У французькому департаменті Па-де-Кале припинила існування асоціація Gays et Lesbiennes du Bassin Minier – “Геї та лесбійки Гірничого басейну”, яку лише навесні гучно представили місцеві політики ультраправого “Національного об’єднання” – Rassemblement national, RN.
Історія організації виявилася надзвичайно короткою. Її зареєстрували 13 травня 2026 року в Арні, а вже влітку вона була розпущена. У відкритому реєстрі французьких асоціацій зазначено дату розпуску 25 червня, а офіційна декларація про припинення діяльності була оприлюднена 17 липня. Жодної тривалої публічної роботи організація фактично розгорнути не встигла.
Саме це привернуло увагу французьких медіа та місцевих ЛГБТК+ активістів. Адже створення нової організації відбулося на тлі конфлікту між владою Арна, яку після муніципальних виборів очолила RN, та вже діючою ЛГБТК+ організацією Couleur із сусіднього Ланса.
Критики від самого початку підозрювали, що нова структура могла бути радше політичним інструментом для демонстрації “ЛГБТ-дружності” ультраправих, ніж самостійною громадською організацією.
Спочатку скасували квірний кінопоказ, а потім створили власну ЛГБТ-організацію
Передісторія почалася у квітні.
У муніципальному кінотеатрі Арна був запланований кінопоказ із дискусією навколо фільму Trois nuits par semaine. У заході мала брати участь ланська ЛГБТК+ асоціація Couleur та драг-артисти.
Після приходу до влади нового мера Антоні Гарено-Глінковскі, обраного від списку RN, подію скасували без докладного публічного пояснення. Натомість мерія невдовзі анонсувала власний “тиждень боротьби з нетерпимістю та ЛГБТКІА+фобією” і окремий кінодебат.
16 травня активісти Couleur та їхні союзники вийшли на акцію протесту біля муніципального кінотеатру. Вони звинувачували нову владу в тому, що та спочатку усунула незалежну ЛГБТК+ організацію від заходу, а потім вирішила провести власну подію під контролем муніципалітету.
Наступного дня відбувся захід за участі політиків RN. Серед них були мер Антоні Гарено-Глінковскі, сенатор від Па-де-Кале Крістофер Щурек та депутат Бруно Клаве. Саме тоді публічно оголосили про створення Gays et Lesbiennes du Bassin Minier.
Організатори заявляли, що асоціація захищатиме права геїв та лесбійок Гірничого басейну, а серед її майбутніх завдань називали юридичну підтримку молодих ЛГБТ+ людей, яких батьки вигнали з дому, у співпраці з муніципалітетами та орендодавцями соціального житла.
На папері мета виглядала цілком правозахисною.
Але склад керівництва одразу викликав запитання.
Усі четверо членів правління були пов’язані з RN. Президентом став Томас Менюж, заступник мера Арна з питань урбаністики та комунікації. Віцепрезиденткою – Валері Маркос, перша заступниця мера Льєвена. Скарбником – муніципальний радник Ланса Алексіс Одан, а секретарем – Доріан Дам’єн, обраний за списком Стіва Бріуа в Енен-Бомоні.
При цьому сама організація була зареєстрована лише за чотири дні до її публічної презентації.
“Вони створили її поспіхом за кілька днів до заходу. Для нас це справді виглядало як прикриття”, – коментував представник Couleur Мікаель Більбо.
Два місяці – і тиша
Після гучкого запуску діяльність Gays et Lesbiennes du Bassin Minier практично зникла з публічного простору.
За даними французьких журналістів, окрім участі у тому самому кінодебаті, інших помітних заходів, кампаній або правозахисної роботи організації зафіксувати не вдалося. Влітку асоціацію тихо розпустили.
Це стало додатковим аргументом для активістів, які ще навесні говорили про можливий pinkwashing – використання ЛГБТК+ символіки та риторики про рівність для покращення політичного іміджу без послідовної підтримки прав спільноти.
Ситуація виглядала особливо суперечливо через попередні рішення нової влади Арна.
Спочатку муніципалітет скасував захід, який уже готувала незалежна ЛГБТК+ організація. Потім організував власну програму, запросивши до неї структуру, створену самими політиками RN. А через кілька тижнів ця структура припинила існування.
Лілльке відділення Ліги прав людини ще навесні наголошувало на іншій деталі: назва “Gays et Lesbiennes du Bassin Minier” охоплювала лише геїв та лесбійок, залишаючи за межами самої назви бісексуальних, трансгендерних, небінарних, інтерсекс та інших людей ЛГБТКІА+ спектра.
Сам по собі вибір назви, звісно, не доводить ворожості до інших частин спільноти. Але на тлі політичних позицій RN він став ще одним предметом критики.
Партія протягом багатьох років намагається пом’якшити свій образ щодо геїв і лесбійок, одночасно зберігаючи консервативні позиції з багатьох питань ЛГБТК+ рівності та особливо прав трансгендерних людей. Французькі правозахисники вже неодноразово називали таку стратегію вибірковою: прийнятність окремих ЛГБТ+ людей демонструється публічно, але це не завжди перетворюється на підтримку правозахисного законодавства.
Саме тому історія маленької асоціації з Арна вийшла далеко за межі одного муніципального конфлікту.
Вона ставить просте питання: як відрізнити реальну підтримку ЛГБТК+ людей від політичного брендингу?
Відповідь зазвичай дають не веселкові прапори на меріях і не заяви до Міжнародного дня боротьби з гомофобією.
Її дають конкретні рішення.
Чи можуть незалежні ЛГБТК+ організації працювати без політичного контролю? Чи підтримує влада захист трансгендерних і небінарних людей так само, як геїв та лесбійок? Чи голосують політики за реальні механізми протидії дискримінації? І чи триває їхня “турбота” довше за кілька тижнів після красивої презентації?
У випадку Gays et Lesbiennes du Bassin Minier відповідь виявилася доволі промовистою.
Асоціацію урочисто презентували у травні.
А вже влітку вона зникла так само швидко, як і з’явилася.