Віра без примусу: у Центрі «Наш світ» відповіли на заяви митрополита УПЦ про права ЛГБТК+ людей
Митрополит УПЦ Антоній (Паканич) заявив, що визнання рівних прав ЛГБТК+ людей нібито змушує християн відмовлятися від власного світогляду та моральних переконань. У Центрі «Наш світ» із такою постановкою питання не погодилися й наголосили: повага до прав іншої людини не означає схвалення її способу життя чи зречення своєї віри.
Дискусія виникла після інтерв’ю митрополита, опублікованого заблокованим в Україні виданням «Православная жизнь». У ньому він прокоментував допис Центру «Наш світ» від 24 червня, присвячений зустрічі представників Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій з єврокомісаркою з питань розширення ЄС Мартою Кос.
У публікації правозахисники закликали керівників українських церков і релігійних об’єднань глибше усвідомити сучасні європейські стандарти у сфері прав людини, рівності та недискримінації, зокрема за ознаками сексуальної орієнтації й гендерної ідентичності.
Рівні права не скасовують свободу віри
Митрополит Антоній заявив, що християнам нібито пропонують «публічно зректися свого світогляду та моральних норм». У Центрі «Наш світ» назвали це маніпуляцією.
Правозахисники звернули увагу: ніхто не вимагає від церков змінювати догмати, проводити релігійні обряди всупереч власним переконанням чи благословляти одностатеві шлюби. Йдеться про інше — про визнання того, що всі люди мають однакову гідність і повинні користуватися рівним захистом держави.
Свобода совісті передбачає право людини вірити, не вірити або належати до іншої релігії. Так само вона не дає одній конфесії права перетворювати власні богословські правила на обов’язкові норми для всього суспільства.
Приклад самої Ради церков
У «Нашому світі» навели простий приклад: у Всеукраїнській раді церков співпрацюють християни, юдеї та мусульмани. Їхні релігійні погляди істотно відрізняються, однак це не заважає представникам різних конфесій визнавати одне одного повноправними людьми та партнерами в суспільному діалозі.
З погляду християнського віровчення невіра у Христа також може вважатися гріхом. Проте це не стає підставою обмежувати права юдеїв, мусульман, буддистів або атеїстів.
Так само релігійне засудження одностатевих стосунків не повинно перетворюватися на відмову ЛГБТК+ людям у цивільних правах, захисті від насильства, юридичному визнанні сімей чи рівному ставленні з боку держави.
Повага — не те саме, що схвалення
Один із головних аргументів правозахисників полягає в тому, що поважати вибір іншої людини — не означає поділяти його.
Юдаїзм та іслам, наприклад, забороняють вживання свинини. Однак у світських державах релігійні норми не перетворюють на загальну заборону для всіх громадян. Водночас ніхто не змушує вірян порушувати власні приписи.
Схожий принцип має діяти й у питаннях сімейного життя. Релігійна людина може вважати одностатеві стосунки гріхом і жити відповідно до своїх переконань. Але це не означає, що держава повинна позбавляти одностатеві пари прав, доступних іншим сім’ям.
Церква встановлює правила для вірян, а не для всієї держави
Біблійні приписи та церковне вчення регулюють життя тих, хто добровільно визнає їхній авторитет. У світській державі вони не можуть автоматично ставати законом для всіх.
Саме добровільність відрізняє віру від примусу. Людина дотримується релігійних норм через особисте переконання, а не через страх державного покарання.
У Центрі «Наш світ» наголошують: сучасна демократія побудована на здатності людей із різними поглядами жити поруч. Християнин не мусить зрікатися Христа, щоб визнати свободу совісті мусульманина. Так само він не повинен відмовлятися від своєї віри, щоб підтримати право ЛГБТК+ людини на безпеку, сім’ю та рівність перед законом.
Чи можна публічно називати одностатеві стосунки гріхом
Правозахисники також заперечили твердження, ніби європейські стандарти забороняють релігійним діячам цитувати Біблію або висловлювати традиційне богословське розуміння шлюбу.
У демократичному суспільстві церкви можуть відкрито викладати власне вчення. Межа виникає там, де релігійна риторика переходить у приниження людської гідності, розпалювання ворожнечі чи заклики обмежувати базові права певної групи.
Тобто право вважати щось гріхом не є правом переслідувати людей, які живуть інакше.
Європейські цінності не вимагають відмови від християнства
Сучасні протестантські, католицькі та частина православних громад уже демонструють, що християнська віра може поєднуватися з повагою до ЛГБТК+ людей.
Різні церкви по-різному трактують питання одностатевих стосунків, шлюбу чи гендерної ідентичності. Проте навіть за збереження консервативного богослов’я вони можуть відмовитися від мови приниження, підтримувати захист від насильства та визнавати рівне громадянство.
Саме це європейські інституції очікують від держави та впливових суспільних організацій: не богословської одностайності, а поваги до прав людини.
Вибір між демократією та примусом
Коли одна релігійна система прагне визначати закони для всіх громадян, незалежно від їхньої віри, суспільство рухається не до духовності, а до авторитаризму.
У «Нашому світі» наголошують, що альтернативою свободі совісті та рівності є модель, у якій держава вирішує, яка віра, сім’я чи ідентичність є «правильною». Подібні підходи властиві тоталітарним режимам — від релігійного фундаменталізму до ідеології «русского мира».
Саме тому суперечка навколо прав ЛГБТК+ людей є ширшою за питання сексуальної орієнтації. Вона стосується самого устрою держави: чи залишатиметься Україна країною, де різні люди мають рівні права, чи дозволить окремим релігійним групам нав’язувати свої норми всім іншим.
