Два слова, які можуть викреслити одностатеві сім’ї з нового Цивільного кодексу
Шістнадцять років спільного життя, кілька судових інстанцій і остаточне рішення Верховного Суду, який визнав Тимура Левчука та його партнера Зоряна сім’єю. Здавалося б, після такого держава вже не може вдавати, що цих стосунків не існує.
Однак новий проєкт Цивільного кодексу може повернути все назад.
У колонці правозахисника та співзасновника ГО «Точка опори ЮА» Тимура Левчука йдеться про статтю 1474 законопроєкту №15150. Вона визначає «фактичний сімейний союз» як спільне проживання двох осіб протилежної статі.
Усього два слова. Але саме вони можуть позбавити тисячі одностатевих пар навіть можливості доводити, що їхні тривалі стосунки є сімейними.
Суд визнав сім’ю, а закон може знову її не помітити
Тимур і Зорян разом уже шістнадцять років. У березні 2026 року Верховний Суд остаточно визнав їхні стосунки сімейними.
До цього були роки судового процесу, рішення трьох інстанцій, робота юристки та необхідність винести приватне життя в публічний простір. Усе заради того, щоб держава юридично підтвердила очевидне для друзів, сусідів і близьких: ці двоє людей є сім’єю.
Тепер, за словами Левчука, Верховна Рада готується ухвалити кодекс, у якому для такої сім’ї знову не буде місця.
Законопроєкт №15150 парламент підтримав у першому читанні наприкінці квітня — 254 голосами. Його автори пропонують не просто внести зміни до чинних норм, а фактично переписати цивільне та сімейне законодавство в одному великому документі.
Саме тому формулювання статті 1474 має принципове значення. Якщо поняття фактичного сімейного союзу від самого початку обмежать різностатевими парами, одностатеві родини опиняться поза головним кодексом приватного права.
Історія ізраїльського військового, яка змінила закон за місяць
Щоб показати, до яких наслідків призводить юридична невидимість партнерів, Левчук наводить історію ізраїльського резервіста Сагі Голана.
7 жовтня 2023 року він загинув у кібуці Беєрі, захищаючи людей під час нападу бойовиків ХАМАС. Сагі було 30 років. Через тринадцять днів він та його партнер Омер Охана мали офіційно оформити стосунки.
Коли Омеру повідомили про загибель коханого, в державній формі не знайшлося графи, у якій він міг би зазначити себе як партнера. Ізраїльське законодавство визнавало «вдову» і «вдівця» лише через статус дружини та чоловіка.
Омер не був офіційно визнаний під час обряду скорботи. Він не мав права на державну допомогу родині загиблого й навіть не міг називатися вдівцем.
Однак ізраїльська держава відреагувала швидко. Через дванадцять днів після смерті Голана Міністерство оборони адміністративно поширило пільги для сімей загиблих на одностатевих партнерів. Ще через вісімнадцять днів Кнесет змінив закон, зробивши його формулювання гендерно нейтральними.
Зміни поширили заднім числом на всіх загиблих у війні.
«Наш моральний борг перед сім’ями загиблих величезний, і ми не розрізняємо їх за релігією, расою, сексуальною орієнтацією чи іншими ознаками», — заявило тоді ізраїльське Міністерство оборони.
Навіть відсутність цивільного шлюбу не стала виправданням
Ізраїль важко назвати країною з надмірно ліберальним сімейним законодавством. Цивільних шлюбів усередині держави там узагалі немає: шлюбні питання регулюють релігійні суди, які не одружують одностатеві пари.
Проте це не завадило створити правові механізми визнання партнерів поза інститутом шлюбу.
Цей приклад важливий у контексті української дискусії, де проти цивільних партнерств часто використовують статтю 51 Конституції — вона визначає шлюб як союз жінки та чоловіка.
Визнання партнерства не змінює конституційного визначення шлюбу. Воно створює окремий механізм, який дозволяє державі бачити реальні родини та захищати їх у питаннях спадщини, медицини, соціальних виплат і представництва.
Ізраїльський досвід доводить: навіть за жорстких релігійних обмежень можна знайти юридичне рішення, якщо є політична воля.
Українські партнери загиблих залишаються невидимими
Схожі історії вже відбуваються в Україні.
Дмитро Лясковецький та Євгеній Донець намагалися через суд установити факт проживання однією сім’єю, але отримали відмову.
Військовослужбовиця Анна з 411-ї бригади безпілотних систем «Яструб» втратила свою партнерку Марію, яка загинула на службі. Проте Анну не допустили до групи підтримки для родин загиблих. Їй пояснили це тим, що «іншим жінкам буде некомфортно».
За суттю це та сама ситуація, з якою зіткнувся Омер Охана: найближча людина гине, а її партнер або партнерка раптом виявляється юридично сторонньою.
Різниця лише в реакції держави. Ізраїльський парламент виправив законодавчу прогалину за тридцять днів. В Україні за роки повномасштабної війни системного рішення досі немає.
Суспільство вже готове більше, ніж політики
Аргумент про те, що українське суспільство нібито не готове до визнання одностатевих партнерств, дедалі менше відповідає реальності.
У травні–червні 2026 року Київський міжнародний інститут соціології провів на замовлення ГО «Точка опори» дослідження ставлення українців до ЛГБТК+ людей та їхніх прав.
За його результатами, 54% опитаних підтримали легалізацію реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар. Ще 46% висловилися за право таких пар усиновлювати дітей.
Ці дані продовжують тенденцію останніх років: ставлення до ЛГБТК+ спільноти поступово поліпшується, а підтримка базових прав зростає.
Тому проблема дедалі очевидніше полягає не в суспільній неготовності, а в політичному небажанні ухвалювати рішення.
Чому обіцянка «окремого закону потім» не працює
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук та автори законопроєкту №15150 заявляють, що сімейне право має залишатися «традиційним», а для одностатевих пар начебто можна буде згодом ухвалити окремий закон.
Але такий законопроєкт уже існує.
Проєкт №9103 про інститут реєстрованих партнерств народна депутатка Інна Совсун внесла ще в березні 2023 року. Відтоді документ лежить у профільному комітеті без суттєвого руху.
Президент заявляв про готовність його підписати. Кабінет Міністрів обіцяв запровадити відповідне регулювання до кінця 2025 року. Термін минув, а закон так і не ухвалили.
За словами Левчука, після прийняття нового Цивільного кодексу ситуація стане ще складнішою. Законопроєкт №15150 об’єднує та переписує норми чинних Цивільного й Сімейного кодексів. Старого Сімейного кодексу, до якого можна було б окремо додати положення про партнерства, більше не існуватиме.
Тому фраза «зробимо окремий закон пізніше» фактично може означати не відкладення, а відмову від визнання.
Європейський суд уже визнав порушення
У 2023 році Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Маймулахін і Марків проти України».
Суд прямо встановив: Україна порушує Європейську конвенцію з прав людини, оскільки не надає одностатевим парам жодної форми юридичного визнання та захисту.
Україна зобов’язана виконати це рішення, змінивши законодавство. Натомість проєкт №15150 в нинішній редакції може закріпити в основному кодексі саме ту нерівність, яку ЄСПЛ уже назвав порушенням.
Це питання стосується і вступу України до Європейського Союзу. Права людини, рівність перед законом та виконання рішень ЄСПЛ є частиною переговорного розділу 23, присвяченого судовій системі та основоположним правам.
Закон, який наперед виключає одностатеві сім’ї, навряд чи можна подати як крок до європейських стандартів.
Що ще можна змінити до другого читання
На думку Тимура Левчука, до другого читання парламент має зробити дві речі.
Перша — прибрати зі статті 1474 слова «протилежної статі». Тоді визначення фактичного сімейного союзу не виключатиме одностатеві пари автоматично.
Це не легалізація одностатевих шлюбів і не радикальне переписування сімейного права. Йдеться про технічну зміну одного формулювання, яка не дозволить закону заздалегідь оголосити частину українських сімей неіснуючими.
Друга — додати безпосередньо до нового кодексу інститут реєстрованого партнерства, доступний парам незалежно від статі. Фактично перенести до нього механізм, який уже пропонував законопроєкт №9103.
Саме зараз для цього ще є місце.
Останній момент, коли держава може побачити реальні сім’ї
Друге читання законопроєкту №15150 — це не технічна дискусія про юридичні терміни.
Це вибір між двома підходами. У першому держава визнає, що українські родини бувають різними, але всі вони потребують базового правового захисту. У другому — закон свідомо залишає частину людей поза своїми межами й обіцяє подумати про них колись пізніше.
Йдеться про Тимура і Зоряна, сімейність яких уже підтвердили три судові інстанції. Про Анну та Марію, чиї стосунки були реальними для побратимів, але не для системи підтримки сімей загиблих. Про тисячі військових і цивільних пар, які живуть разом, доглядають одне одного, ділять майно, виховують дітей і переживають втрати.
Ізраїльський парламент знайшов рішення за місяць у розпал війни. Українська Верховна Рада мала значно більше часу — і тепер наближається до моменту, після якого виправити ситуацію буде набагато складніше.
Іноді, щоб залишити цілу групу людей без захисту, достатньо двох слів. Але й щоб не допустити цього, зараз також достатньо прибрати саме їх.
