Колишня президентка Чилі Мішель Бачелет зняла свою кандидатуру на посаду генеральної секретарки ООН після невдалого неофіційного голосування в Раді Безпеки. Паралельно проти неї тривала організована кампанія, учасники якої надсилали листи дипломатам, збирали підписи та використовували символи рухів за репродуктивні й ЛГБТІК+ права, щоб представити Бачелет як «радикальну феміністку». Про це повідомляє чилійське видання The Clinic.
Після виходу з перегонів Бачелет заявила, що вважає захист демократії, прав людини й прав жінок достатньою підставою для спротиву її кандидатурі.
«Якщо я комусь заважаю, бо вірю в демократію, багатосторонню співпрацю та міжнародну взаємодію, бо наші проблеми є спільними й жодна країна не може розв’язати їх самостійно, бо я захищаю права жінок і права людини, то для мене справді велика честь, що мене заблокували саме через це», – сказала колишня президентка Чилі під час заходу на її честь.
Хто така Мішель Бачелет
Мішель Бачелет двічі очолювала Чилі – у 2006-2010 та 2014-2018 роках – і стала першою жінкою на посаді президентки країни. За освітою вона лікарка-педіатриня та фахівчиня з громадського здоров’я. Раніше Бачелет також була міністеркою охорони здоров’я та першою в Латинській Америці жінкою на посаді міністерки оборони.
Її кар’єра тісно пов’язана з Організацією Об’єднаних Націй. У 2010-2013 роках Бачелет була першою виконавчою директоркою новоствореної структури «ООН Жінки», а у 2018-2022 роках обіймала посаду Верховної комісарки ООН з прав людини. Офіційна біографія ООН
Саме досвід у міжнародній дипломатії, захисті прав людини та державному управлінні став основою її кандидатури на посаду наступної очільниці ООН. Водночас її політична спадщина викликала критику з різних боків: консервативні рухи виступали проти її позицій щодо прав жінок, абортів і гендерної рівності, а UN Watch критикувала роботу Бачелет на посаді Верховної комісарки, звинувачуючи її в недостатньо жорсткій реакції на порушення прав людини в авторитарних державах.
Як обирають генерального секретаря ООН
Генерального секретаря або генеральну секретарку не обирають прямим голосуванням усіх держав-членів ООН. Відповідно до статті 97 Статуту організації, кандидатуру спочатку має рекомендувати Рада Безпеки, після чого її затверджує Генеральна асамблея. ООН
Рада Безпеки складається з 15 держав. П’ять із них є постійними членами та мають право вето: США, Китай, Франція, Велика Британія і Росія. Тому для успішного проходження кандидат або кандидатка повинні не лише отримати достатню підтримку Ради, а й уникнути заперечення з боку кожної з цих п’яти країн.
Перед офіційним рішенням проводять неформальні рейтингові голосування, під час яких члени Ради можуть висловитися за заохочення кандидатури, проти неї або не визначитися.
Під час третього такого голосування Бачелет отримала лише один голос на підтримку, 11 голосів проти та три нейтральні оцінки. Це означало, що її кандидатура практично не мала шансів отримати рекомендацію Ради Безпеки.
Формального вето проти Бачелет не застосовували. Однак The Clinic зазначає, що серед постійних членів Ради принаймні одна держава не підтримувала її. За неофіційними повідомленнями, йшлося про США, оскільки саме ця країна була єдиною з п’яти постійних членів, яка не провела з Бачелет двосторонньої зустрічі. Офіційного підтвердження того, як саме голосувала американська делегація, немає.
Кампанія з фігурами Бачелет біля штаб-квартири ООН
Джерела The Clinic, пов’язані з ООН, розповіли, що спротив США не став для дипломатичного середовища цілковитою несподіванкою. Значно незвичнішими виявилися масштабна електронна кампанія та вуличні акції, спрямовані проти конкретної кандидатки.
Біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку встановили щонайменше 20 картонних фігур Мішель Бачелет у натуральну величину. Колишню президентку Чилі зобразили з розгніваним обличчям, зеленою хусткою та райдужним прапором.
Зелена хустка стала міжнародно впізнаваним символом латиноамериканського руху за доступ до безпечних і легальних абортів, відомого як «Зелена хвиля». Райдужний прапор використали як символ ЛГБТІК+ спільноти. У контексті протесту обидва знаки мали не підтримувальний, а демонізувальний характер: через них організатори намагалися представити захист репродуктивних і ЛГБТІК+ прав як загрозу.
Поруч розмістили карикатуру на Бачелет із написом: «Вето Бачелет. Зупиніть захоплення влади радикальною феміністкою». На іншому плакаті містилося гасло: «Не впускайте woke-ідеологію».
Слово woke виникло в афроамериканському середовищі як заклик бути уважними до расизму та соціальної несправедливості. Проте в сучасній консервативній риториці його часто використовують як зневажливий ярлик для політики гендерної рівності, захисту ЛГБТІК+ людей, боротьби з дискримінацією та інших прогресивних ініціатив.
«Ми перемогли»
Серед організацій, які виступали проти Бачелет, The Clinic називає CitizenGO, C-Fam та UN Watch. При цьому мотиви їхніх кампаній відрізнялися.
CitizenGO є міжнародною консервативною платформою, що проводить кампанії проти абортів, одностатевих шлюбів, трансгендерних прав і гендерної освіти. C-Fam також відома лобіюванням консервативної політики щодо репродуктивних та ЛГБТІК+ прав у структурах ООН.
Після виходу Бачелет з перегонів представниця CitizenGO Росіо Д’Анджело надіслала масовий електронний лист, який починався словами: «Ми перемогли».
За її твердженням, команда організації зібрала 300 тисяч підписів проти кандидатури Бачелет й передала їх дипломатичним представництвам семи держав.
«Ми передали їх семи постійним місіям при ООН. Шість із них належали країнам Ради Безпеки, а сьомою була країна самої Бачелет – Чилі», – написала Д’Анджело.
Активістка пояснила, що вважає результат перемогою, оскільки Бачелет, яку вона назвала жінкою, що нібито хотіла використати найвпливовішу міжнародну посаду для просування «проабортного та радикального гендерного порядку денного», не стане наступною генеральною секретаркою ООН.
Ці формулювання відображають позицію CitizenGO, а не встановлені факти щодо програми Бачелет. Підтримка прав жінок, репродуктивного здоров’я, гендерної рівності та захисту ЛГБТІК+ людей є частиною міжнародної правозахисної політики, однак консервативні організації часто описують її як «ідеологію» або «радикальний порядок денний».
Інша лінія критики від UN Watch
Кампанія UN Watch мала інший публічно заявлений фокус. Женевська неурядова організація критикувала не стільки ставлення Бачелет до абортів чи ЛГБТІК+ прав, скільки її роботу на посаді Верховної комісарки ООН з прав людини.
UN Watch стверджувала, що Бачелет була недостатньо послідовною у своїй реакції на переслідування уйгурів у Китаї, політичні репресії в Росії, Ірані, Кубі та Венесуелі й інші порушення. Це позиція самої організації, яка вела окрему кампанію проти кандидатури.
UN Watch повідомила, що надсилала звернення представникам США, Великої Британії, Франції, Данії, Латвії, Греції, Панами та Ліберії.
«Від кожного уряду вимагали чіткої відповіді на питання, чи відповідає діяльність Бачелет стандартам, яких очікують від наступної генеральної секретарки», – заявила організація.
Після завершення кампанії виконавчий директор UN Watch Гіллель Ноєр також назвав результат «перемогою» та сказав:
«Наступний генеральний секретар повинен мати мужність, незалежність і доброчесність, яких, на нашу думку, Бачелет неодноразово бракувало як головній посадовиці ООН із прав людини».
Сама UN Watch стверджує, що її кампанія спиралася на дослідження роботи Бачелет, листування з дипломатами, публікації в медіа та запитання до кандидатки. UN Watch
Невідомий вплив кампанії на голосування
Організації, які виступали проти Бачелет, приписали собі заслугу за її вихід із перегонів. Проте з відкритих даних неможливо встановити, наскільки саме плакати, петиції та електронні листи вплинули на позиції членів Ради Безпеки.
Голосування було неформальним, а держави не оприлюднювали докладних пояснень своїх рішень. На результат могли одночасно вплинути геополітичні інтереси, ставлення до попередньої роботи Бачелет, її політичні позиції, переговори між державами та кампанії громадських організацій.
Водночас історія показує, як права жінок та ЛГБТІК+ людей можуть ставати інструментом політичної мобілізації. Зелену хустку й райдужний прапор у цьому випадку використали не для підтримки відповідних спільнот, а як візуальні маркери нібито небезпечного «радикалізму», проти якого пропонували об’єднати консервативну аудиторію.