Удень Саша Фірс працює архітектором і проєктує дерев’яні будинки, а ввечері створює сценічні образи та виступає як дрег-перформер. У новому випуску подкасту «Квірно кажучи» він розповів, як дитяче захоплення маминими підборами переросло в мистецтво, чому дрег допомагає йому бути собою та як мамина любов стала однією з головних опор на шляху до прийняття себе.
Поза сценою Саша працює з технологією CLT, яка передбачає використання перехресно склеєної деревини. Він хоче розвивати дерев’яну архітектуру в Україні, адже вважає її важливою частиною культурної спадщини, про яку почали забувати. Для нього це також вибір на користь екологічності та продовження зацікавлень, що сформувалися ще в дитинстві.
Архітектура і дрег можуть здаватися двома далекими світами, однак для Саші вони обидва пов’язані зі створенням форми, роботою з матеріалами та можливістю перетворити задум на щось видиме. Якщо в архітектурі це будівля, то у дрезі – образ, силует, макіяж, музика й історія, яку артист передає зі сцени.
Дрег як можливість бути собою
«Дрег для мене – це про зняття маски», – говорить Саша. На його думку, люди нерідко сприймають дрег як створення альтер его, за яким виконавець приховує себе. Для нього все працює навпаки.
В образі Саша дозволяє собі бути гучнішим, драматичнішим і яскравішим, але не перетворюється на іншу людину. Саша Фірс для нього не окремий вигаданий персонаж, а частина справжньої особистості, яка отримує більше простору на сцені.
«Для мене це якраз про те, щоб зняти маску й дозволити собі бути тим, ким ти є. Бути екстра у своїй поведінці, у своїх драмах, у своєму образі. Просто дозволяти собі бути собою», – пояснює перформер.
Для людей, які мало знають про цю культуру, Саша пропонує просте визначення: дрег – це мистецтво перевтілення. Воно не обмежується лише дрег-королевами. Існують дрег-кінги та безліч інших експериментальних форм, у яких людина створює персонажа, втілює його через зовнішність, рухи, поведінку та сценічну загадковість.
«Найважливіше, що варто розуміти: дрег – це мистецтво», – наголошує Саша.
Від маминих підборів до сцени
Перші прояви майбутнього сценічного захоплення з’явилися ще в дитинстві. Саші подобалося взувати мамині підбори, брати її косметику та приміряти вбрання. У школі це перетворилося на інтерес до театру: він писав сценки, вигадував героїв і обирав для себе ролі, в яких міг експериментувати із зовнішністю.
Особливо його приваблювали антагоністи, яких у масовій культурі часто наділяли квірними рисами. Одним з улюблених персонажів була Урсула з мультфільму «Русалонька». Саша пригадує, що хотів бути схожим на неї, тому у власних шкільних сценаріях створював персонажів, які давали можливість користуватися косметикою, носити перуки та підбори.
Після переїзду до Києва та глибшого прийняття себе цей інтерес природно переріс у дрег. Саша почав відкрито говорити про свої виступи, дивитися «RuPaul’s Drag Race» і знайомитися з творчістю українських та закордонних перформерів.
У створенні образів йому подобається саме ручна робота. Він сам вигадує форми й силуети, працює з макіяжем, стилізує перуки та створює вбрання. Саша називає дрег «крафтовою історією» і великим простором для різних проявів творчості.
Водночас за сценічною красою стоїть складна фізична робота. Перуки, кілька шарів косметики, корсети, підкладки для створення силуету, накладні груди, підбори та важкі костюми спричиняють дискомфорт, особливо влітку. Перед виступами Саша іноді обмежує їжу й воду, щоб не пошкодити складний образ і не мати потреби переодягатися.
Пошук себе серед слів про «хворобу»
Саша ідентифікує себе як квір-людину. За його словами, це відчувалося протягом усього життя, хоча усвідомлення та прийняття прийшли не відразу.
У дев’ятому класі він почав шукати інформацію в інтернеті. Замість підтримки натрапив на матеріали, у яких квірність називали психічною хворобою, писали про «лікування» та психіатричні заклади. Згадки про жорстокі практики минулого налякали підлітка й змусили думати, що з ним щось не так.
Страх обмежував можливість вільно проявляти себе, хоча творчість залишалася безпечнішим способом показати приховану частину особистості. Ситуація почала змінюватися після вступу до київського університету, де Саша побачив багатьох творчих людей і різні способи самовираження.
Важливим етапом стала психотерапія. Знайти фахівця, з яким виникло взаєморозуміння, вдалося лише з п’ятої спроби. Під час роботи з психотерапевтом Саша досліджував стосунки з батьками, внутрішні образи й поступово прийшов до прийняття себе.
Терапія розпочалася незадовго до пандемії коронавірусу. Період ізоляції дав час зосередитися на внутрішніх переживаннях, а після завершення найсуворіших обмежень Саша вже почувався значно впевненіше.
Мама, яка знала раніше
Розповідаючи про камінг-аут, Саша передусім говорить про підтримку мами. Вона заплакала, коли син нарешті відкрився, але причиною були не розчарування чи неприйняття.
Мама пояснила, що давно здогадувалася, однак не хотіла тиснути або змушувати сина говорити раніше, ніж він буде готовий. Вона чекала, поки Саша сам прийде до цієї розмови.
«Вона заплакала через те, що знала. Для неї це було: нарешті ти мені відкрився», – пригадує він.
Після камінг-ауту мама стала ще активніше підтримувати Сашу. Вона купувала першу косметику й перуки, віддавала свої підбори для виступів та допомагала розбиратися з основами макіяжу. Саме тому Саша називає її не лише біологічною мамою, а й своєю дрег-мамою.
У дрег-культурі так називають досвідчену людину, яка допомагає новому артисту сформувати образ, опанувати сценічні навички та ввійти до спільноти. У випадку Саші ці дві материнські ролі поєдналися в одній людині.
Мама першою бачить нові ідеї, фотографії та відео з виступів. Саша радиться з нею під час створення образів і сприймає порівняння з нею як особливий комплімент.
«Мені здається, вона – моя найбільша підтримка й опора. Коли люди кажуть, що в дрезі я схожий на маму, для мене це найбільший комплімент, тому що моя мама неймовірна», – говорить перформер.
Саша шкодує лише про те, що не наважився поговорити з нею раніше. На його думку, мамина підтримка могла б полегшити прийняття себе та зменшити кількість нав’язливих думок про власну «інакшість».
Говорячи про родини, які поки не приймають квірних дітей, Саша наголошує, що це складне й дуже індивідуальне питання. Він ділиться власним досвідом і радить, якщо це можливо, дати близьким час, адже сама квір-людина також могла йти до прийняття себе роками.
На його думку, батькам може знадобитися інформація та пояснення, особливо якщо раніше вони не знали відкритих ЛГБТІК+ людей. Водночас його слова спираються насамперед на позитивний досвід стосунків із власною мамою.
Українська дрег-сцена та внутрішні проблеми спільноти
Українську дрег-сцену Саша називає недостатньо розвиненою та переважно клубною. Регулярні шоу найчастіше відбуваються в гей-клубах, тоді як широка аудиторія мало знає про інші форми дрегу й незалежних перформерів.
Він критично ставиться до номерів, у яких використовують расистські практики, мізогінні жарти або російськомовний культурний матеріал. На його думку, поверхневі виступи формують у глядачів стереотипне уявлення про весь дрег і знецінюють роботу артистів, які створюють складні концептуальні номери.
Власним підтримувальним середовищем Саша називає українську ballroom-спільноту. Тут він відчуває сестринство між перформерами та спільні цінності, що передбачають неприйняття расизму, трансфобії та мізогінії.
Однак українська дрег-спільнота, за його спостереженнями, не є єдиною. Вона складається з окремих груп, які об’єднуються навколо різних майданчиків і цінностей. Сам Саша поки що переважно виступає на ballroom-подіях і хотів би бачити там більше глядачів, не пов’язаних безпосередньо зі спільнотою.
Головним викликом залишається суспільне неприйняття. Перформерам складно безпечно дістатися на подію у сценічному образі. Саша розповідає, що за можливості користується допомогою подруги з автомобілем, оскільки під час поїздок у таксі можна зіткнутися з упередженими поглядами або образливими коментарями.
Погрози після вірусного відео
На своїй сторінці Саша поєднує архітектуру і дрег, хоча ці теми приваблюють різну аудиторію. Одне з його відео про можливу забудову київського фунікулера набрало близько пів мільйона переглядів і привело багато нових підписників.
Приблизно через тиждень він опублікував відео зі своїм дрег-виступом. Після цього в коментарях та особистих повідомленнях з’явилася хвиля образ і неодноразові погрози фізичною розправою.
Саша зазвичай ігнорує такі повідомлення, а людей, які погрожують, блокує. Найболючішою для нього стала не лише реакція незнайомців, а й неприйняття з боку деяких людей, пов’язаних із ЛГБТІК+ спільнотою.
За його словами, частина знайомих і людей, з якими виникали романтичні симпатії, змінила ставлення після того, як він почав відкрито показувати дрег. Дехто долучався до насмішок навіть після того, як Саша прямо говорив, що ця реакція завдає болю.
«Ми маємо стояти одне за одного й підтримувати одне одного. Нам і так вистачає загроз ззовні», – наголошує він.
Водночас Саша сформував навколо себе коло друзів і представників ballroom-спільноти, поруч із якими може почуватися безпечно. Він мріє не лише про сильнішу дрег-сцену, а й про здоровішу квір-спільноту без расизму, трансфобії, бодішеймінгу та внутрішньої квірфобії.
Як народжується дрег-перформанс
У Саші є список ідей приблизно на десять майбутніх номерів. Підготовка починається з теми балу, категорії та тривалості виступу. Для ліпсинку артистові можуть дати трохи більше хвилини, тому музика, драматургія та візуальне рішення мають працювати дуже концентровано.
Після вибору композиції Саша створює загальний концепт, продумує костюм і вирішує, чи потрібне сценічне перевтілення або раптове розкриття нового елемента образу. Музику він монтує так, щоб у номері виникала драматична кульмінація.
Натхнення часто приходить із мюзиклів і кутюрних показів, особливо моди 1990-х років. Костюм Саша може пошити, придбати або повністю переосмислити за допомогою стилізації.
Раніше лише макіяж займав близько чотирьох годин, а тепер перформер може впоратися приблизно за годину. Однак повна підготовка починається значно раніше та охоплює роботу з костюмом, музикою, перукою й усіма деталями образу. Саша майже не репетирує номери, віддаючи перевагу імпровізації.
Ідеальний дрег-перформанс для нього – це не лише точний ліпсинк або театральне передавання емоцій. Артист має створити цілу фантазію, до якої потрапляє глядач. У ній однаково важливі перука, макіяж, нігті, взуття, реквізит, музика та особисте розуміння пісні.
Своїм улюбленим Саша називає номер в образі павича під драматичну композицію у виконанні Меріл Стріп із мюзиклу «Mamma Mia!». За його словами, під час виступу плакали глядачі та судді, і саме тоді він відчув, що зумів передати залу власні переживання.
Після цього номеру знайомі почали асоціювати його з павичем і надсилати фотографії цих птахів із жартівливими підписами про «Сашу Фірса на прогулянці». Хоча перформер не хоче залишатися заручником одного образу, таке порівняння називає приємним.
Серед артисток, які його надихають, Саша називає Сашу Велюр і Сашу Колбі. У творчості Велюр його захоплює концептуальний підхід і здатність перетворювати сцену на несподівану візуальну історію. У Колбі він бачить поєднання сексуальності, драматичності, професійної довершеності та жіночої сили.
Надихають Сашу й власні вдалі образи. Позитивна реакція аудиторії дає мотивацію розвиватися, удосконалювати техніку та шукати нові форми.
Активізм через сценічний образ
Дрег для Саші є не лише особистим самовираженням, а й способом робити публічні заяви. Напередодні Міжнародного дня видимості трансгендерних людей він створив номер, у якому спочатку з’явився в образі Герміони, а потім зняв перуку й перетворився на Волдеморта.
Цю зміну Саша задумав як символічний перехід. У фіналі він вийшов із трансгендерним прапором. Перформер пояснює, що хотів переосмислити персонажів Джоан Ролінґ, до публічної позиції якої щодо трансгендерних людей ставиться різко критично.
Номер став прикладом концептуального активізму, коли політичне повідомлення передається не прямою промовою, а драматургією, перевтіленням, музикою та візуальними символами.
Саша мріє про дружнішу дрег- і квір-спільноту, представники якої будуть уважнішими до досвіду одне одного та не допускатимуть дискримінації всередині власного середовища. Його особиста сценічна мрія – виступити на Бродвеї.
Водночас залишати архітектуру він не планує. Дрег дає йому простір для макіяжу, стилізації перук, шиття, музики та перформансу, а професія архітектора дозволяє працювати з українською спадщиною та розвивати сучасне дерев’яне будівництво.
У короткому бліці Саша назвав улюбленим фільмом мюзикл «Чикаго». Йому подобається, що сексуальність героїнь показана не як об’єктивація, а як джерело їхньої сили.
Улюблене місце Саші в Києві – Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка. З ним пов’язані дитячі спогади про поїздки з мамою. Перформер любить сад не лише за бузок, корейську ділянку та оранжерею, а й за ліси, пагорби, галявини й можливість побути серед зелені.
Серед улюблених страв він називає солодкі млинці з абрикосовим варенням, які також нагадують про дитинство. Художню літературу Саша майже не читає, жартуючи, що власної фантазії йому вистачило б на окрему книжку. Натомість його цікавлять наукові тексти про фізику й астрономію.
Головний меседж Саші до глядачів – шукати гармонію із собою та не боятися того, що живе всередині.
«Поганих емоцій не буває. Усі емоції важливі, і весь свій стан можна передавати через мистецтво. Якщо ви квірна людина, пишайтеся своєю квірністю, бо це один із найбільших подарунків, які дало вам життя», – підсумував Саша Фірс.