передбачуваності правового середовища.
Компанії, які переводять співробітників з однієї країни до іншої, залежать від того, чи визнає держава їхні сімейні відносини. Якщо цього не відбувається, працівникам доводиться додатково вирішувати питання проживання, соціального страхування, медичних повноважень чи батьківства.
Для частини ЛГБТК+ фахівців це може стати достатньою причиною просто відмовитися від переїзду.
На тлі напруженої ситуації для ЛГБТК+ спільноти
Правозахисні організації у Словаччині також звертають увагу на ширший контекст.
Після нападу на квірний бар Tepláreň у Братиславі у 2022 році, де загинули люди, багато представників ЛГБТК+ спільноти почали говорити про посилення страху та відчуття незахищеності.
На цьому тлі політичні заяви про “традиції” та необхідність протистояти ЛГБТК+ правам сприймаються не просто як ідеологічна позиція.
Вони впливають на атмосферу, у якій живе спільнота.
Тому справа Шпачека і Новотного сприймається правозахисниками ще й як тест на те, чи здатна держава забезпечити однакову юридичну повагу до всіх своїх громадян, навіть якщо політична більшість не підтримує шлюбну рівність.
У ширшій перспективі це також питання про те, наскільки однаково громадяни ЄС можуть користуватися своїми правами в різних країнах Союзу.
Європейський Союз побудований на ідеї, що люди можуть вільно пересуватися, працювати й жити в інших державах-членах.
Але така свобода стає неповною, якщо сім’я людини визнається в одному місці і перестає існувати юридично в іншому.
Саме тому майбутнє справи Метода Шпачека та Івана Новотного важливе не лише для них.
Від її результату залежить відповідь на значно ширше питання: чи можуть ЛГБТК+ сім’ї розраховувати на те, що їхній законно оформлений статус подорожуватиме Європою разом із ними.