У Бразилії дві колишні черниці, Луїза Сілверіо та Франсілія Коста, відкрито розповіли про свою історію кохання. Їхні стосунки почалися там, де вони найменше цього очікували, — у монастирі.
Обидві жінки прийшли до релігійного життя з бажанням служити Богові. Франсілія вступила до монастиря у 19 років і вже кілька років жила в громаді, коли до неї приєдналася Луїза. Перша зустріч, як вони згадують, була далекою від романтичної: симпатії між ними не виникло, радше навпаки — вони спершу одна одну дратували.
З часом усе змінилося. Спільне життя, робота, розмови й досвід служіння поступово зблизили їх. Неприязнь переросла в дружбу, а дружба згодом — у почуття, яке обидві вже не могли ігнорувати.
Переломним періодом стала пандемія COVID-19. Франсілія переживала панічні атаки й під час терапії почала переосмислювати власне майбутнє. Луїза, своєю чергою, після смерті бабусі зіткнулася з депресією та проблемами психічного здоров’я. Обидві зрозуміли, що більше не можуть залишатися в монастирі й мають почати новий етап життя.
Після виходу з релігійної спільноти їм довелося вчитися жити заново: шукати роботу, вирішувати фінансові питання, адаптуватися до побуту за межами монастиря. Щоб заощадити на оренді, вони оселилися разом. Саме тоді їхні стосунки стали іншими.
Після перегляду романтичного фільму Франсілія наважилася зізнатися Луїзі у своїх почуттях. Виявилося, що кохання взаємне.
Жінки кажуть, що ще до монастиря усвідомлювали свою бісексуальність. Однак це не скасовувало їхнього щирого прагнення до релігійного життя. Сьогодні вони не відмовляються від віри й продовжують вважати себе католичками, попри те, що Католицька церква не визнає одностатевих шлюбів.
Згодом Луїза та Франсілія одружилися. Вони визнають: поєднувати віру, любов і власну ідентичність буває непросто. Але для них ці частини життя не суперечать одна одній.
Сьогодні подружжя відкрито ділиться своєю історією в соцмережах. До них звертаються люди, які шукають відповіді на складні питання про сексуальність, духовність, вибір і прийняття себе. Луїза та Франсілія сприймають це як продовження своєї місії — підтримувати інших і говорити про любов без сорому.
Франсілія жартує: якщо Купідон справді існує, то в їхньому випадку ним був Бог.
