Британці Адам Фрісбі та Джеймі Корбетт стали батьками доньки Левен у січні 2026 року завдяки сурогатному материнству у США. Там чоловіків юридично визнали її батьками від самого народження. Після повернення додому вони зіткнулися з іншою реальністю: британське законодавство не визнає автоматично обох передбачуваних батьків дитини, народженої сурогатною матір’ю за кордоном.
За британським правом людина, яка народила дитину, вважається її юридичною матір’ю незалежно від генетичного зв’язку. Якщо сурогатна матір перебуває у шлюбі або цивільному партнерстві, її партнер або партнерка за певних умов також може отримати статус другого юридичного з батьків. Щоб передати батьківство передбачуваним батькам, потрібне окреме рішення сімейного суду – parental order.
Для Адама і Джеймі це означає, що сім’я, яка у повсякденному житті існує від моменту народження Левен, повинна додатково пройти судову процедуру, щоб держава офіційно визнала обох чоловіків її батьками.
Саме цей досвід змусив пару розпочати кампанію за реформу законодавства.
Понад 113 тисяч людей підтримали їхню петицію
У квітні Адам Фрісбі зареєстрував на сайті британського парламенту петицію із закликом визнавати передбачуваних батьків у сурогатних програмах юридичними батьками від моменту народження дитини.
Петиція швидко подолала необхідний для парламентського розгляду поріг у 100 тисяч підписів. Станом на 10 вересня її підтримали понад 113 тисяч людей, а 7 вересня питання обговорили у Вестмінстері.
Адам і Джеймі пояснюють свою позицію просто: вони не вважають нормальним, що після народження запланованої та бажаної дитини батькам доводиться місяцями проходити суди та перевірки, перш ніж їхній сімейний статус буде повністю визнаний.
Їхня донька народилася з використанням донорської яйцеклітини, а вагітність виносила американська сурогатна матір Крісті, яка не має генетичного зв’язку з дитиною. Проте саме вона залишається юридичною матір’ю за британським правом до завершення процедури parental order.
Це має цілком практичні наслідки.
Після повернення до Великої Британії пара зіткнулася з проблемами вже під час реєстрації доньки у системі NHS. Джеймі розповідав, що працівники медзакладу попросили назвати “матір і батька” дитини. Після пояснення, що Левен має двох татів і народилася за допомогою сурогатного материнства, у її медичних записах з’явилася примітка про те, що чоловіки не є її юридичними опікунами у Великій Британії.
Для сім’ї це не просто бюрократична незручність. Британський уряд у власних рекомендаціях визнає, що до отримання parental order передбачувані батьки можуть не мати повного юридичного права ухвалювати рішення від імені дитини, зокрема у питаннях медицини та освіти.
Уряд визнає проблему, але змінювати закон поки не планує
Сама процедура parental order існує не випадково.
Згода сурогатної матері на передачу юридичного батьківства не може бути чинною раніше ніж через шість тижнів після пологів. Суд також перевіряє дотримання низки умов, зокрема генетичний зв’язок щонайменше одного з передбачуваних батьків із дитиною та її найкращі інтереси.
Прихильники нинішньої системи вважають цей період важливим захистом для сурогатних матерів і дітей. Під час парламентського обговорення звучали побоювання, що автоматичне визнання передбачуваних батьків від народження може послабити гарантії для жінки, яка виносила дитину, особливо у випадках міжнародного сурогатного материнства.
Британський уряд визнає, що затримка з юридичним батьківством створює для сімей невизначеність, але наразі не планує переглядати законодавство. У відповіді на петицію уряд заявив, що може повернутися до питання в майбутньому, коли для цього з’являться час і можливості.
Після парламентських слухань міністерка з питань громадського здоров’я та безпеки пацієнтів Діана Джонсон також наголосила, що будь-яка реформа має одночасно захищати добробут дітей, учасників сурогатних програм та суспільну довіру до системи.
Адам і Джеймі залишили парламент розчарованими.
За їхніми словами, замість обговорення того, як модернізувати механізм юридичного батьківства, значна частина дискусії перетворилася на суперечку про сурогатне материнство як таке. Особливо болісно вони сприйняли твердження про “заможних чоловіків, які експлуатують жінок”, і заявили, що їхню конкретну пропозицію не слід плутати з вимогою прибрати захист сурогатних матерів.
Пара формулює свою позицію інакше: захист потрібен усім сторонам – дитині, сурогатній матері та передбачуваним батькам.
Ця дискусія справді складніша за просте “за” або “проти” сурогатного материнства. У Великій Британії комерційне посередництво у сурогатних програмах заборонене, а сурогатній матері дозволено компенсувати розумні витрати. Водночас британці можуть звертатися до програм в інших країнах, де діють зовсім інші правові моделі.
Саме тому британські правові комісії вже кілька років тому дійшли висновку, що чинна система потребує модернізації. Вони зазначали, що parental order на практиці може оформлюватися від шести місяців до року, а юридичний статус сім’ї протягом цього часу не відповідає тому, хто фактично виховує дитину.
Для одностатевих чоловічих пар ця проблема особливо помітна, адже сурогатне материнство є одним із небагатьох шляхів до генетичного батьківства.
Але історія Адама і Джеймі зрештою не лише про ЛГБТК+ сім’ї. Чинні правила стосуються і різностатевих пар та самотніх людей, які стають батьками за допомогою сурогатного материнства.
Водночас досвід двох татів показує додаткову проблему: навіть у країні, де одностатеві шлюби давно легальні, державні системи все ще можуть бути побудовані навколо припущення, що в кожної дитини обов’язково є юридичні “мама і тато”.
Адам і Джеймі не просять державу вирішити, чи є вони сім’єю. Для них це питання вже давно вирішене.
Вони виховують Левен від дня її народження, прокидаються до неї вночі, водять до лікаря і відповідають за її життя.
Їхня вимога значно конкретніша – щоб закон встигав за реальністю сучасних сімей і водночас належно захищав усіх людей, які беруть участь у сурогатному материнстві.
Після парламентських слухань швидких змін не буде. Але понад 113 тисяч підписів зробили проблему, яку раніше переживали переважно окремі родини та юристи, предметом загальнонаціональної дискусії.
І тепер питання до британської влади звучить не лише як “чи потрібно реформувати систему”, а дедалі більше як “якою має бути ця реформа, щоб права дитини, сурогатної матері та її батьків справді були захищені”.