Українці підтримують рівні права для ЛГБТК+, але конкретні питання все ще розділяють суспільство
Україна дедалі чіткіше бачить своє майбутнє у Європейському Союзі. Демократія, свобода, верховенство права та рівність давно стали важливою частиною розмови про європейську інтеграцію. Але коли від загальних принципів переходять до конкретних прав ЛГБТК+ людей, суспільна картина стає значно складнішою.
На початку 2026 року, за даними Центру Разумкова, вступ України до ЄС підтримали б 83% дорослих мешканців підконтрольних уряду територій. Водночас соціологічні дослідження показують цікаве поєднання: більшість українців погоджується, що ЛГБТК+ люди повинні мати рівні права та бути захищеними від дискримінації, однак підтримка помітно знижується, коли йдеться про конкретні механізми цієї рівності — шлюб, партнерства чи усиновлення.
Про цю суперечність ідеться в матеріалі, підготовленому в межах міжнародного дослідницького та освітнього проєкту ValEUs, присвяченого європейським цінностям і викликам зовнішньої політики ЄС.
За даними КМІС, протягом повномасштабної війни ставлення українців до ЛГБТК+ людей поступово покращується. Частка тих, хто ставиться позитивно, зросла приблизно на шість відсоткових пунктів, а негативне ставлення скоротилося приблизно на стільки ж.
Втім, позитивно до ЛГБТК+ людей ставляться 18,6% опитаних, негативно — 33%. Найбільша група, близько 45%, говорить про байдужість.
Ці цифри можна прочитати по-різному. З одного боку, відверто позитивне ставлення поки не домінує. З іншого — більшість суспільства вже не демонструє активного неприйняття, а динаміка рухається в бік більшої толерантності.
Одним із факторів таких змін може бути помітність ЛГБТК+ людей у захисті України.
За результатами дослідження ГО «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права», 71,8% дорослих на підконтрольній Україні території погоджувалися, що ЛГБТК+ люди беруть участь в обороні держави та громадській діяльності так само, як і гетеросексуальні громадяни.
Свіжіші дані КМІС за травень-червень 2026 року показують схожу тенденцію: 69,7% населення позитивно ставляться до участі ЛГБТК+ людей у захисті України від російської агресії.
Війна, таким чином, зробила квірних людей значно видимішими не лише як окрему спільноту, а як військових, ветеранів, волонтерів, медиків і громадських активістів. І ця видимість поступово руйнує уявлення про ЛГБТК+ людей як про якусь абстрактну «чужу» групу.
За рівність — так. А що, коли йдеться про конкретні права?
Найбільш промовистими є відповіді на загальні питання про рівність.
72% українців погоджуються, що ЛГБТК+ люди повинні мати ті самі права, що й інші громадяни. 74% підтримують необхідність захищати їх від дискримінації.
На перший погляд, це переконлива суспільна більшість.
Однак щойно поняття «рівні права» перетворюється на конкретний закон чи інституцію, підтримка стає менш однозначною.
Одностатеві шлюби залишаються одним із найбільш чутливих питань. За даними опитування групи «Рейтинг» за серпень 2023 року, їх легалізацію підтримували 37% опитаних, 42% були проти, а ще 22% не визначилися.
Цивільні партнерства українці сприймають помітно прихильніше. За даними КМІС, наведеними в матеріалі, 54% готові підтримати реєстровані партнерства для одностатевих пар, тоді як 34% виступають проти.
Ще вищою є підтримка, коли питання пов’язане безпосередньо з військовими: 57% виступають за можливість реєстрації партнерств для соціального захисту ЛГБТК+ військовослужбовців.
І тут добре видно, як змінюється ставлення, коли абстрактна дискусія переходить у площину реального життя. Коли йдеться про людину, яка служить, може отримати поранення чи загинути, а її партнер або партнерка юридично залишаються для держави сторонньою особою, необхідність правового захисту стає зрозумілішою.
Ще складнішою залишається тема усиновлення.
46% погоджуються, що одностатеві пари повинні мати такі самі права на усиновлення, як різностатеві. 42% не погоджуються, ще 12% не мають визначеної позиції.
Фактично суспільство тут розділене майже навпіл.
Це показує головну особливість нинішньої ситуації: українці дедалі частіше погоджуються з самим принципом рівності, але ще не завжди готові прийняти всі практичні наслідки цього принципу.
ЛГБТК+ спільноту також сприймають нерівномірно
Є й інший важливий нюанс. Позитивні зміни не однаково стосуються всіх людей, яких об’єднує абревіатура ЛГБТК+.
У порівняльному дослідженні України та Грузії Лаура Лучані й Марина Шевцова звертають увагу, що після початку повномасштабного вторгнення лесбійки, геї та бісексуальні люди, які беруть участь в опорі російській агресії, дедалі більше інтегруються в загальний національний наратив.
Вони вже значно рідше подаються як щось «чуже» чи несумісне з українською ідентичністю.
Для транслюдей ситуація складніша. Саме щодо них продовжують працювати сильніші упередження, а їхню видимість частіше намагаються подавати через страхи та дискусії про нібито «загрози».
Тобто навіть усередині загального покращення ставлення до ЛГБТК+ існує своєрідна нерівність: частина спільноти стає суспільно прийнятнішою швидше за іншу.
На ставлення впливають також вік, релігійність, місце проживання, соціальне середовище, гендер та низка інших факторів. Українське суспільство в цьому питанні далеко не однорідне.
І саме тому цікаво дивитися не лише на одну цифру «за» чи «проти», а на загальну картину.
Вона показує, що європейські цінності в Україні не працюють як готовий набір правил, який суспільство просто прийняло разом із курсом на ЄС. Це поступовий процес переосмислення того, що на практиці означають рівність і недискримінація.
Можна підтримувати рівні права в загальному формулюванні — і водночас вагатися щодо шлюбу. Можна позитивно ставитися до ЛГБТК+ військового — але не бути готовим визнати його партнера членом сім’ї. Можна підтримувати захист від дискримінації — і продовжувати мати упередження щодо транслюдей.
Саме в цій відстані між декларацією та конкретним рішенням і знаходиться сьогодні одна з головних точок суспільної дискусії.
Водночас цифри показують і те, що зміни вже відбуваються. Близько трьох чвертей українців підтримують рівність і захист від дискримінації, більшість готова до цивільних партнерств, а участь ЛГБТК+ людей у захисті держави сприймається переважно позитивно.
Тобто питання вже не стільки в тому, чи змінюється українське суспільство, скільки в тому, наскільки швидко ці зміни зможуть перейти від загальних переконань до законодавства та повсякденних практик.
Європейська інтеграція тут означає не просто виконання набору формальних вимог. Це також перевірка того, наскільки принцип «рівні права для всіх» працює тоді, коли йдеться не про абстрактну цінність, а про конкретних людей та їхні сім’ї.
