Віряни в Україні виявилися значно відкритішими до ЛГБТІК+ людей, ніж церковне керівництво
Українське суспільство поступово змінюється — і нові соціологічні дані показують, що цей процес охоплює не лише світську частину населення. Пересічні віряни значно частіше підтримують рівність і захист прав ЛГБТІК+ людей, ніж це можна було б припустити з публічної позиції церковного керівництва.
Про це пише Андрій Кравчук, експерт з адвокації Правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ», аналізуючи результати нового Київського міжнародного інституту соціології, проведеного на замовлення ГО «Точка опори UA», передає Zmina.
Загальна картина продовжує тенденцію : 74% опитаних підтримують заборону дискримінації ЛГБТІК+ людей, а 54% — запровадження реєстрованих цивільних партнерств для одностатевих пар.
Цього разу соціологи вперше окремо запитали респондентів і респонденток про релігійну належність. Саме ця частина дослідження виявила один із найцікавіших розривів — між офіційною риторикою церков і поглядами людей, які до цих церков належать.
Церковна позиція залишається жорсткою
Провідні українські церкви, представлені у Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій, багато років виступають проти розширення прав ЛГБТІК+ людей.
Ще у 2007 році вони ухвалили спільну декларацію з негативною оцінкою гомосексуальності та одностатевих шлюбів. Надалі цю позицію неодноразово підтверджували новими заявами — як спільними, так і окремими документами православних, католицьких і протестантських об’єднань.
Йдеться не лише про заперечення одностатевих шлюбів. Частина церковного керівництва виступає також проти цивільних партнерств, посилення відповідальності за злочини ненависті та законодавчих гарантій від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації й гендерної ідентичності.
Правозахисники критикують і сам спосіб, у який церкви обстоюють цю позицію. Попри заявлену готовність до відкритого діалогу, керівники релігійних організацій переважно уникають публічних дискусій із ЛГБТІК+ спільнотою та натомість намагаються впливати на державну політику через закриті зустрічі й непублічне лобіювання.
Люди виявилися толерантнішими за інституції
Опитування КМІС показує, що церковні заяви не відображають поглядів усіх вірян.
Найтолерантнішими серед релігійних груп виявилися християни, які не зараховують себе до конкретної конфесії, а також віряни Православної церкви України. Досить високий рівень підтримки захисту прав ЛГБТІК+ людей продемонстрували й віряни Української православної церкви.
Греко-католики виявилися дещо консервативнішими за православних, але й серед них суспільні настрої значно м’якші за риторику окремих церковних ієрархів.
Найконсервативнішою групою стали протестанти — баптисти, адвентисти та п’ятдесятники. Водночас вони становлять невелику частку українського суспільства, хоча саме з протестантського середовища походять деякі з найпомітніших політичних діячів, які просувають анти-ЛГБТІК+ порядок денний.
Ці результати руйнують поширений аргумент про те, що будь-які кроки до рівності нібито суперечать переконанням більшості віруючих українців. Насправді погляди людей набагато різноманітніші, а підтримка базових прав значно ширша, ніж це показують офіційні церковні заяви.
Війна змінила уявлення про союзників і цінності
Автор публікації пов’язує зміни у суспільних настроях і з досвідом повномасштабної війни.
Росія зробила гомофобію та трансфобію частиною своєї державної ідеології. Кремль роками протиставляє так звані «традиційні цінності» правам людини, демократії та європейському курсу. Російське релігійне керівництво також використовувало тему ЛГБТІК+ людей для виправдання агресії проти України.
На цьому тлі українці дедалі чіткіше бачать, де проходить межа між демократичним світом і авторитарною моделлю, яку намагається нав’язати Росія.
Для багатьох вірян підтримка рівності вже не суперечить релігійній ідентичності. Люди можуть залишатися православними, католиками чи протестантами й водночас вважати, що держава не має права дискримінувати когось через сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність.
Це не обов’язково означає повну зміну богословських поглядів. Радше йдеться про розуміння простого принципу: релігійна свобода дозволяє людині жити відповідно до власної віри, але не дає права позбавляти інших громадян юридичного захисту.
Європейський курс вимагає послідовності
Українські церкви загалом підтримують вступ країни до Європейського Союзу. Водночас частина їхнього керівництва опирається нормам рівності та недискримінації, які є основою сучасної європейської правової системи.
Саме в цьому Андрій Кравчук бачить головну суперечність: неможливо одночасно декларувати європейський вибір і заперечувати фундаментальні права частини громадян.
При цьому досвід інших християнських країн показує, що релігійність і юридичне визнання одностатевих пар можуть співіснувати. У багатьох європейських державах церкви зберігають власне вчення про шлюб, а держава окремо гарантує рівний правовий захист усім сім’ям.
Такий підхід не змушує релігійні громади змінювати віровчення. Він лише не дозволяє перетворювати одну релігійну позицію на обов’язкову норму для всього суспільства.
Церквам доведеться почути власних вірян
Нові дані КМІС свідчать: українські віряни вже не є тією монолітно консервативною групою, на яку часто посилаються церковні й політичні діячі.
Багато хто з них підтримує заборону дискримінації, цивільні партнерства та право ЛГБТІК+ людей на гідне й безпечне життя. Цей розрив між церковною верхівкою і прихожанами стає дедалі помітнішим.
Тепер питання полягає в тому, чи готові релігійні інституції визнати ці зміни та розпочати чесну розмову — не лише з правозахисниками, а й із власними громадами.
Адже любов до ближнього важко поєднати з політикою, яка залишає частину людей без сімейних прав, правового захисту та голосу у суспільстві.
