У Берліні відкрили меморіальну дошку на честь Дори Ріхтер – трансгендерної жінки, яка вважається першою відомою людиною, що пройшла повний комплекс гендерно-підтверджувальних операцій.
Дошку встановили біля входу до лікарні Am Urban, де у 1931 році Ріхтер пройшла одну з ключових операцій. Ініціатором вшанування стала квір-ініціатива Homolulu Berlin.
Для активістів це не лише пам’ять про конкретну людину, а й нагадування про те, що трансгендерні люди не є “новим явищем” чи продуктом сучасної культури.
Їхні історії існували задовго до нинішніх політичних суперечок про гендер.
Від Ріжовни до Берліна
Дора Ріхтер народилася 1892 року в селі Ріжовна в Крушних горах, на території сучасної Чехії.
При народженні її записали як Рудольфа Ріхтера, але ще з дитинства вона відчувала себе дівчиною.
Пізніше Ріхтер приєдналася до мандрівної театральної трупи, а згодом переїхала до Берліна, де працювала офіціанткою.
Саме там її життя перетнулося з Магнусом Гіршфельдом – лікарем, сексологом і одним із найвідоміших ранніх дослідників сексуальності та гендеру.
У 1919 році Гіршфельд заснував Інститут сексології, який став одним із перших у світі центрів, де системно вивчали сексуальність, гендерну ідентичність і надавали допомогу людям, яких сьогодні назвали б трансгендерними.
Ріхтер працювала в інституті служницею і водночас отримала там підтримку.
Першу операцію вона пройшла ще у 1923 році.
У 1931 році їй провели видалення пеніса, а згодом у лікарні Am Urban – вагінопластику.
Саме тому Дору Ріхтер часто називають першою відомою людиною, яка пройшла повну хірургічну корекцію статевих ознак.
Для початку ХХ століття це було безпрецедентно.
І надзвичайно ризиковано.
“Дора Ріхтер була сміливою. На місці, де ми відкриваємо дошку, вона пройшла операцію, якої до неї ніхто не робив”, – сказав ініціатор меморіалу Рафаель Насеманн.
За його словами, Ріхтер фактично відкрила шлях для багатьох людей, які згодом змогли пройти подібний медичний перехід.
Нацисти знищили інститут, але не стерли її історію
Після приходу нацистів до влади становище квірних і трансгендерних людей у Німеччині різко погіршилося.
Інститут Магнуса Гіршфельда був розгромлений, а його архіви та бібліотека – знищені.
Ріхтер вдалося втекти до Чехословаччини.
За даними істориків, вона також могла допомогти емігрувати ще двом трансгендерним жінкам – акторці Шарлотті Шарлак і художниці Тоні Ебел.
У 1934 році чехословацька влада офіційно визнала Дору жінкою. Було змінено навіть запис у церковному реєстрі.
Цей факт особливо важливий, бо показує: юридичне визнання трансгендерних людей існувало в Європі ще до Другої світової війни.
Війну Ріхтер пережила у рідній Ріжовні, яка на той момент входила до окупованих Судет.
За збереженими документами і фотографіями, вона заробляла на життя вишивкою.
Після завершення війни, у 1946 році, її як етнічну німкеню депортували з Чехословаччини.
Після цього вона оселилася в баварському місті Алльсберг, де прожила до смерті у 1966 році.
“Трансгендерні люди завжди були тут”
Для організаторів меморіалу історія Дори Ріхтер має особливе значення сьогодні.
Рафаель Насеманн наголошує, що життя Ріхтер руйнує популярний консервативний міф про те, нібито трансгендерність є сучасною модою.
“Її історія показує, що це не якийсь новий тренд, як намагаються стверджувати консерватори чи екстремісти. Квірні люди, трансгендерні люди завжди були тут”, – сказав він.
Берлін у цьому сенсі має особливу історію.
Ще понад сто років тому місто було одним із центрів дослідження сексуальності, квірної культури та раннього руху за права ЛГБТК+ людей.
І саме тому меморіальна дошка Ріхтер – не просто історичний знак.
Це повернення пам’яті про людей, яких намагалися стерти.
Особливо важливо це сьогодні, коли трансгендерні люди знову стають мішенню політичних кампаній, дезінформації та насильства.
За словами Насеманна, видимість квірної спільноти стала ще важливішою після нападу в Берліні на захід на підтримку прав ЛГБТК+ людей.
Організатори навіть заздалегідь подумали про можливий вандалізм.
Дошку зробили з матеріалу, який легко замінити.
“Якщо хтось її зруйнує, ми витримаємо і встановимо нову. Ця дошка вже нікуди не зникне”, – наголосив Насеманн.
У цьому є певний символізм.
Історію Дори Ріхтер вже одного разу намагалися стерти разом із цілим пластом квірної історії Європи.
Але вона повернулася.
Тепер її ім’я знову стоїть у Берліні – біля місця, де майже сто років тому вона зробила крок, який для свого часу здавався неможливим.