Наприкінці вересня в Острозі під час обговорення проєкту нового Цивільного кодексу знову порушили питання юридичного визнання одностатевих пар. Бюро «Ми – є» проаналізувало, як у цій дискусії повторюються аргументи, які Рівненська обласна рада вже використовувала у своїх рішеннях у 2017-2018 роках.
Матеріал підготував директор Бюро Володимир Косенко. Автор наголошує: поки немає достатніх підстав говорити про нову скоординовану кампанію місцевих рад. Проте формулювання про нібито загрозу суспільній єдності заслуговують на увагу, адже можуть перетворювати сам факт незгоди на причину відкладати питання прав людини.
Що прозвучало в Острозі
Під час зустрічі в Національному університеті «Острозька академія» голова Рівненської обласної ради Андрій Карауш попросив голову Верховної Ради Руслана Стефанчука не допустити закріплення одностатевих шлюбів у новій редакції Цивільного кодексу.
У репортажі Суспільного зміст виступу Карауша переданий ширше. Голова облради говорив і про шлюби, і про можливість визнання реєстрованих одностатевих союзів, посилаючись на «традиційну сім’ю» та християнські цінності.
«Тому у нас прохання, не скажу, що вимога, але, мабуть, вимога від усієї спільноти Рівненської: не допустіть одностатевих шлюбів і визнання в цьому документі цієї можливості», – заявив Карауш.
Відповідь Стефанчука виявилася важливою не лише через його позицію щодо конкретної норми. Спікер Верховної Ради запропонував загальний принцип, за яким суспільно суперечливі питання слід залишати поза новим кодексом.
«Ми прийшли до одного дуже, як на мене, розумного принципу, що будь-яке положення Цивільного кодексу, яке “розриває суспільство”, ми залишаємо так, як воно регулюється зараз. Кожен, хто хоче, бере окремий законопроєкт і веде його окремим законопроєктом», – сказав Стефанчук.
В офіційному повідомленні Рівненської обласної ради цю відповідь переказали так: питання, які роз’єднують українське суспільство, не повинні потрапляти до документа.
Саме це формулювання Бюро «Ми – є» пропонує запам’ятати.
Схожі звернення вже були у 2017-2018 роках
Для Рівненської обласної ради ця тема не нова. У 2018 році рада ухвалила рішення №1242 зі зверненням до центральних органів влади «щодо захисту інституції сім’ї в Україні».
Назва документа звучала загально, однак його зміст був значно конкретнішим. У зверненні прямо згадувалися цивільні партнерства для одностатевих пар, містився заклик не ухвалювати відповідне законодавство, а також порушувалося питання визначення шлюбу. Серед аргументів була теза про те, що просування таких змін може посилити напругу в суспільстві.
Схоже звернення Рівненська обласна рада ухвалила і в 2017 році. У рішенні №634 також ішлося про одностатеві цивільні партнерства, визначення шлюбу та інші пов’язані питання.
Отже, репліка, яка прозвучала в Острозі у 2026 році, не виникла в інформаційному вакуумі. Існує документована історія офіційних рішень, у яких Рівненська облрада вже виступала проти юридичного визнання одностатевих пар.
Водночас важливо не змішувати різні рівні політичної відповідальності. Виступ Андрія Карауша у 2026 році не є новим рішенням Рівненської обласної ради. Офіційне повідомлення ради описує його як запитання голови під час публічної дискусії, а не як колегіальний акт, за який голосували депутати.
Тому на підставі цієї заяви не можна стверджувати, що облрада ухвалила нове звернення або офіційно підтвердила позицію попередніх років.
Збіг аргументації
Попри різний статус документів і заяв, між подіями 2018 та 2026 років є помітна схожість.
У зверненні 2018 року правове визнання одностатевих пар пов’язували з можливим посиленням суспільної напруги. Через вісім років у відповіді Стефанчука з’явилася близька конструкція: якщо положення «розриває суспільство», його варто залишити поза новим Цивільним кодексом.
У частині, яка стосується зустрічі 2026 року, це формулювання підтверджують два окремі джерела – репортаж Суспільного та офіційне повідомлення Рівненської обласної ради.
Проте Бюро «Ми – є» застерігає від передчасних висновків. Для точного зіставлення аргументів потрібен повний первинний запис виступу та дискусії в Острозі. Наявних матеріалів достатньо, щоб звернути увагу на повторення логіки, але недостатньо, щоб говорити про узгоджений сценарій або пряме відтворення старих звернень.
Чому формула про «роз’єднання» проблематична
У цій дискусії змінюється сам спосіб постановки питання. У центрі опиняється вже не лише суперечка про те, якою має бути сім’я. Юридичне врегулювання прав ЛГБТІК+ людей подається як можливе джерело суспільного конфлікту.
Далі виникає зручна політична конструкція: якщо тема «роз’єднує», її можна відкласти до невизначеного часу. Сам факт існування незгоди перетворюється на аргумент проти ухвалення рішення.
На думку автора аналізу, це не перший випадок, коли Руслан Стефанчук пояснює вилучення або невключення положень, пов’язаних із правами ЛГБТІК+ людей, їхньою суспільною суперечливістю.
У травні 2026 року спікер говорив про положення, які «збурили українське суспільство» і тому були прибрані з проєкту. У червні він наголошував на необхідності «суспільного балансу». У вересні вже прозвучала фраза про питання, які «розривають суспільство».
Проблема полягає не лише у виборі слів. Така аргументація може створювати механізм постійного відкладання: доки в суспільстві є противники певного рішення, це рішення оголошується передчасним або конфліктним.
Подібну логіку раніше використовували у зверненнях місцевих рад щодо Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини. Окремі положення цього плану, зокрема запровадження цивільних партнерств для одностатевих пар, описували як загрозу суспільній єдності.
Шлюб, партнерство і правове визнання – не одне й те саме
Додаткову плутанину створює те, що в публічній дискусії постійно змішують одностатевий шлюб, зареєстроване партнерство та юридичне визнання одностатевих пар загалом.
Це різні правові поняття.
Шлюб в Україні регулюється Конституцією та сімейним законодавством. Зареєстроване партнерство є окремим правовим інститутом і не обов’язково прирівнюється до шлюбу. Воно може визначати майнові права партнерів, спадкування, соціальні гарантії, доступ до інформації в лікарні, можливість представляти інтереси одне одного та ухвалювати рішення у кризових ситуаціях.
Юридичне визнання одностатевих пар – ще ширше поняття. Воно означає, що держава визнає існування сімейних стосунків і створює механізм їхнього правового захисту. Формою такого визнання може бути шлюб, цивільний союз або зареєстроване партнерство.
Тому зведення всієї дискусії до формули «одностатеві шлюби в Цивільному кодексі» звужує її предмет. У самому виступі Карауша, за повідомленням Суспільного, поруч з’являлися і шлюби, і «реєстровані одностатеві союзи».
Окремий законопроєкт №9103, зареєстрований у Верховній Раді у 2023 році, пропонує саме інститут реєстрованих партнерств, а не одностатевий шлюб. Такий статус передбачався для одностатевих і різностатевих пар.
Чому держава не може просто залишити все без змін
Питання юридичного визнання одностатевих пар не є лише політичною або світоглядною дискусією. Воно стосується міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини.
У 2023 році Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Маймулахін і Марків проти України». Суд встановив, що відсутність будь-якої форми правового визнання та захисту одностатевої пари становила дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та порушила право заявників на повагу до приватного і сімейного життя.
ЄСПЛ не зобов’язав Україну запровадити одностатеві шлюби. Водночас рішення означає, що держава має створити дієву форму юридичного визнання і захисту таких пар. Отже, шлюб і зареєстроване партнерство не можна підміняти одне одним у публічній дискусії.
Суд також наголосив, що визнання прав одностатевих пар саме собою не послаблює прав інших людей і не заважає різностатевим парам одружуватися або створювати сім’ї.
Що відбувається з новим Цивільним кодексом
Верховна Рада 28 квітня 2026 року прийняла за основу проєкт нового Цивільного кодексу №15150. Документ має комплексно оновити українське приватне право, зокрема норми про особисті, майнові, сімейні та спадкові відносини.
Згідно з офіційною карткою законопроєкту, документ готується до другого читання. Саме на цьому етапі його положення можуть суттєво змінюватися, тому важливо стежити не лише за остаточним текстом, а й за аргументами, якими пояснюють вилучення певних норм.
Бюро «Ми – є» не називає нинішні події новою кампанією місцевих рад, оскільки для такого висновку немає достатньо даних. Так само наразі немає підтверджень координації між різними органами влади або існування спільного сценарію.
Проте вже можна зафіксувати три складові: офіційні звернення Рівненської облради у 2017-2018 роках, повернення теми під час обговорення Цивільного кодексу у 2026 році та повторення аргументу про суспільну напругу в дуже схожій формі.
Наступне питання полягає в тому, чи з’являтимуться такі формулювання в інших заявах, рішеннях і зверненнях. У межах своєї Обсерваторії Бюро «Ми – є» планує стежити не лише за окремими гучними репліками, а й за тим, чи складаються вони у стійку політичну та адміністративну практику.