Хто для держави є сім’єю? Нове дослідження пояснює, чому це питання визначає доступ до соціальної підтримки
В Україні право на соціальну допомогу, пільги, компенсації чи виплати часто залежить від одного, на перший погляд, простого питання: кого держава визнає членом сім’ї. Однак єдиної відповіді в українському законодавстві сьогодні немає. Саме до такого висновку дійшли автори нового дослідження громадської організації «Бюро “Ми — є!”», присвяченого впливу правових визначень сім’ї на доступ до соціальної підтримки.
Автори зазначають, що українське право використовує різні підходи до поняття сім’ї залежно від конкретної сфери. У сімейному, соціальному, житловому, пенсійному законодавстві та нормах, пов’язаних із військовою службою, діють різні критерії: шлюб, кровна спорідненість, усиновлення, спільне проживання, ведення спільного побуту або навіть рішення суду.
На практиці це означає, що люди, які роками живуть разом, ведуть спільне господарство, підтримують одне одного та фактично є родиною, не завжди можуть підтвердити цей статус під час оформлення державної допомоги чи інших соціальних гарантій.
Особливо гостро ця проблема стосується фактичних партнерств. Для різностатевих пар законодавство передбачає окремі механізми визнання таких відносин, хоча вони часто залежать від судових процедур або спеціальних норм. Натомість одностатеві пари перебувають у ще складнішому становищі: вони не можуть укласти шлюб, а інститут реєстрованих партнерств в Україні досі не запроваджений.
У дослідженні нагадується, що саме від статусу члена сім’ї залежить право на численні види державної підтримки — від соціальних виплат і субсидій до пенсійних гарантій, компенсацій та допомоги сім’ям військовослужбовців.
Окрему увагу автори приділяють ситуації, яка виникла під час повномасштабної війни. У випадках загибелі чи поранення військових питання юридичного визнання сімейних відносин набуває особливого значення. Чинне законодавство вже дозволяє за певних умов визнавати фактичні різностатеві союзи через суд, однак для одностатевих партнерів універсального механізму правового визнання не існує.
У документі також згадується рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України». Суд дійшов висновку, що повна відсутність будь-якої форми правового визнання та захисту одностатевих пар порушує право на повагу до приватного й сімейного життя у поєднанні із забороною дискримінації. При цьому ЄСПЛ не зобов’язував Україну запроваджувати саме одностатевий шлюб, але наголосив на необхідності створити ефективний механізм правового визнання таких партнерств.
На думку авторів дослідження, проблема не обмежується лише сімейним законодавством. Навіть якщо в Україні з’явиться інститут реєстрованих партнерств, цього буде недостатньо без комплексного оновлення соціального законодавства. Йдеться про зміни до правил нарахування соціальної допомоги, пенсій, компенсацій, житлових субсидій, військових виплат та інших програм, де використовується поняття «член сім’ї».
Експерти наголошують, що реформа має бути не декларативною, а практичною. Вона повинна охоплювати не лише ухвалення нових законів, а й перегляд адміністративних процедур, форм заяв, переліків необхідних документів та алгоритмів роботи органів соціального захисту.
У рекомендаціях дослідження пропонується провести комплексний аудит законодавства, яке регулює соціальну підтримку, синхронізувати його з можливим запровадженням реєстрованих партнерств та забезпечити недискримінаційний підхід до визначення сімейних і партнерських зв’язків.
На переконання авторів, соціальна система має відображати реальне життя людей. Якщо саме від визнання сімейних відносин залежить доступ до державної підтримки, то правила такого визнання повинні бути зрозумілими, передбачуваними та однаковими для всіх. Лише за таких умов, підкреслюється у дослідженні, можна забезпечити рівний доступ до соціальних гарантій незалежно від форми сімейних відносин.
