Початок 16-ї сесії Верховної Ради IX скликання знову повернув у парламентський порядок денний питання, від яких залежить правове становище ЛГБТІК+ людей в Україні. Частина відповідних законопроєктів безпосередньо пов’язана з євроінтеграцією, частина роками лежить без руху, а один документ узагалі пропонує рухатися у протилежному напрямку.
Правозахисник Святослав Шеремет проаналізував цей законодавчий масив і звернув увагу на парадокс: потрібні Україні рішення вже значною мірою написані, однак навіть політичного бажання парламенту не завжди достатньо, щоб їх ухвалити.
Причина – у самій процедурі. Депутати можуть блокувати розгляд поправками, затягувати включення питання до порядку денного або іншими способами сповільнювати реформи навіть за відносно невеликої кількості противників.
Саме для боротьби з такими ситуаціями голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зареєстрував законопроєкт №13653 про вдосконалення процедур адаптації українського законодавства до права ЄС.
За описом Шеремета, документ має створити своєрідний прискорений маршрут для євроінтеграційних законів: спростити їх потрапляння до порядку денного, обмежити можливість блокування через масові поправки та в окремих випадках дозволити швидше проходити парламентську процедуру.
Для ЛГБТІК+ порядку денного це важливо, адже кілька законодавчих ініціатив щодо рівності та захисту від дискримінації вже мають євроінтеграційний статус.
Проте Шеремет застерігає і від іншої крайності. Швидке ухвалення не повинно означати погане законодавство.
Україні одночасно потрібні і механізми проти парламентського саботажу, і якісний розгляд документів. Саме між цими двома потребами, за його словами, і проходитиме значна частина роботи Ради найближчими місяцями.
Цивільний кодекс і три шляхи до визнання одностатевих пар
Одним із центральних документів залишається проєкт нового Цивільного кодексу №15150, який уже пройшов перше читання.
Його значення для ЛГБТІК+ людей величезне, оскільки реформа має охопити сімейне право. Від того, яким буде остаточний текст, залежить і те, чи отримає українське законодавство механізм правового регулювання сімейних стосунків одностатевих пар.
Шеремет зазначає, що до законопроєкту вже подано багато поправок, які дозволяють інтегрувати відповідні норми безпосередньо до нового Цивільного кодексу.
Такий підхід відповідає й рекомендаціям європейських інституцій, які очікують від України захисту прав ЛГБТІК+ людей під час модернізації цивільного законодавства.
Але №15150 – не єдиний можливий маршрут.
У Верховній Раді залишаються три законодавчі ініціативи, які тією чи іншою мірою стосуються правового визнання цивільних партнерств.
Одна з них – старий законопроєкт №9103. Він досі перебуває на розгляді та має євроінтеграційний статус.
Другий – новіший законопроєкт про зареєстровані цивільні партнерства, внесений у 2024 році. Він також належить до євроінтеграційних і вже включений до порядку денного поточної сесії. Відповідальним за його розгляд є Комітет Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики, до сфери компетенції якого належить сімейна політика.
Шеремет називає цей документ своєрідним запасним варіантом. Якщо масштабну реформу Цивільного кодексу згорнуть або фінальна редакція не забезпечить правового визнання одностатевих пар, окремий закон про партнерства все одно може дати необхідний механізм.
Третій документ – законопроєкт №11523 про зміни до закону “Про міжнародне приватне право”.
Його особливість у тому, що він стосується колізійних норм для фактичних шлюбних відносин і зареєстрованих партнерств. Практично це може мати значення для визнання в Україні партнерств, які українські громадяни офіційно зареєстрували за кордоном.
Сам законопроєкт не створювався спеціально як ЛГБТІК+ ініціатива, однак його ухвалення могло б стати важливим кроком для одностатевих пар, чиї сімейні відносини вже визнані іншою державою.
Усі ці документи стосуються одного фундаментального питання: Україна досі не має повноцінного механізму юридичного визнання одностатевих сімей.
Для таких пар це означає проблеми не лише з символічним статусом, а й із майном, спадкуванням, взаємним представництвом, соціальними гарантіями та багатьма іншими питаннями, які для різностатевого подружжя вирішуються самим фактом шлюбу.
Від злочинів ненависті до мови ворожнечі
Другий великий блок законопроєктів стосується захисту від дискримінації та насильства.
Шеремет окремо виділяє законопроєкт №13597 про боротьбу з проявами дискримінації.
Він має євроінтеграційний статус і спрямований на імплементацію стандартів Ради Європи, рішень Європейського суду з прав людини та рекомендацій Європейської комісії проти расизму та нетерпимості.
При цьому його значення далеко не обмежується ЛГБТІК+ людьми. Законопроєкт має посилити механізми протидії злочинам, мотивованим нетерпимістю, щодо різних груп населення.
Окремо до Ради внесено ще один законопроєкт, який має посилити захист ЛГБТІК+ людей, постраждалих від кримінальних правопорушень із мотивів гомофобії або трансфобії.
Для правозахисників принциповим є саме визнання мотиву.
Напад через особистий конфлікт і напад на людину через те, що вона гей, лесбійка або трансгендерна людина, можуть зовні виглядати подібно, але мають різний суспільний контекст. У другому випадку насильство спрямоване не лише проти конкретної жертви – воно може бути сигналом залякування для цілої спільноти.
Ще один реалістичний законопроєкт стосується відповідальності за поширення мови ворожнечі, зокрема за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Він уже пройшов перше читання.
Шеремет наголошує, що сама ідея тут не є революційною: законодавство про медіа вже містить відповідні принципи, а Національна рада з питань телебачення і радіомовлення має інструменти реагування на заклики до дискримінації.
Проте ширше законодавче врегулювання може зробити такий захист більш системним.
Поруч із цими відносно перспективними ініціативами в парламенті залишаються ще п’ять старих законопроєктів, де сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність прямо згадані серед антидискримінаційних ознак.
Формально вони ще існують. Політично, за оцінкою Шеремета, майже ні.
Усі були написані до повномасштабного вторгнення, деякі – ще до пандемії COVID-19. Правозахисник вважає їх фактично “мертвими” з процедурної та політичної точки зору, хоча офіційно з парламентського поля вони не зникли.
І нарешті є законопроєкт №6327 – документ із протилежною спрямованістю, який пропонує заборонити так звану “пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму”.
Шеремет оцінює його як абсолютно непрохідний. Проте сам факт того, що цей законопроєкт досі формально перебуває на розгляді та включений до порядку денного, добре показує строкатість законодавчої спадщини нинішнього скликання.
У результаті 16-та сесія Верховної Ради стартує з цілим набором документів, які можуть рухати державу в дуже різних напрямках.
Частина з них здатна нарешті наблизити юридичне визнання одностатевих сімей. Інші можуть посилити реагування на злочини ненависті та дискримінацію. Ще кілька існують лише формально, а один нагадує про часи, коли спроби копіювати російську риторику про “ЛГБТ-пропаганду” ще мали представництво в українському парламенті.
Саме тому, за логікою Шеремета, питання цієї сесії полягає вже не в тому, чи є що ухвалювати.
Законопроєкти є.
Є міжнародні зобов’язання України, рішення ЄСПЛ, євроінтеграційні вимоги та конкретні проблеми українських ЛГБТІК+ сімей.
Тепер головне – які з цих документів Верховна Рада справді доведе до голосування до завершення сесії наприкінці січня.