У берлінському парку Тіргартен знищили райдужну лавку, встановлену на згадку про жертв теракту під час Christopher Street Day. Меморіальний простір з’явився лише на початку серпня, але вранці 1 вересня від лавки фактично залишився металевий каркас – кольорові дерев’яні планки були вирвані, а спинку зламано.
Як повідомляє queer.de, пошкодження виявили неподалік Bellevueallee. Поліція говорить про “масивний силовий вплив”, а справу розслідує підрозділ державної безпеки земельного управління кримінальної поліції Берліна. Мотив того, що сталося, наразі офіційно не встановлений.
Райдужна лавка була не просто міським декором. Разом із молодим кленом поруч вона створювала невеликий простір пам’яті на місці, де 25 липня стався смертельний напад на учасників та учасниць берлінського CSD.
Тоді нападник скерував автомобіль у людей, а після цього атакував перехожих із мачете. Одна жінка загинула, ще 31 людина отримала поранення, частина з них – тяжкі. Нападника наступного дня застрелили поліцейські під час спроби затримання. queer.de та німецькі медіа характеризували напад як ісламістський теракт.
Саме тому знищення лавки сприйняли особливо болісно. Йдеться про місце, створене для людей, які приходять згадати загиблу, підтримати постраждалих або просто побути в тиші після трагедії.
Поліція розслідує знищення меморіалу
За офіційними даними поліції Берліна, пошкодження близько 8 ранку помітив співробітник районної служби зелених зон.
Кілька дерев’яних планок вирвали з металевої конструкції із застосуванням значної фізичної сили, а спинку лавки відламали від основи. Водночас клен, висаджений навпроти, не постраждав. Інші лавки поблизу також залишилися неушкодженими.
Ця деталь неминуче викликає питання, чи була обрана саме райдужна лавка навмисно. Втім, поки слідство не встановило мотив, називати пошкодження доведеним злочином на ґрунті ненависті було б передчасно.
Розслідування веде поліцейський Staatsschutz – підрозділ, який у Німеччині займається, зокрема, політично мотивованими злочинами.
На руйнування меморіалу емоційно відреагував уповноважений Берліна з питань квірної політики Альфонсо Пантісано.
“Серйозно: що не так із людьми?” – написав він, опублікувавши фотографію зруйнованої лавки.
За словами Пантісано, людина, яка пошкоджує місце, де інші оплакують загиблу та згадують поранених унаслідок теракту, переходить межу, для опису якої вже важко знайти слова.
Водночас він наголосив, що знищення фізичного символу не здатне прибрати те, що цей символ означає.
“Веселку неможливо зупинити. І вам теж”, – написав політик.
Лавку обіцяють відновити
Після появи перших повідомлень районна влада Берлін-Мітте оголосила, що райдужну лавку відновлять якнайшвидше.
Бургомістерка району Штефані Ремлінгер назвала її символом свободи та солідарності з квірною спільнотою.
“Той, хто її руйнує, хоче подати сигнал проти цих цінностей. Наші фундаментальні цінності не підлягають торгу”, – заявила вона.
Ще чіткіше позицію району сформулював відповідальний за громадський порядок, довкілля, природу, дороги та зелені зони Крістофер Шрінер.
“Якщо лавку знищать, ми встановимо її знову. І знову. І знову”, – заявив він.
За його словами, місто не збирається віддавати громадський простір тим, хто намагається залякувати людей ненавистю та руйнуванням.
У цьому випадку відновлення лавки має значення, яке виходить далеко за межі ремонту міських меблів.
Після теракту цей невеликий куточок Тіргартена став місцем колективної пам’яті. Люди залишали там квіти, фотографії, прапори та свічки. Райдуга позначала не тільки належність меморіалу до квірної спільноти, а й те, чому люди взагалі виходять на Pride – за право бути видимими та почуватися безпечно у власному місті.
Саме тому руйнування таких символів не варто зводити до суперечки про “звичайну лавку”.
Але так само важливо не встановлювати мотив за слідство. Хто це зробив і чому, мають з’ясувати правоохоронці.
Натомість реакція міста вже зрозуміла: місце пам’яті не зникне.
І, можливо, відповідь “відбудуємо знову” тут є сильнішою за будь-яку спробу знищити райдугу фізично. Бо меморіал існує не лише в кольорових дошках – він існує в пам’яті про загиблу, у підтримці тих, хто пережив напад, і в небажанні квірної спільноти погоджуватися з тим, що страх має визначати її присутність у публічному просторі.