У Парижі вшанували пам’ять Каролін Гранжан – 42-річної французької вчительки та директорки школи, яка протягом майже двох років стикалася з лесбофобним цькуванням. 1 вересня 2025 року вона померла внаслідок самогубства. Через рік її близькі та правозахисники продовжують вимагати не лише пам’яті, а й відповідей на питання про відповідальність.
Меморіальна акція відбулася 1 вересня біля паризького LGBTQIA+ меморіалу в саду Port de l’Arsenal. Організатори назвали її одночасно церемонією пам’яті та гніву – нагадуванням про Каролін і про те, як довго вона залишалася сам на сам із переслідуванням.
За кілька днів до цього понад 200 людей зібралися на марші пам’яті в Оріяку, у департаменті Канталь. Серед них були друзі Каролін, колишні колеги, учні та її дружина Крістін Пакку.
“Бачити стільки людей допомагає мені. Чути слова підтримки, знати, що я не сама”, – сказала Крістін під час акції.
Але для родини пам’ять про Каролін нерозривно пов’язана з вимогою справедливості. Людину, яка стояла за багатомісячним цькуванням, досі не встановили.
Образи з’являлися просто на стінах школи
Каролін Гранжан очолювала невелику школу в селі Муссаж у центральній Франції.
Починаючи з вересня 2023 року на будівлі школи почали з’являтися лесбофобні написи. Серед них були грубі образи та твердження, які пов’язували гомосексуальність із педофілією.
Йшлося не про анонімну агресію десь у соцмережах. Образи залишали безпосередньо на місці роботи Каролін – у просторі, куди вона щодня приходила як учителька та директорка.
Правоохоронці відкрили розслідування, намагаючись встановити автора написів. Однак у березні 2025 року справу закрили без подальшого провадження.
Каролін тим часом перебувала на лікарняному.
На початок нового навчального року їй запропонували іншу посаду за кілька кілометрів від Муссажа, але повернутися до роботи вона вже не змогла. 1 вересня 2025 року, у день початку навчального року, Каролін померла внаслідок самогубства.
Важливо не спрощувати цю історію до формули, де одна конкретна подія автоматично “спричинила” смерть людини. Суїцидальна поведінка завжди може мати складний комплекс причин, і встановлювати прямий причинно-наслідковий зв’язок без достатніх даних некоректно.
Але так само неможливо ігнорувати задокументований контекст, у якому жила Каролін: тривале лесбофобне цькування, конфлікти навколо її роботи, відчуття недостатньої підтримки та виснажливий пошук захисту.
Після її смерті саме дії державної системи стали предметом окремої перевірки.
Освітня система визнала власну «інституційну неспроможність»
Після смерті Каролін Міністерство освіти Франції розпочало адміністративне розслідування.
У лютому 2026 року його висновки стали відомі громадськості. Освітнє відомство визнало “інституційну неспроможність у наданні підтримки” Каролін Гранжан. Міністерство зазначило, що вчителька відчувала, ніби система не завжди ставала на її бік під час конфліктів, а деякі адміністративні рішення вона переживала як несправедливі.
Для її дружини це стало важливим, але недостатнім кроком.
Крістін Пакку позитивно сприйняла саме визнання системної проблеми, однак наголосила, що в адміністративному звіті так і не були визначені конкретні відповідальні особи.
Тодішній міністр освіти Едуар Жеффре також заявив, що держава запропонує вдові компенсацію. Крістін у відповідь дала зрозуміти, що фінансова виплата не може замінити втрату людини та встановлення відповідальності.
Тепер, за словами адвоката Крістін Стефана Жюйяра, залишається інше принципове завдання – встановити автора лесбофобного цькування.
Під час акції пам’яті в Оріяку він назвав це “другою боротьбою”.
Перша принесла офіційне визнання того, що інституції не надали Каролін достатньої підтримки. Друга має відповісти на питання, хто протягом місяців залишав образливі повідомлення та чому ця людина так і не була встановлена.
Це питання важливе не лише для однієї родини.
Історія Каролін Гранжан показує, що ЛГБТІК+фобне переслідування може складатися не з одного гучного нападу, а з повторюваних дій, які поступово руйнують відчуття безпеки людини.
Напис на стіні можна зафарбувати. Анонімного листа – викинути. Образу – спробувати проігнорувати.
Але коли це повторюється місяцями, коли людина щодня приходить на роботу і не знає, чи не з’явиться чергове приниження, це вже не “неприємний інцидент”. Це середовище постійного тиску.
Саме тому реакція інституцій має значення.
Постраждалій людині недостатньо почути, що ситуацію “взяли до уваги”. Вона має бачити, що повідомлення документують, загрозу оцінюють серйозно, можливий мотив ненависті не применшують, а сама людина не залишається відповідальною за те, щоб самостійно організувати власний захист.
Через рік після смерті Каролін її історія залишається незавершеною.
Держава вже визнала, що система підтримки дала збій. Але людина, яка влаштувала лесбофобне переслідування, досі не встановлена.
Тому пам’ятні акції у Парижі та Оріяку стали не лише прощанням.
Вони стали нагадуванням, що вшанувати Каролін означає не тільки називати її ім’я. Це також означає зробити все, щоб інша вчителька, лікарка, держслужбовиця чи працівниця, яка зіткнеться з гомофобним або лесбофобним цькуванням, не почула у відповідь мовчання.
Бо право відкрито жити зі своєю дружиною не повинно перетворювати людину на мішень.
А повідомлення про ненависть не повинно ставати випробуванням на те, скільки ще постраждала здатна витримати.