Каті 25 років. Вона працює HR-менеджеркою, займається йогою та духовними практиками, влаштовує чайні церемонії, в’яже і пише вірші. Друзі називають її людиною, яка здатна підняти настрій усій компанії. Однак за зовнішнім оптимізмом тривалий час залишалася депресія, про яку майже ніхто не здогадувався.
У одному з епізодів подкасту «Квірно кажучи» Катя розповіла про усвідомлення себе як лесбійки, відкритість на роботі, болісну зраду з боку двох близьких людей, особистий досвід депресії та духовні практики, що допомагають їй знаходити опору.
Розмова відбулася на початку нового етапу в житті Каті. Вона змінила роботу та переїхала до іншої квартири. За її словами, попри непростий період, вона намагається зберігати позитивне мислення і жити теперішнім.
Від симпатії до подружок до усвідомлення своєї орієнтації
Потяг до дівчат Катя помічала ще в дитячому садку. Тоді їй подобалися подружки, однак вона вважала це звичайною частиною дружби і припускала, що подібні почуття мають усі.
Чітке усвідомлення себе як лесбійки прийшло у 20-21 рік. На той момент Катя завершила стосунки з хлопцем і почала зустрічатися з дівчиною, яка була її першим коханням ще у шкільні роки.
Саме в цих стосунках Катя зрозуміла, що не відчуває романтичного чи сексуального потягу до чоловіків або небінарних людей. Раніше вона могла сприймати себе як бісексуальну, але згодом визначила, що її приваблюють лише жінки.
Це усвідомлення не викликало в неї сорому або страху. Навпаки, Катя зраділа і відчула більшу впевненість у собі. Образи успішних лесбійок у серіалах і жарти про сильних та самодостатніх жінок допомагали їй сприймати власну ідентичність позитивно.
Відкритість на роботі
На попередніх місцях роботи Катя не приховувала своєї сексуальної орієнтації. В юридичній компанії вона керувала командою рекрутерів і відкрито говорила про особисте життя як із керівницею, так і з підлеглими.
Спочатку Катя очікувала, що середовище, де працюють адвокати та юристи старшого віку, може виявитися консервативним. Однак колеги поставилися до неї спокійно і доброзичливо.
У консалтинговій компанії Катя також одразу говорила про побачення, нові стосунки та розриви з дівчатами. За її словами, колеги реагували переважно нейтрально, хоча часом ставили незграбні запитання про те, хто у лесбійській парі нібито виконує роль чоловіка.
У відповідь Катя пояснювала, що в таких стосунках немає чоловіка, а є дві жінки. Вона сприймала ці розмови як прояв необізнаності, а не обов’язково ворожості.
На новій роботі Катя поки не зробила камінг-ауту. Компанія працює з військовою тематикою, а частина колективу складається зі старших людей, яких вона спочатку сприймала як більш консервативних. Проте з кожним днем Катя краще знайомиться з колегами і припускає, що згодом зможе бути з ними повністю відкритою.
Для неї камінг-аут у колективі пов’язаний передусім із можливістю залишатися собою. Катя називає сексуальну орієнтацію важливою частиною своєї особистості, яку не хочеться постійно приховувати або оминати у звичайних розмовах.
Подвійна зрада на Різдво
Однією з центральних тем розмови стала зрада, якої Катя зазнала у попередніх стосунках.
На той момент вона близько десяти місяців зустрічалася з дівчиною. Водночас у Каті була близька подруга, яку вона вважала найкращою. Ця подруга також перебувала у стосунках і була заручена зі своєю партнеркою.
На Різдво Катя дізналася, що її дівчина поцілувалася з найкращою подругою. Про це їй розповіли не вони самі, а партнерка подруги.
Обидві жінки спочатку переконували Катю, що поцілунок нічого для них не означав. Проте Катя вирішила завершити стосунки. Згодом вона дізналася, що колишня партнерка та подруга разом поїхали до Чехії, де провели два тижні. При цьому подруга ще не завершила власних заручин.
Для Каті це стало подвійною зрадою. Довіру порушили одночасно романтична партнерка і людина, яку вона вважала найближчою подругою.
Після першої новини Катя пережила сильний стрес. Приблизно два тижні вона майже не могла їсти та, за її словами, втратила близько восьми кілограмів. Однак остаточне підтвердження того, що дві близькі їй людини продовжили спілкування, несподівано допомогло поставити крапку.
Катя дійшла висновку, що їхня поведінка свідчить про нечесність і брак поваги до себе та інших. Після цього їй стало легше відпустити ситуацію.
Не дозволити зраді забрати довіру
Попри пережите, Катя не втратила довіри до інших людей. Вона свідомо вирішила не дозволяти одному досвіду визначати всі майбутні стосунки.
Для себе вона сформулювала просте правило: чужа нечесність є відповідальністю людини, яка зраджує, а не причиною відмовитися від близькості, радості та довіри загалом.
Пережити розрив допомогли друзі, колеги, духовність і звичка шукати позитивну опору навіть у складних обставинах. На роботі Катя розповіла про ситуацію керівниці, а згодом про неї знав майже весь колектив. Замість осуду вона отримала підтримку.
Друзі бачилися з нею майже щодня. Коли Катя вирішила негайно виїхати з квартири, де жила з партнеркою, саме вони допомогли зібрати речі та знайти нове помешкання. Уже наступного дня вона переїхала і почала облаштовувати життя окремо.
Після зради Катя повернулася до свого давнього бачення здорових для неї стосунків. Вона не хоче, щоб партнерство перетворювалося на співзалежність або повне злиття двох життів.
Для неї важливо, щоб кожна людина мала власних друзів, роботу, захоплення та особистий простір. Спільне життя має складатися з моментів, якими партнерки діляться одна з одною, але не знищувати їхню окремішність.
Саме тому Катя не прагне швидко переїжджати до партнерки. Спільне проживання може ускладнювати для неї відчуття особистих меж і самостійності.
Депресія за образом «найпозитивнішої людини»
Катя розповідає, що ознаки депресії супроводжували її приблизно з 15 років. Особливо складний період настав після початку повномасштабного вторгнення.
Вона переїхала з Харкова до Києва, увійшла в нові стосунки, адаптувалася до іншого міста та реальності війни. Приблизно через два місяці після переїзду помер її вітчим, який був дуже близькою для неї людиною.
У дитинстві він багато часу проводив із Катею, підтримував її та був для неї ближчим за матір. Його смерть стала сильним ударом. Війна, переїзд, нові стосунки, втрата близької людини та численні зміни наклалися одна на одну.
Каті було складно навіть вимовити вголос, що вона має депресію. Люди навколо також не помічали її стану, адже звикли бачити веселу людину, яка підтримує інших і переконує всіх, що все буде добре.
За цим образом ховалася людина, якій часом було важко підвестися з дивана та почати щось робити.
Партнерці Каті також було складно перебувати поруч із людиною у депресивному стані. Не маючи можливості або навичок надати необхідну підтримку, партнерка іноді поводилася так, що психологічне самопочуття Каті лише погіршувалося.
Катя сприйняла це як поштовх до змін. Вона влаштувалася до юридичної компанії на офлайн-роботу. Необхідність щодня виходити з дому, бачити колег, спілкуватися та знайомитися з людьми допомогла їй повернути у життя структуру.
Медитація, терапія і маленькі кроки
За словами Каті, важливою підтримкою стала участь у проєкті «Рестарт свідомості». У програмі пропонували психологічні заняття та медитації. Катя обрала медитативні практики, які, за її словами, суттєво їй допомогли.
Відтоді медитація стала частиною її повсякденного життя. Іноді Катя також звертається до психолога. Її перша психологиня працювала в напрямі позитивної психотерапії, і саме цей досвід, як вважає Катя, став початком її свідомого шляху до позитивного мислення.
Людям, які переживають подібний стан, Катя радить рухатися дуже маленькими кроками. Для когось таким кроком може бути душ, коротка прогулянка, зустріч із друзями або просто вихід із дому.
Це особистий досвід Каті, а не універсальна схема лікування. Депресія може потребувати допомоги психолога, психотерапевта або психіатра, а труднощі з виконанням навіть простих дій не є свідченням слабкості чи небажання одужати.
Під час власних криз Катя намагається зосереджуватися на конкретних діях: шукати роботу, виконувати щоденні обов’язки, виходити з дому і повертати відчуття контролю над життям.
Коли зміна роботи спричинила серйозні фінансові труднощі і Катя не була впевнена, де житиме, вона намагалася не залишатися наодинці з тривожними думками та послідовно розв’язувати проблеми.
Духовність як особиста опора
Духовність для Каті пов’язана зі світлом, добром, сонцем і присутністю у теперішньому моменті. Вона сприймає її не як відрив від реальності, а як спосіб заземлитися та уважніше проживати власне життя.
Катя звертається і до Бога, і до Всесвіту. У складні дні вона може просити про підтримку, водночас усвідомлюючи, що необхідні дії все одно виконує сама. Такий внутрішній діалог допомагає їй продовжувати рухатися.
Однією з важливих для неї речей стали намистини мала, які колись порадив духовний практик. Катя носить їх як оберіг і майже не знімає. Вона вірить, що намистини захищають від поганого, та періодично очищує їх за допомогою пахощів або землі.
Оберіг також став приводом для дружніх жартів. Коли близькі хвилюються, що можуть застрягнути в ліфті або опинитися у небезпеці під час обстрілу, Катя заспокоює їх словами, що вони поруч із нею та її оберегом.
Серед практик, які їй подобаються, є медитації, спрямовані на енергоцентри, та спокійне усвідомлене дихання. Катя каже, що дихальні вправи перед сном особисто їй допомогли покращити сон і впоратися із сонними паралічами. Цей досвід вона описує як індивідуальний, а не медичну рекомендацію.
Катя не бачить суперечності між лесбійською ідентичністю та духовністю. У середовищі духовних практиків, із якими вона спілкувалася, вона не стикалася з осудом через сексуальну орієнтацію. Водночас досвіду тісної взаємодії з традиційними релігійними громадами вона не мала.
Пауза перед новими стосунками
Після історії зі зрадою Катя мала ще одні короткі стосунки. Вони швидко почалися і так само швидко завершилися.
Катя вважає себе неконфліктною людиною і прагне відчувати у партнерстві спокій. Натомість нові стосунки регулярно викликали сильні емоції та повертали її до стресових станів.
Після розриву вона зрозуміла, що поки не готова до нового серйозного партнерства. Їй потрібні пауза, більше часу для себе, відновлення після попереднього досвіду та можливість зосередитися на кар’єрному розвитку.
У майбутній партнерці Катя хотіла б бачити лесбійку, яка буде щирою, доброю, щедрою і відкритою до світу. Для неї важливо, щоб людина могла почути іншу думку, навіть якщо не погоджується з нею, та не відкидала співрозмовницю лише через відмінність поглядів.
Сама Катя вважає своєю головною силою у стосунках емоційну підтримку. У попередньому партнерстві вона багато допомагала тривожній дівчині, заспокоювала її та намагалася бути поруч. Саме в уважності до емоцій іншої людини Катя бачить один із головних проявів турботи.
Друзі та відчуття спільноти
У складні моменти найбільшою підтримкою для Каті залишаються друзі. Вона приходить до них, розповідає про свій стан і отримує нагадування, що вже долала складні обставини та здатна впоратися з новими викликами.
Багато її друзів належать до ЛГБТК+ спільноти, тому особисте коло Каті одночасно є і джерелом квір-підтримки.
На її думку, квір-людям в Україні найбільше потрібні видимість і нормальне сприйняття з боку людей поза спільнотою. Йдеться не лише про частішу появу ЛГБТК+ людей у медіа, а про повсякденне ставлення без відчуження, сенсаційності чи упереджень.
«Квір-люди – такі самі люди, як і ви», – наголошує Катя.
Жити теперішнім
За останні роки Катя стала впевненішою у собі. Ця впевненість допомогла їй професійно зрости від рекрутерки до HR-менеджерки та не боятися нових етапів.
Вона не любить надовго повертатися до минулого або детально планувати далеке майбутнє. Натомість намагається залишатися у теперішньому моменті.
Втім, у Каті є образ бажаного життя: будинок у лісі біля озера, поруч кохана партнерка, а неподалік живуть друзі. Це спокійне життя, у якому близькість не скасовує особистої свободи.
Собі у 20 років Катя порадила б заспокоїтися. Попереду, сказала б вона молодшій собі, будуть і складніші події, але після них обов’язково стане краще.
Особисті рекомендації Каті
Серед улюблених фільмів Катя називає психологічний трилер «Пам’ятай» Крістофера Нолана. Їй подобається складна структура картини, завдяки якій під час кожного перегляду можна помічати нові деталі.
Водночас Катя не любить жорстокі фільми та горори. Їй ближчі прості й добрі історії, після яких можна спокійно заснути.
У Києві вона любить ботанічні сади, парки та затишні бари. Їй подобається сидіти неподалік університету, слухати птахів і спостерігати за людьми.
Серед улюблених страв Каті – борщ, який вона готує та пропонує друзям, картопляне пюре з котлетами і вареники. Свої гастрономічні смаки вона з усмішкою пояснює «українською душею».
У читанні Катю цікавить аюрведа. Одна з її улюблених книжок розповідає про доші, способи їх збалансувати та пов’язане з цим уявлення про довге і якісне життя.
Наприкінці розмови Катя зізнається, що ще не повністю відкрилася батькам. Іншим лесбійкам вона радить дозволяти собі радість, насолоджуватися життям і частіше зосереджуватися на хорошому.
Випуск завершується авторським віршем Каті про світло, відмову відповідати злом на зло та здатність знову наповнюватися після втрат. Один із його рядків передає головну інтонацію всієї розмови: «Я просто віддам кожному променю, якого я маю».