3 вересня Бюро «Ми – є!» долучилося до зустрічі Ради Європи, присвяченої формуванню системного підходу до моніторингу, запобігання та протидії мові ворожнечі в Україні.
Для організації участь у цій роботі важлива не лише як можливість говорити про проблеми ЛГБТІК+ спільнот. Йдеться про ширше питання – наскільки ефективно держава та громадянське суспільство можуть помічати прояви ненависті, реагувати на них і підтримувати людей, які стають мішенню.
Бюро принесло до цієї дискусії власний досвід роботи з ЛГБТІК+ людьми: дані про прояви мови ворожнечі, аналіз публічних наративів, інформацію про бар’єри під час звернення по допомогу та про те, що відбувається після першого контакту людини із системою захисту.
Саме останній момент часто залишається поза увагою.
Можна створити гарячу лінію, електронну форму або інший канал для повідомлень про порушення. Але цього недостатньо, якщо людина не розуміє, що станеться після натискання кнопки «Надіслати».
Мова ворожнечі шкодить не лише одній людині
У Бюро «Ми – є!» наголошують: коли об’єктом ворожої риторики стає певна група, наслідки не обмежуються конкретною людиною, якій адресували образливе чи принизливе висловлювання.
Такий меседж чує вся спільнота.
Він може сигналізувати, кого в суспільстві допустимо висміювати, кого можна представляти як небезпечного, небажаного або «чужого» і чиї права нібито заслуговують меншого захисту.
Саме тому робота з мовою ворожнечі не може зводитися лише до фіксації окремих випадків.
Важливо бачити ширші механізми – які наративи повторюються, хто їх поширює, як вони потрапляють у публічний простір і чому певні формулювання з часом починають сприйматися як звичні.
Для ЛГБТІК+ людей це особливо помітно, коли одна й та сама риторика відтворюється в політичних заявах, соціальних мережах, медіа або повсякденному спілкуванні.
Тоді окрема образлива репліка стає частиною значно більшої картини.
Саме тому Бюро аналізує не тільки конкретні висловлювання, а й середовище, яке дозволяє таким наративам виникати та повторюватися.
Окрема проблема, яку виявляє дослідження організації, стосується вже не самих проявів ненависті, а реакції на них.
Наявність формального механізму звернення ще не означає, що люди будуть ним користуватися.
Для постраждалої людини має бути зрозуміло, куди саме вона звертається, хто побачить її персональні дані, хто відповідатиме за наступний крок, що відбуватиметься далі та яким чином вона дізнається про результат.
Якщо цієї ясності немає, навіть добре задуманий механізм може залишатися лише формальністю.
А люди, які вже мали негативний досвід або бояться аутингу, осуду чи повторної дискримінації, можуть узагалі вирішити не звертатися по допомогу.
Не тільки закони: як запобігати ненависті до того, як вона призведе до шкоди
Під час зустрічі представники Бюро «Ми – є!» також модерували робочу групу «Запобігання мові ворожнечі за допомогою неправових заходів».
При цьому неправові заходи розглядали не як чергову інформаційну кампанію чи серію публікацій у соціальних мережах.
Йшлося про повноцінну систему профілактики.
До неї можуть входити моніторинг, освіта, розвиток критичного мислення, робота з дезінформацією та стійкими наративами, професійні стандарти, партнерства між різними організаціями та взаємодія державних і недержавних інституцій.
Такий підхід важливий тому, що реагування після інциденту – лише одна частина роботи.
Не менш важливо зрозуміти, що можна зробити раніше, щоб принизлива та дегуманізуюча риторика не ставала нормою.
Учасники робочої групи зосередилися саме на практичній стороні питання.
Дискусія будувалася навколо кількох простих, але принципових запитань: де саме система зараз дає збій, які механізми вже існують, яку конкретну дію можна розпочати першою, хто має бути до цього залучений і який результат реально оцінити протягом найближчих 3-6 місяців.
Такий формат дозволяє відійти від загальних декларацій.
Замість абстрактного «потрібно боротися з мовою ворожнечі» з’являється можливість визначити конкретні кроки, відповідальних за них людей та критерії, за якими можна перевірити, чи змінилося щось на практиці.
ЛГБТІК+ досвід не повинен бути окремим додатком
Для Бюро «Ми – є!» принципово, щоб досвід ЛГБТІК+ людей не опинявся на периферії загальної політики протидії мові ворожнечі.
Це не окрема тема, яку можна додати до документа наприкінці одним пунктом.
Досвід спільнот, які регулярно стикаються з ворожою риторикою, показує слабкі місця всієї системи – від моніторингу до реагування та відновлення прав.
Якщо людина не довіряє механізму звернення, не розуміє процедури або боїться, що після повідомлення про проблему стане ще вразливішою, це свідчить не лише про проблему конкретної групи.
Це означає, що сам механізм потребує змін.
Саме тому в Бюро бачать свою роль у тому, щоб перетворювати досвід ЛГБТІК+ людей і результати моніторингу на практичні знання, які можуть впливати на інституційні рішення.
Йдеться про те, щоб реальні історії людей не залишалися лише статистикою у звітах.
Вони мають допомагати відповідати на конкретні питання: як має працювати система повідомлення про мову ворожнечі, хто повинен реагувати, як захищати конфіденційність, як підтримувати постраждалих і як запобігати повторенню проблеми.
У підсумку ефективність системи можна перевірити досить просто.
Не тим, скільки стратегій, планів чи процедур написано.
А тим, чи працюють вони для людини, яка справді потребує захисту.
«Система захисту працює лише тоді, коли вона працює і для тих, хто найчастіше стикається з її слабкими місцями», – підсумовують у Бюро «Ми – є!».
І саме тому досвід ЛГБТІК+ спільнот має бути не додатком до політики протидії мові ворожнечі, а одним із джерел, на основі яких ця політика створюється.