БФ «Гендер Зет» прочитав дебютний роман співака Олександра Пономарьова «30 днів: ШІ людина» й опублікував критичний розбір. На думку авторів допису, за сюжетом про штучний інтелект книжка відтворює знайомі сексистські уявлення: героїня вчиться відповідати очікуванням чоловіка, а її сумніви й відмови не отримують належної уваги.
У фонді розповіли, що вирішили купити книжку після дискусій навколо неї. За словами авторів допису, читачі скаржилися на блокування у Threads після критики та зникнення негативних відгуків на Goodreads. Ці повідомлення у своєму огляді фонд переказує як скарги інших людей, а не як самостійно підтверджені факти.
Спершу команда припускала, що роман може свідомо використовувати прийоми дарк-романсу, щоб говорити про болючі чи табуйовані теми. Проте після прочитання дійшла іншого висновку. «Роман настільки нашпигований сексистськими і мізогінними штампами, що його футуристичність закінчується приблизно на словах “штучний інтелект”», – пише «Гендер Зет». Припущення фонду про можливе використання ChatGPT під час написання книжки залишається саме припущенням: доказів цього в дописі не наведено.
За переказом фонду, на початку роману біля ліжка головного героя Алекса з’являється дівчина Гоша. Вона називає себе новітньою моделлю штучного інтелекту й повідомляє, що Алекс має протягом 30 днів займатися з нею сексом, інакше її систему деактивують. Саме з цієї зав’язки починаються запитання авторів огляду про свободу вибору, згоду й те, чи сприймає оповідь героїню як особистість.
Упродовж значної частини книжки, зазначає фонд, Алекс навчає Гошу ходити, їсти та спати. Він також заохочує її менше звертатися до власних алгоритмів і більше покладатися на нього. В одній зі сцен героїня навіть просить Алекса зробити вибір за неї. Для авторів розбору це суперечить заявленій ідеї про надсучасний ШІ: Гоша могла б швидко знаходити потрібну інформацію, але сюжет знову й знову відводить їй роль учениці поруч із чоловіком-наставником.
Окремий приклад – епізод, у якому Гоша запитує свої алгоритми, що потрібно зробити, аби чоловік її любив. Система відповідає: «Бути собою». Героїня вважає пораду «занадто невизначеною», після чого отримує конкретнішу: «Доглядати за собою, робити макіяж». «Це роман точно про найближче майбутнє? Або ми знайшли на горищі стос запилюжених журналів Cosmopolitan з 2000-х?» – запитує фонд.
У другому розділі Алекс, за описом «Гендер Зет», учить Гошу ходити на підборах, бо переконаний, що саме це робить жінку красивою. Після кількох невдалих спроб оповідь змальовує її успіх як перетворення на «справжню» жінку. У наведеному фондом уривку сказано: «Перед ним йшла не “Гоша – версія 1.0”, а ВОНА – і її хода обіцяла неймовірне майбутнє». Критики звертають увагу, що жіночність тут пов’язують із зовнішністю та схваленням Алекса.
Ще один епізод стосується права Гоші на власне тіло. За переказом фонду, після інтимної близькості з Алексом вона вирішує наодинці дослідити його, але доходить думки, що «активація [її інтимних] зон – прерогатива партнера. Доступ до цього коду має тільки Алекс». Згодом героїня переймається тим, що нібито зрадила його «із самою собою». Автори огляду вбачають у цій сцені не футуристичне уявлення про автономію ШІ, а стару ідею про чоловіче право контролювати жіночу сексуальність.
Найсерйозніші зауваження фонду пов’язані зі сценами, де, на його думку, роман не розпізнає або романтизує порушення згоди. В одному з розділів Гоша кілька разів наголошує, що не хоче пити на вечірці. Алекс і його друзі продовжують її вмовляти; навіть після слів героїні, що «час зробити паузу», їй наливають ще. Згодом Алекс веде її до ліжка. Наступного ранку вона прокидається з сильним похміллям, а він, усміхаючись, нагадує, що «пропонував зупинитися». «Гендер Зет» називає це зображенням сексуального насильства та перекладання відповідальності на героїню.
У четвертому розділі, за оглядом, Гоша відчуває біль після нічних інтимних стосунків, але Алекс пропонує їй «ранкове лікування». Далі в тексті з’являється фраза: «Усе складається, як мозаїка. Болить – від щастя». Автори допису заперечують проти такого подання болю як ознаки задоволення й прямо запитують: «Пане авторе, від щастя… насильства?»
Фонд також звертає увагу на ситуації, у яких героїні пропонують довіритися незнайомим чоловікам, майже не залишаючи їй простору для сумніву: за описом огляду, одна персонажка губиться у Венеції та сідає в човен до першого зустрічного пізно ввечері, інша погоджується поплисти на острів із чужинцем, третя йде за незнайомцем до його студії. «З довірою до незнайомих чоловіків у героїнь цього роману все значно простіше, ніж із правом на власне тіло», – підсумовують автори розбору.
Наприкінці історії Алекс зраджує Гоші, а потім пише їй: «Я не буду вибачатися. Але я нікого так не кохав, як тебе». За переказом фонду, героїня одразу пробачає його й повертається. Згодом вона дізнається, що попередні 12 днів вони не займалися сексом, і вирішує надолужити це перед останнім, тридцятим днем. Після інтимної близькості обоє потрапляють до лікарні; фінал огляд описує як порятунок жінки «чоловічою силою» героя.
Автори допису завершують розбір уривком з епілогу: «Щось стояло. І це був не черговий лікар. Стояло прямо в нього, під тонким казенним простирадлом. Стояло гордо, зухвало, монументально та з безперечним викликом міністерства охорони здоров’я». Фонд іронічно сподівається, що «Міністерству охорони здоров’я дадуть оговтатись перед другою частиною»: у дописі зазначено, що Пономарьов уже пише продовження.