23-річна квір-білоруска Гера разом зі своєю дівчиною Аліною була змушена терміново залишити Білорусь після уваги з боку силовиків до їхніх соцмереж та погроз переслідуванням за так звану “пропаганду нетрадиційних цінностей”.
У липні 2026 року пара виїхала до Іспанії та звернулася там по притулок. Їхню історію оприлюднила ініціатива TG House, яка допомагає квірним людям, що стикаються з переслідуваннями в Білорусі.
За словами Гери, інтерес силовиків до її особистого життя почався задовго до ухвалення нової адміністративної норми проти так званої “ЛГБТ-пропаганди”.
На початку 2024 року її викликали на допит у справі про крадіжку в знайомого. Формально розмова не стосувалася ЛГБТК+ тематики, але в самому відділку силовики почали ставити питання про її стосунки та дівчину.
Гера згадує, що слідчий прямо сказав: за її акаунтами в соцмережах “давно стежать”. Після цього від неї вимагали видалити публікації, пов’язані з квірною ідентичністю.
Тобто ще до появи формального покарання за “ЛГБТ-пропаганду” її онлайн-присутність уже стала предметом контролю.
Новий закон дав силовикам ще один інструмент тиску
19 червня 2026 року в Білорусі набула чинності стаття 19.16 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка запровадила відповідальність за так звану “ЛГБТ-пропаганду”.
Вже 25 червня, за словами Гери, їй зателефонував чоловік, який представився дільничним Заводського РУВС. Він заявив, що на дівчину нібито надійшла скарга через “пропаганду нетрадиційних цінностей”, і вимагав з’явитися на допит.
Біля відділку силовик забрав її телефон. За словами Гери, жодного протоколу вилучення чи інших документів їй при цьому не надали.
У розмові також згадували TikTok-акаунт її партнерки Аліни.
Для пари це стало сигналом, що ситуація може швидко погіршитися.
Гера й Аліна звернулися до TG House – організації, яка, серед іншого, допомагає з екстреною евакуацією квірних людей із Білорусі. Невдовзі вони покинули країну та вирушили до Іспанії.
Пізніше на адресу реєстрації Гери в Білорусі вже після її виїзду надійшла судова повістка.
Усе це показує, як законодавство проти “ЛГБТ-пропаганди” може працювати не лише як формальна заборона певних публічних висловлювань, а як інструмент тиску на саме існування квірних людей у публічному просторі.
Під підозру може потрапити не організація великого заходу чи політична кампанія, а звичайний акаунт у TikTok, фотографії з партнеркою або згадка про власну ідентичність.
У результаті люди починають самі прибирати інформацію про себе, закривати профілі, уникати спілкування і приховувати стосунки.
Це і є одна з ключових цілей репресивної політики – не лише карати, а й створювати атмосферу, у якій люди бояться бути видимими.
«Більшість постраждалих мовчить»
Директорка TG House Аліса Сармант у коментарі Єврорадіо розповіла, що останнім часом організація дедалі частіше фіксує випадки, коли квірних людей залякують уже кримінальною статтею.
За її словами, силовики можуть погрожувати статтею 343 Кримінального кодексу, якщо людина відмовляється співпрацювати або передавати інформацію про знайомих із ЛГБТК+ спільноти.
“Я не розумію, навіщо силовикам квірні люди. Вони не становлять жодної загрози – вони просто хочуть жити своїм життям. Публічний простір уже практично повністю зачистили, а тепер ще й людям не дають вільно існувати”, – говорить Сармант.
На її думку, реальний масштаб переслідувань значно більший, ніж можна побачити за публічними історіями.
“З боку може здаватися, що репресії торкаються лише десятків людей. Насправді більшість постраждалих мовчить. Людей залякують, вони бояться відкрито говорити, а іноді просто не знають, куди звертатися”, – зазначає директорка TG House.
Саме тому організація закликає тих, хто стикається з подібними викликами, допитами чи погрозами, якомога швидше повідомляти про це правозахисникам.
Історія Гери показує ще одну важливу річ: репресії проти ЛГБТК+ людей рідко починаються з гучного арешту.
Спочатку це може бути питання про особисте життя під час зовсім іншого допиту.
Потім вимога видалити фотографії.
Потім розмова про те, що “за вами давно стежать”.
А потім з’являється новий закон, який дає вже формальний привід переслідувати людину за те, що вона не приховує свою ідентичність.
Для Гери та Аліни ці кроки закінчилися екстреним виїздом із країни.
Для багатьох інших квірних білорусів вони можуть означати ще глибше життя в тіні – без можливості відкрито говорити про партнерів, шукати підтримку чи просто бути собою без страху, що наступним кроком стане дзвінок із міліції.