У другому сезоні проєкту «Що DaLee» ведуча Lida Lee разом із MELOVIN, Олександром Деменком, Іриною Хапаловою та Іваном Морозовим поговорила про життя ЛГБТІК+ людей в Україні. Гості поділилися досвідом камінг-ауту, сімейного неприйняття, дискримінації та боротьби за рівні права, а також пояснили, чому прайди й цивільні партнерства залишаються актуальними під час війни.
«Що DaLee» – це проєкт, у якому відомі люди за чаюванням обговорюють складні суспільні теми та діляться особистими історіями. Його веде українська артистка й телеведуча Lida Lee, а ідейним натхненником і креативним продюсером є актор, телеведучий та військовослужбовець Даніель Салем.
Тема нового випуску – свобода бути собою. Lida Lee наголосила, що Україна буквально бореться за свободу, але коли про неї говорять ЛГБТІК+ люди, їхні потреби нерідко оголошують «не на часі».
Досвід Lida Lee: «Про таке не говорять»
Щоб розпочати відверту розмову, Lida Lee поділилася власною історією, про яку раніше не розповідала публічно. Після болісної зради в перших стосунках вона на рік закрилася від близькості та почала сумніватися в собі.
У цей період у неї стався сексуальний досвід із подругою. Lida Lee пояснила, що була дуже молодою і сприймає цей епізод радше як внутрішній протест та життєвий досвід, а не як прояв почуттів чи сталого потягу.
Водночас пережите допомогло їй зрозуміти, наскільки складно людям, які не можуть безпечно розповісти про свої почуття навіть найближчому оточенню.
«Я не могла про це нікому розповісти, обговорити чи поговорити, бо про таке не говорять», – пригадала ведуча.
Lida Lee додала, що серед її друзів багато геїв і лесбійок. Після власного досвіду вона замислилася, з яким постійним тиском можуть стикатися ЛГБТІК+ люди в суспільстві, де відверта розмова про сексуальність досі часто супроводжується соромом та страхом осуду.
Олександр Деменко: камінг-аут після Маріуполя і полону
Олександр Деменко розповів, що зростав у Запоріжжі в доволі гомофобному середовищі. У підлітковому віці він намагався відповідати очікуванням оточення та зустрічався з дівчатами, хоча поступово усвідомлював, що його приваблюють хлопці.
У 17 років Олександр остаточно зрозумів свою сексуальну орієнтацію, але не міг поговорити про неї з людьми поруч. Підтримку та можливість спілкуватися він знаходив переважно в інтернеті.
У 2019 році Олександр пішов служити до війська. Першою людиною, якій він відкрився в армії, став побратим. У відповідь той також поділився з Олександром особистим досвідом. Ця розмова показала, що навіть у середовищі, яке заведено вважати винятково гетеросексуальним, ЛГБТІК+ люди є і служать поряд з усіма.
Про свою орієнтацію матері Олександр повідомив під час оборони Маріуполя. Після поранення й евакуації до шпиталю він отримав обмежений доступ до зв’язку. У той момент російські війська скидали бомби на бункери, і захисник не знав, чи виживе.
Олександр написав матері, що не хоче помирати, так і не сказавши їй правду про себе. За його словами, мати підтримала його. Пізніше прийняття він отримав і від вітчима, реакції якого боявся.
Повноцінний публічний камінг-аут Олександр зробив уже після повернення з російського полону. Він усвідомлював, що голос захисника Маріуполя може підштовхнути інших ЛГБТІК+ військових до відкритості та зробити спільноту видимішою.
«Я пережив Маріуполь. Я пережив тортури в полоні. Що мені втрачати і чого боятися далі?» – пояснив він.
Після пережитого Олександр відчув, що має використати власну видимість для боротьби за права ЛГБТІК+ людей. Частина колишньої аудиторії від нього відвернулася, натомість поруч з’явилися люди, яким важливі його діяльність, цінності й особистість.
Окремо Олександр розповів про складні стосунки з біологічним батьком. У дитинстві він намагався якомога рідше бувати вдома через домашнє насильство. Після смерті батька Олександр побачив у його телефоні повідомлення знайомих з образами через заручини сина та його роботу в ЛГБТІК+ організації. Батько не відповідав на ці дописи, тому його справжнє ставлення залишилося для Олександра невідомим.
Ірина Хапалова: неприйняття, шлюб усупереч собі та повернення до власного життя
Ірина Хапалова розповіла, що відчувала симпатію до дівчат із дитинства. У 15 років вона мала перші стосунки з дівчиною. Тоді ж стався її перший камінг-аут, однак не за власним бажанням: про стосунки дізналася мати.
Реакція була агресивною. Мати телефонувала партнерці Ірини, погрожувала їй і називала сексуальну орієнтацію доньки «соромом сім’ї». Через конфлікт Ірина у 15 років пішла з дому.
Підтримку їй надала тітка з батькового боку. Вона дозволила племінниці жити у своїй квартирі. Ірина самостійно працювала й навчалася, а нормальне спілкування з матір’ю та рештою родини майже припинилося на кілька років.
За словами Ірини, рідні не лише не приймали її, а й приховували справжню причину конфлікту від оточення. Замість розмови про гомофобію родина представляла ситуацію так, ніби Ірина пішла через складний характер, алкоголь, наркотики чи проблеми з навчанням.
Згодом вона намагалася будувати стосунки з чоловіками. Вже пізніше, працюючи із цим досвідом у терапії, Ірина зрозуміла, що так прагнула відновити зв’язок із родиною. Мати знову починала активно цікавитися її життям щоразу, коли в ньому з’являвся чоловік.
У 21 рік Ірина після нетривалого роману погодилася вийти заміж. Родина радісно прийняла її нареченого, і дівчина вперше за багато років відчула, що її повернули до сімейного кола. Проте водночас вона поступово втрачала себе.
У шлюбі Ірина зіткнулася з депресією та проблемним вживанням алкоголю. Вона не відчувала сексуального потягу до чоловіка, але через недостатню увагу до власних кордонів погоджувалася на близькість, якої не хотіла. Її стан погіршувався, з’явилися думки про самогубство.
Зрозумівши, що так більше тривати не може, Ірина приїхала з Одеси до матері в Запоріжжя. Вона прямо сказала, що не кохає чоловіків, не хоче залишатися у шлюбі та завжди кохала жінок.
Ірина поставила перед матір’ю чітку межу: якщо та може бажати доньці щастя, вона залишиться частиною її життя. Якщо ні, спілкування припиниться. Цього разу мати відповіла, що бажає їй щастя.
Прийняття не стало миттєвим. Родині знадобилося близько п’яти років, щоб пройти цей шлях. Тепер, за словами Ірини, мати тепло ставиться до її партнерки, телефонує їм, передає подарунки та запрошує в гості.
Ірина пояснила, що неприйняття з боку батьків часто пов’язане не із самою дитиною, а з руйнуванням уявного сценарію її майбутнього. Дорослі можуть заздалегідь малювати для сина чи доньки гетеронормативну родину, шлюб і дітей. Коли реальність не відповідає цій картині, вони переживають страх, злість і втрату контролю.
Водночас страх батьків може бути спрямований і на можливу небезпеку для дитини в гомофобному суспільстві. Це не виправдовує погроз, насильства чи відмови від спілкування, але допомагає зрозуміти, чому прийняття для деяких сімей стає тривалим процесом.
Іван Морозов уперше публічно розповів про стосунки з чоловіками
Для Івана Морозова участь у випуску стала першим публічним камінг-аутом. Він зізнався, що до 45 років майже ні з ким не обговорював цю частину свого життя.
Іван одружився у 21 рік і називає свій восьмирічний шлюб щасливим. Перший сексуальний досвід із чоловіком він отримав значно пізніше, приблизно у 32 або 33 роки. Це було усвідомлене рішення, а не випадковість під впливом алкоголю.
Морозов не пригадує, щоб у дитинстві чи молодості відчував потяг до чоловіків. Він працював в одному з найбільших гей-клубів і спілкувався з квірними артистами, але тоді не сприймав себе як частину спільноти.
Іван зростав у невеликих Бережанах Тернопільської області. Його цікавили зачіски, макіяж і шиття, а згодом він став першим чоловіком-перукарем у своєму місті. Через заняття, які оточення вважало «нечоловічими», він чув гомофобні образи. Водночас родина підтримувала його професійний вибір і пишалася успіхами.
Після першої близькості з чоловіком Іван не знав, як говорити про пережите, як поводитися з партнером і чи повинен узагалі комусь пояснювати власні почуття. Для нього сама ідея обов’язкового камінг-ауту не була очевидною.
Складнощі виникли у близькій дружбі. Людина, з якою Іван багато спілкувався і певний час жив під одним дахом, сприйняла мовчання як приховування та зраду довіри. Хоча відкритого конфлікту не сталося, з часом спілкування припинилося.
У програмі наголосили, що камінг-аут не є обов’язком перед друзями, родиною чи суспільством. Людина має право самостійно вирішувати, кому, коли та за яких умов розповідати про свою сексуальну орієнтацію або особистий досвід.
Після відвертої розповіді гості привітали Івана з першим публічним камінг-аутом і підтримали його рішення поділитися історією саме тепер.
MELOVIN про ціну публічного камінг-ауту
Камінг-аут MELOVIN відбувся публічно у 2021 році. Lida Lee, яка тоді перебувала з ним на одній сцені, пригадала, скільки поваги викликав у неї цей крок. Водночас після нього артист зіткнувся із серйозними професійними та особистими наслідками.
За словами ведучої, MELOVIN почали усувати від участі в радіоефірах, телевізійних програмах, концертах і корпоративних заходах. Організатори сприймали його відкритість як можливий «репутаційний ризик» і боялися, що артист зробить щось непередбачуване.
MELOVIN розповів, що після камінг-ауту одночасно відчув свободу і сильний зовнішній тиск. Раніше він жив у страху, що хтось оприлюднить його приватне листування або фотографії. Через це артист змушував себе бути холодним, закритим і носити своєрідну психологічну броню.
«Жити стало не простіше, але жити стало набагато зрозуміліше всередині себе», – сказав MELOVIN.
Частина аудиторії від нього відвернулася. Він утратив концерти, корпоративні замовлення та значну частину заробітку. За словами артиста, його також переслідувала людина зі зброєю, через що зникло відчуття безпеки.
У цей період MELOVIN проходив психотерапію, але водночас намагався втекти від переживань за допомогою алкоголю та наркотиків. Після років самоконтролю й заборон він пережив період гіперкомпенсації, коли прагнув дозволити собі все, що раніше приховував.
Однак разом із втратами прийшла нова підтримка. Артист отримував тисячі повідомлень від ЛГБТІК+ людей, їхніх батьків і дорослих, які лише починали розуміти себе. Діти запитували його, як розповісти про себе родині, а батьки просили поради, бо помічали, що їхня дитина боїться відкритися.
MELOVIN визнав, що ці повідомлення та нова аудиторія частково компенсували втрати. Поруч залишилися люди, які поділяють його цінності та підтримують його справжнього.
На запитання, чи зробив би він камінг-аут знову, якби заздалегідь знав про всі наслідки, MELOVIN після тривалої паузи відповів негативно. Найважчим наслідком він назвав постійний страх переслідування, з яким доводиться працювати протягом тривалого часу.
Водночас артист радий, що у 2021 році все-таки зважився на цей крок. До публічного камінг-ауту він спершу відкрився матері. Вони плакали й довго розмовляли, але вона підтримала сина.
Коли MELOVIN повідомив про намір зробити камінг-аут на всю країну, мати переймалася можливим булінгом і реакцією оточення. Артист відповів, що це його таємниця, тому тільки він має право вирішувати, розповідати її чи ні.
Батька MELOVIN заздалегідь не попередили. Він дізнався про все під час прямої трансляції. Після цього батьки не стали любити сина менше, не тиснули на нього і не дорікали через рішення бути відкритим.
Навіщо потрібні прайди
Окрему частину розмови присвятили прайдам. Один із гостей пригадав перший прайд, який відвідав у Тель-Авіві. Там до події долучалися не лише ЛГБТІК+ люди, а й їхні родини, друзі та союзники. Будинки прикрашали прапорами, а прайд ставав подією для всього міста.
В Україні прайди часто сприймають зовсім інакше. Їх намагаються звести до стереотипних образів, провокації або розваги, ігноруючи правозахисний та освітній зміст.
Ірина Хапалова розповіла, що брала участь у прайді як спікерка та проводила лекцію про камінг-аут. За її словами, це був насамперед освітній захід, де люди могли отримати знання, поставити запитання й відчути підтримку.
Учасники розмови наголосили, що прайд створений не лише для ЛГБТІК+ спільноти. Він потрібен усьому суспільству, бо допомагає долати дистанцію між людьми та руйнувати страх перед невідомим.
На прайді можна побачити представників найрізноманітніших професій і соціальних груп: військових, психологів, музикантів, перукарів, флористів, митців та інфлюенсерів. Видимість показує, що ЛГБТІК+ люди є частиною суспільства, а не абстрактною чи відокремленою групою.
«Сенс прайду в тому, щоб зробити людей ближчими та показати, що ми нічим не відрізняємося», – прозвучало під час розмови.
Гості також обговорили аргумент, що прайди нібито самі посилюють напруження. На це учасники відповіли: потреба у прайдах зникне тоді, коли ЛГБТІК+ людям більше не доведеться окремо боротися за базові права, безпеку та визнання.
Чому права ЛГБТІК+ на часі під час війни
Теза про те, що прайди та цивільні партнерства «не на часі», викликала особливо гостру реакцію гостей. Вони наголосили, що війна не скасовує прав людини, а для ЛГБТІК+ військових і їхніх партнерів юридична нерівність може мати критичні наслідки.
Чимало ЛГБТІК+ людей служать у Силах оборони або вже загинули на фронті. Їхні партнери можуть залишитися без права на спільне житло, доступу до інформації, можливості ухвалювати медичні рішення, опікуватися дітьми чи бути юридично визнаними найближчими людьми.
Через відсутність цивільних партнерств парам доводиться звертатися до суду, щоб встановити факт спільного проживання. Учасники розповіли, що активісти шукають нові справи за участю військових і цивільних партнерів, аби держава нарешті побачила масштаб проблеми та відреагувала.
Один із гостей висловив іншу позицію щодо політичного виміру дискусії. На його думку, чутливі теми, зокрема релігію та сексуальну орієнтацію, політики часто використовують для популізму, мобілізації аудиторії та досягнення власних цілей. Ця недовіра до політичного процесу, однак, не заперечує особистого досвіду людей, які досі не мають рівного правового захисту.
«Підтримайте, прийміть і обійміть»
Наприкінці випуску Lida Lee побажала, щоб настав час, коли людям більше не доведеться боротися за можливість жити власним життям. За її словами, кожна людина повинна мати право на особистий вибір без необхідності постійно пояснювати й виправдовувати себе перед оточенням.
Ведуча висловила сподівання, що історії гостей допоможуть людям, які зараз думають, що з ними «щось не так», краще зрозуміти себе та перестати соромитися. Особливо вона звернулася до дорослих, чиї діти можуть одного дня наважитися на відверту розмову.
«Якщо до вас прийде ваша дитина і розповість щось особливе, підтримайте її, прийміть, обійміть і станьте для неї найкращим другом. Не залишайте її саму в цей інтимний і дуже важливий момент», – закликала Lida Lee.
Головним висновком випуску стала проста думка: камінг-аут не повинен бути випробуванням на виживання чи причиною втрати сім’ї, роботи та безпеки. Прийняття починається з готовності слухати, поважати кордони й залишатися поруч, коли людина довіряє найважливішу частину своєї історії.