За кожним свідченням про воєнний злочин стоїть не просто майбутній доказ для суду. Передусім там є людина, яка пережила насильство, полон, катування чи приниження і тепер має знову повертатися до цього досвіду в розмові з документаторами.
Саме навколо цього принципу у Львові побудували практичне навчання для фахівців і фахівчинь, які працюють із міжнародними злочинами. Тренінг відбувся 15-17 червня та об’єднав представників правозахисних організацій, документаторів, юристів, а також людей, які самі пережили воєнні злочини й сьогодні допомагають збирати свідчення та докази.
Навчання проходило в межах проєкту “Лабораторія практичного досвіду: воєнні злочини та СОГІ”, який ГО “Прожектор” реалізує спільно з Legal Action Worldwide за підтримки Swiss Solidarity. Його мета – допомогти фахівцям застосовувати правозахисний та потерпілоорієнтований підхід під час роботи зі злочинами, зокрема тими, що могли бути вчинені через сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність людини.
СОГІ – це сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність. У контексті війни ці характеристики можуть мати принципове значення для розуміння мотиву злочину. ЛГБТІК+ люди на окупованих територіях або в полоні можуть ставати мішенню не випадково, а саме через реальну чи приписувану належність до спільноти.
Якщо цей контекст не помітити під час документування, важлива частина злочину може просто зникнути з майбутньої справи.
Інтерв’ю має збирати докази, а не завдавати нової травми
Основною темою львівського навчання стала підготовка до інтерв’ю з потерпілими та свідками міжнародних злочинів відповідно до міжнародних стандартів.
Окрему увагу приділили підходам, які враховують наслідки травматичного досвіду. Адже формально правильно поставлене запитання ще не означає, що його доречно ставити саме зараз.
Людина може плутатися в датах, забувати окремі фрагменти подій, уникати певних тем або не бути готовою докладно описувати пережите. Це не робить її свідчення автоматично неправдивим. Травматичний досвід впливає на пам’ять, здатність говорити про події та навіть на те, як людина вибудовує їхню послідовність.
Непрофесійне інтерв’ю в такій ситуації ризикує не тільки погіршити якість документації, а й повторно травмувати постраждалу людину.
Саме тому організатори наголошували на індивідуальному підході. Мета документатора – отримати інформацію, необхідну для правосуддя, але не ціною психологічної безпеки співрозмовника.
Після теоретичного першого дня учасників поділили на чотири групи та запропонували провести практичні інтерв’ю з людьми, які пережили різні види воєнних злочинів. Саме ця частина, за словами організаторів, стала однією з найцінніших у програмі.
Серед змодельованих ситуацій була історія представника ЛГБТІК+ спільноти з тимчасово окупованої території, який пережив сексуальне насильство особливої жорстокості через свою сексуальну орієнтацію.
Інші кейси стосувалися військовополоненого, який зазнав катувань, жорстокого поводження та сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а також цивільної людини, що пережила незаконне утримання, тортури та сексуальне насильство, але не була готова відкрито розповідати про свій досвід.
Ці ситуації дуже різні, і саме в цьому був сенс вправи.
Не існує універсального сценарію розмови з людиною, яка пережила злочин. Те, що допомагає одному співрозмовнику почуватися безпечніше, для іншого може стати додатковим джерелом стресу.
У роботі з ЛГБТІК+ потерпілими до цього додаються особливі ризики. Людина може боятися аутингу, негативної реакції родини, колег або військового підрозділу. Вона може не називати себе ЛГБТІК+, навіть якщо сексуальна орієнтація чи гендерна ідентичність мали пряме значення для злочину.
Завдання фахівця в такій ситуації – не “витягнути камінг-аут”, а створити умови, де людина сама контролює, яку інформацію і в якому обсязі вона готова повідомити.
Побачити мотив злочину там, де його легко пропустити
Робота з воєнними злочинами проти ЛГБТІК+ людей має ще одну складність: насильство через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність не завжди відразу отримує відповідну правову оцінку.
Наприклад, сексуальне насильство над геєм у полоні можна задокументувати лише як сексуальне насильство. Але якщо нападники спеціально обирали форму знущань через його сексуальну орієнтацію, використовували гомофобні образи чи намагалися “покарати” за належність до ЛГБТІК+ спільноти, ця інформація може бути важливою для встановлення мотиву та ширшого контексту злочину.
ГО “Прожектор” зазначає, що в умовах війни злочини проти ЛГБТІК+ людей можуть залишатися недовиявленими або неналежно розслідуваними саме через стигматизацію, упередження та брак спеціалізованих підходів. Це впливає і на доступ потерпілих до правосуддя, і на якість зібраних матеріалів.
Тому навчання фахівців не зводиться до правильної термінології чи загальних розмов про толерантність.
Йдеться про конкретну якість майбутніх кримінальних справ.
Чи поставить документатор правильне запитання? Чи помітить можливий мотив упередження? Чи збереже конфіденційність? Чи не змусить людину повторювати травматичну історію без необхідності? Чи можна буде через кілька років використати зібране свідчення в українському або міжнародному процесі?
Від таких, на перший погляд, дрібниць може залежати, чи стане пережите людиною частиною доказової бази.
Третій, факультативний день львівського тренінгу присвятили поглибленню знань із міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. Таким чином практичну роботу з потерпілими поєднали з розумінням того, як отримана інформація може працювати вже на рівні правової кваліфікації.
Організатори зазначають, що за один день практичних інтерв’ю учасники змогли пройти досвід, на накопичення якого у звичайній роботі іноді потрібні місяці.
Цінність такого формату саме в можливості помилятися під час навчання, розбирати ці помилки та змінювати підхід до того, як подібна ситуація виникне вже в реальному кримінальному провадженні.
Бо професійне документування воєнного злочину – це не лише вміння отримати якомога більше інформації.
Іноді професіоналізм полягає в тому, щоб зрозуміти, яке питання не потрібно ставити. Коли варто зробити паузу. Як не перетворити сексуальну орієнтацію людини на сенсацію. І як зібрати докази так, щоб шлях до справедливості не став для постраждалої людини ще одним випробуванням.
Для ЛГБТІК+ людей, які пережили злочини російських військових, це особливо важливо.
Вони мають право не тільки на те, щоб скоєне проти них було задокументоване. Вони мають право бути почутими без стигми, аутингу та звинувачень – і мати доступ до правосуддя, яке бачить не лише сам факт насильства, а й причини, через які саме вони могли стати мішенню.