Чоловік або дружина ветерана можуть коштом держави пройти автошколу, вивчати іноземну мову, здобути нову професію чи освіту. Для партнерів і партнерок ЛГБТ+ військових ці можливості можуть залишатися недоступними навіть тоді, коли пара багато років живе разом і фактично є сім’єю.
Причина не в особливих правилах конкретної програми. Проблема значно ширша: Україна досі не має механізму, який дозволив би одностатевій парі офіційно зареєструвати свої стосунки та підтвердити сімейний статус.
На цю нерівність звернула увагу організація “Військові ЛГБТ+” у новій інформаційній кампанії.
“Однакові обов’язки мають означати й однакові права для наших сімей“, – наголошують у спільноті, закликаючи Україну ухвалити закон про реєстровані партнерства.
Коли відсутність одного документа закриває десятки можливостей
У повсякденному житті юридичний статус сім’ї часто здається формальністю, поки його не потрібно підтвердити.
Наприклад, низка українських компаній пропонує спеціальні умови та знижки для сімей військових. У матеріалах “Військових ЛГБТ+” серед таких бізнесів згадуються Comfy, Jysk, “Добробут”, Viva, Gorgany, Riot Division, “Люксоптика” та інші.
Для частини сімейних пропозицій необхідний документ, який підтверджує статус члена сім’ї.
У подружжя таким документом може бути свідоцтво про шлюб.
В одностатевої пари його немає і отримати його в Україні зараз неможливо.
У результаті люди можуть роками вести спільне господарство, підтримувати одне одного під час служби, чекати партнера чи партнерку з фронту, разом переживати поранення, лікування та реабілітацію – але для системи залишатися сторонніми людьми.
Ця різниця проявляється не лише у знижках.
Організація наводить приклад програм підтримки дружин військовослужбовців у приватних клініках. Партнерка військової в одностатевій парі не може показати документ, який підтвердив би, що вона є її дружиною, адже укласти такий шлюб в Україні неможливо.
Те саме стосується програм професійної адаптації для родин ветеранів.
За інформацією, наведеною “Військовими ЛГБТ+”, члени сімей ветеранів можуть коштом держави пройти навчання в автошколі та отримати водійське посвідчення, здобути освіту рівня бакалавра чи магістра або пройти курси іноземних мов.
Для одностатевих сімей військових з УБД ці можливості можуть бути недоступними саме через неможливість юридично підтвердити сімейний зв’язок.
І це добре показує, чому розмова про реєстровані партнерства далеко не зводиться до символічного визнання.
Йдеться про абсолютно практичні речі.
Про освіту. Медичну допомогу. Соціальну підтримку. Пільги. Документи. Можливість підтвердити, що людина поруч із тобою – не випадковий знайомий, а твоя сім’я.
Військовий обов’язок держава визнає. Сім’ю – не завжди
Особливо гостро ця нерівність виглядає під час повномасштабної війни.
ЛГБТ+ люди служать у Силах оборони на тих самих умовах, що й усі інші. Вони мобілізуються, виконують бойові завдання, отримують поранення, стають ветеранами та ветеранками.
Сексуальна орієнтація не зменшує військового обов’язку.
Але коли така сама людина повертається до цивільного життя і хоче скористатися програмою, створеною для її сім’ї, держава може фактично запитати: “А де документ, що це ваша сім’я?”
І саме такого документа Україна одностатевим парам не видає.
Виходить парадоксальна ситуація: держава визнає військовослужбовця, його бойовий досвід і статус ветерана, але не має інструменту для повноцінного визнання людини, яка могла бути поруч із ним або нею всі роки служби.
Саме тому активісти наполягають, що реєстровані партнерства – це не “особливі права для ЛГБТ+”.
Навпаки, їхня мета – прибрати ситуацію, коли частина громадян має менше можливостей лише тому, що закон не дозволяє їм оформити вже існуючі сімейні стосунки.
Для гетеросексуальної пари багато таких прав з’являються разом зі свідоцтвом про шлюб. Для одностатевої пари аналогічного юридичного механізму сьогодні немає.
І війна зробила цю прогалину значно помітнішою.
Бо питання сім’ї під час служби – це не абстракція.
Це людина, якій телефонують після поранення. Людина, яка чекає вдома. Людина, з якою планують майбутнє після демобілізації. Людина, яка допомагає проходити реабілітацію і повертатися до цивільного життя.
У випадку ЛГБТ+ військових така людина досі може залишатися для держави юридично ніким.
“Поки Україна не визнає одностатеві партнерства, партнери ЛГБТ+ військових, ветеранів і ветеранок залишаються без частини можливостей, доступних іншим родинам”, – наголошують “Військові ЛГБТ+”.
Саме тому закон про реєстровані партнерства потрібен не колись після війни і не як символічний жест на шляху до Європи.
Він потрібен людям, які вже сьогодні захищають Україну, повертаються з фронту та будують життя зі своїми коханими.
Однакові обов’язки справді мають означати однакові права.
І право держави називати когось ветераном не повинно поєднуватися з відмовою назвати його найближчу людину сім’єю.