Кожен третій відкритий ЛГБТІК-військовий стикався з дискримінацією у підрозділі
Майже кожен третій ЛГБТІК-військовослужбовець, про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність якого стало відомо в підрозділі, стикався з гомофобією, цькуванням або іншими проявами дискримінації.
Про це в ефірі Громадського радіо розповів голова громадської організації «Українські ЛГБТ-військові за рівні права» Олександр Деменко. Він послався на дослідження, у якому взяли участь понад тисяча представників і представниць ЛГБТІК-спільноти у війську.
За словами Деменка, це перше настільки масштабне опитування, зосереджене саме на досвіді квірних військовослужбовців в Україні.
Булінг, непросування по службі та переведення без згоди
Результати дослідження свідчать, що дискримінація у війську не обмежується образливими словами або гомофобними жартами.
Серед проблем, про які повідомляли респонденти, — систематичне цькування, булінг, перешкоджання кар’єрному зростанню, переведення до іншого підрозділу без згоди людини та інші форми нерівного ставлення.
«Майже кожен третій — точної цифри зараз не наведу, але приблизно кожен третій, хто відкрився побратимам або про кого в підрозділі дізналися, стикався з дискримінацією», — зазначив Деменко.
Ці дані показують, що найбільший ризик виникає саме тоді, коли військовий чи військова перестає приховувати свою ідентичність.
Фактично людина опиняється перед вибором: мовчати, щоб уникнути тиску, або бути відкритою та ризикувати стосунками в колективі, службовим становищем і психологічною безпекою.
Професійність не залежить від сексуальної орієнтації
У ГО «Українські ЛГБТ-військові за рівні права» наголошують: армія має оцінювати людину за її професійними якостями, дисципліною та внеском у спільну роботу, а не за тим, кого вона кохає.
За словами Деменка, результати опитування вказують на необхідність системних змін. Йдеться про запровадження реальної відповідальності за дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також про створення рівних умов для просування по службі.
ЛГБТІК-військові виконують ті самі завдання, несуть ті самі ризики та захищають ту саму державу, що й решта особового складу. Відмінність полягає лише в тому, що частині з них доводиться паралельно захищатися ще й від упереджень усередині власного колективу.
Це шкодить не лише окремим людям. Дискримінація руйнує довіру, послаблює злагодженість підрозділів і змушує професійних військовослужбовців витрачати сили на приховування себе замість виконання службових завдань.
Стигма, що тягнеться з радянського минулого
Однією з причин гомофобії Деменко називає багаторічну стигматизацію ЛГБТІК+ людей, яка значною мірою сформувалася ще за радянських часів.
У СРСР одностатеві стосунки між чоловіками були криміналізовані, а квірних людей подавали як злочинців, хворих або загрозу суспільству. Україна відмовилася від цієї норми на початку незалежності, однак її культурні наслідки не зникли разом зі зміною законодавства.
«Це небажання дізнаватися щось нове. Це стигматизація, яка закріплювалася роками», — пояснив Деменко.
На його думку, боротися з упередженнями потрібно через освіту та послідовне розвінчування міфів.
Водночас він визнав, що це тривалий процес. Ненависть часто поширюється швидше, ніж аргументоване пояснення, особливо коли гомофобні тези роками подаються як щось звичне або «традиційне».
Толерантність у суспільстві поступово зростає
Попри збереження гомофобії, Деменко бачить і позитивні зміни.
За його словами, частка людей, які ставляться до ЛГБТІК+ спільноти толерантно, щороку поступово збільшується. Це відбувається завдяки більшій видимості квірних людей, роботі правозахисних організацій і особистим контактам.
Коли люди бачать перед собою не абстрактний образ із пропагандистських страшилок, а конкретного військового, медика, волонтера чи волонтерку, стереотипи починають втрачати силу.
Відкритість ЛГБТІК-військових уже змінила суспільну дискусію. Вона показала, що квірні люди не стоять осторонь війни, а служать, ризикують життям і працюють заради перемоги України.
Проте ця видимість не повинна означати, що людина автоматично стає мішенню для цькування.
Освітній серіал разом із «Дія.Освіта»
Одним із кроків до змін став освітній серіал про інклюзію у війську, створений організацією у співпраці з державною платформою «Дія.Освіта».
Деменко назвав проєкт унікальним для України. Його головна ідея проста: особисте життя, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, релігія чи колір шкіри не визначають професійність військовослужбовця.
«Неважливо, з ким людина спить, кого кохає, якого вона віросповідання чи кольору шкіри. Важливо бути професійним військовослужбовцем, сумлінно виконувати свої обов’язки, дбати про злагодженість підрозділу та працювати заради перемоги України», — наголосив він.
Участь державної платформи має важливе символічне й практичне значення. Це демонструє, що тема інклюзії поступово виходить за межі внутрішньої дискусії громадських організацій і стає частиною державної освітньої політики.
Юридична невидимість одностатевих пар
Окремо Деменко зупинився на правовому визнанні одностатевих партнерств.
Для військових це питання має особливу вагу. У разі поранення, полону, зникнення безвісти чи загибелі незареєстрований партнер або партнерка часто не має тих самих прав, що й офіційне подружжя.
Йдеться про доступ до медичної інформації, можливість ухвалювати рішення, отримувати соціальні виплати, оформлювати спадщину або мати юридично визнаний зв’язок із найближчою людиною.
За словами Деменка, дискусія сьогодні стосується не лише окремого законопроєкту про цивільні партнерства. Питання пов’язане і з рекодифікацією цивільного законодавства, у межах якої може виникнути загроза для будь-якого майбутнього визнання одностатевих пар.
Організація домагається врахування своїх пропозицій. Якщо цього не станеться, активісти готові виступати за відкликання нового проєкту Цивільного кодексу.
Рівні права як частина європейського курсу
Деменко також нагадав, що юридичне визнання одностатевих пар пов’язане з євроінтеграційними зобов’язаннями України.
Проте для самих ЛГБТІК-військових це передусім не зовнішня вимога і не формальний пункт у переліку реформ. Це питання повсякденної безпеки, гідності та впевненості, що держава визнає родину людини, яка її захищає.
Військовий або військова не повинні доводити, що їхні стосунки достатньо справжні лише через те, що партнерство не вписується в традиційну модель шлюбу.
Так само ніхто не має приховувати свою ідентичність, щоб зберегти нормальні стосунки з побратимами чи шанс на кар’єрне зростання.
Дослідження показує: інклюзивна армія в Україні поки що залишається не завершеним досягненням, а завданням. І виконати його можна лише тоді, коли дискримінація матиме реальні наслідки, а професійність військовослужбовців оцінюватимуть без упереджень.
