Личаківський районний суд Львова зобов’язав Державне бюро розслідувань внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про можливі злочини, вчинені працівниками Івано-Франківського районного управління поліції після нападу на голову ГО “Інсайт” Олену Шевченко та співзасновницю БО “Марш Жінок” Анастасію Герасименко.
Рішення суд ухвалив 18 серпня 2026 року. Йдеться не про встановлення вини конкретних поліцейських, а про обов’язок ДБР офіційно зареєструвати повідомлення та розпочати розслідування викладених у ньому обставин.
Історія почалася ще 10 травня в Івано-Франківську.
Після завершення протестної акції проти проєкту нового Цивільного кодексу №15150 Шевченко та Герасименко, за інформацією ГО “Інсайт”, переслідувала група радикально налаштованих людей. У жінок вирвали плакати, а одну з них штовхнули на землю.
Постраждалі вирішили одразу звернутися до поліції та повідомити про напад. Однак, як стверджує “Інсайт”, у відділку вони зіткнулися вже з іншою проблемою – поведінкою самих правоохоронців.
П’ять годин у відділку і питання про те, чи не «спровокували» напад самі постраждалі
За словами Олени Шевченко та Анастасії Герасименко, у поліції вони провели близько п’яти годин.
У ГО “Інсайт” стверджують, що під час оформлення заяви слідча ставила запитання таким чином, ніби зміст плакатів учасниць акції міг сам по собі спровокувати напад.
Для правозахисниць така постановка питання виглядала як перекладання частини відповідальності з нападників на постраждалих.
Окремо Шевченко та Герасименко просили зафіксувати можливий мотив нетерпимості як одну з ключових обставин події. За їхніми словами, слідча відмовилася це зробити, не пояснивши причин.
Цей момент має принципове значення.
Якщо людина зазнає нападу через свою реальну або приписувану належність до певної групи, участь у правозахисній діяльності чи підтримку ЛГБТІК+ людей, можливий мотив ненависті має бути не автоматично визнаний доведеним, а належним чином перевірений слідством.
Саме на цьому наполягає “Інсайт”.
Організація також повідомляє про низку інших можливих порушень.
За твердженням потерпілих, спочатку їм відмовляли в ознайомленні з протоколами, не дозволяли фотографувати документи та не пояснювали порядок отримання талона єдиного обліку.
Ще серйозніші претензії стосуються умов перебування у відділку.
В заяві до ДБР зазначено, що понад п’ять годин одній із потерпілих нібито відмовляли в доступі до вбиральні. Правозахисниці розцінюють це як принизливе поводження та спробу створити умови, за яких людина могла б відмовитися від подальшого оформлення заяви.
Крім того, “Інсайт” заявляє про можливе викривлення інформації у протоколах. За словами постраждалих, ключові формулювання щодо мотиву нетерпимості або не потрапляли до документів, або передавалися інакше, ніж вони їх озвучували.
Помилки, як стверджує організація, були й у виданих талонах-повідомленнях – зокрема в імені та даті народження.
У заяві до ДБР ці обставини попередньо пропонувалося перевірити, серед іншого, за статтями Кримінального кодексу про порушення рівноправності громадян, перевищення службових повноважень і службове підроблення.
Водночас важливо підкреслити: це правова оцінка, викладена заявницями. Остаточну кваліфікацію може визначити лише слідство, а питання вини – суд.
ДБР не внесло відомості до ЄРДР, тому активістки пішли до суду
31 липня Олена Шевченко та Анастасія Герасименко подали заяву до територіального управління ДБР у Львові.
У ній вони детально описали події в поліції та попросили розслідувати можливі кримінальні правопорушення.
Однак, за даними ГО “Інсайт”, заявниці не отримали ані витягу з ЄРДР, ані підтвердження початку кримінального провадження, ані виклику від слідчого.
Тоді бездіяльність ДБР оскаржили до суду.
18 серпня Личаківський районний суд Львова став на бік заявниць у процесуальному питанні.
Слідчий суддя нагадав, що після отримання заяви, яка містить відомості про можливе кримінальне правопорушення, слідчий або прокурор не може просто вирішити не вносити її до ЄРДР.
Стаття 214 Кримінального процесуального кодексу передбачає обов’язок зареєструвати такі відомості, після чого вже в межах досудового розслідування перевіряти факти, збирати докази та встановлювати, чи справді мав місце злочин.
Суд встановив, що заява Шевченко та Герасименко містила необхідні дані – джерело інформації, опис обставин та попередню правову кваліфікацію.
Тому ДБР зобов’язали невідкладно внести відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Ухвала набрала чинності одразу та не підлягає оскарженню.
Судове рішення ще не означає, що порушення вже доведені
Це важливий момент у всій історії.
Суд не визнав поліцейських винними у дискримінації, перевищенні повноважень чи службовому підробленні.
Його рішення означає інше – заяву не можна було залишити без належної процесуальної реакції. Тепер викладені в ній обставини мають бути перевірені в межах офіційного розслідування.
Для “Інсайту” це принципове питання ще й тому, що напад на Шевченко та Герасименко відбувся після публічної акції, пов’язаної з правами людини та ЛГБТІК+ тематикою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував: коли є підстави припускати дискримінаційний мотив насильства, держава має вжити розумних заходів для його встановлення.
ГО “Інсайт” посилається, зокрема, на справи Identoba and Others v. Georgia та Members of the Gldani Congregation of Jehovah’s Witnesses and Others v. Georgia. В обох випадках ішлося про позитивний обов’язок держави ефективно реагувати на насильство та належно досліджувати можливу упередженість нападників.
Це не означає, що кожен напад на ЛГБТІК+ активістку автоматично є злочином на ґрунті ненависті.
Але й ігнорувати такий можливий мотив лише тому, що його складніше довести, правоохоронці не повинні.
Саме в цьому полягає одна з ключових проблем, яку порушує “Інсайт”: якщо дискримінаційний контекст не фіксується на самому початку, він може просто зникнути з подальшого розслідування.
Рішення львівського суду поки що лише відкриває цей процес.
Попереду – перевірка дій поліцейських, аналіз документів, пояснення учасників подій та встановлення того, чи були допущені кримінальні порушення.
Але сам факт судового контролю вже має значення.
Він показує, що відсутність реакції правоохоронного органу не обов’язково є кінцевою точкою. Якщо заяву про можливий злочин намагаються залишити поза ЄРДР, таку бездіяльність можна оскаржувати.
Для активісток та ЛГБТІК+ спільноти це питання не лише про одну справу в Івано-Франківську.
Йдеться про базову річ – людина, яка звертається до поліції після нападу, має отримати захист і не повинна вдруге доводити, що її скарга варта уваги.