ЛГБТК+ атлети, за яких варто вболівати на Іграх Співдружності 2026
У Глазго тривають XXIII Ігри Співдружності — велика мультиспортивна подія, що цього року проходить із 23 липня до 2 серпня. Програма стала компактнішою: замість звичного набору дисциплін організатори залишили лише десять видів спорту.
Через це зменшилася й кількість учасників загалом, зокрема відкритих ЛГБТК+ атлетів і атлеток. Проте квірна присутність на турнірі залишається помітною — від легкої атлетики та боксу до велоспорту й баскетболу 3×3.
Для багатьох із цих спортсменів участь в Іграх означає більше, ніж боротьбу за медалі. Вони також роблять ЛГБТК+ людей видимими у професійному спорті, де відкритість досі може вимагати неабиякої сміливості.
Емі Атвелл: дебют після олімпійської бронзи
28-річна Емі Атвелл представляє Австралію в баскетболі 3×3. Для неї це перші Ігри Співдружності, хоча на міжнародному рівні спортсменка вже має солідний досвід.
У складі збірної Австралії вона здобула бронзову медаль на Олімпійських іграх у Парижі 2024 року, а 2026-го додала до своїх досягнень срібло чемпіонату світу FIBA з баскетболу 3×3.
На клубному рівні Атвелл виступає за Perth Lynx. Вона перебуває у тривалих стосунках із баскетболісткою та партнеркою по команді Алекс «Еллі» Вілсон.
Їхня присутність у професійному спорті показує, що одностатеві стосунки можуть бути видимою й звичайною частиною життя атлетів — без необхідності приховувати близьку людину за межами майданчика.
Джулі Чарлтон: спорт, адвокація і право на видимість
Австралійка Джулі Чарлтон виступає у штовханні ядра серед параатлеток. На Іграх Співдружності вона дебютувала 2022 року в Бірмінгемі, де посіла дев’яте місце в категорії F57.
Поява цієї дисципліни в програмі мала додаткове значення, адже штовхання ядра серед спортсменок з інвалідністю повернулося до Ігор уперше з 2010 року.
Поза спортом Чарлтон займається адвокацією прав людей з інвалідністю, підтримує питання психічного здоров’я та відкрито говорить про свою належність до квірної спільноти. Вона також входить до Ради з питань інвалідності штату Новий Південний Уельс.
Її кар’єра поєднує кілька важливих напрямів видимості. Вона показує, що інвалідність, квірна ідентичність і професійний спорт не суперечать одне одному — людина може бути сильною спортсменкою, активісткою й голосом своєї спільноти водночас.
Габріела ДеБюс-Стаффорд: проти стирання бісексуальності
Канадська бігунка Габріела ДеБюс-Стаффорд спеціалізується на середніх і довгих дистанціях. Вона двічі брала участь в Олімпійських іграх і вже виступала на Іграх Співдружності 2018 року.
У 2022-му спортсменка також мала стартувати, але через травму була змушена достроково завершити сезон. Тепер вона повертається до змагань у Глазго.
ДеБюс-Стаффорд відкрито говорить про свою бісексуальність. У 2021 році вона пофарбувала волосся у веселкові кольори, підкресливши зв’язок із ЛГБТК+ спільнотою.
Спортсменка одружена з чоловіком і неодноразово використовувала власний досвід, щоб говорити про стирання бісексуальності. Людей у різностатевих стосунках часто автоматично вважають гетеросексуальними, наче нинішній партнер повністю визначає їхню орієнтацію.
Її відкритість нагадує: бісексуальність не зникає через шлюб або стосунки з людиною іншої статі.
Шеймус Дербішир: яскраві виходи перед стартом
Британський легкоатлет Шеймус Дербішир виступає в бігу на 400 метрів із бар’єрами. Ігри 2026 року стануть його дорослим дебютом на цьому рівні, хоча ще 2017-го він здобув срібло на юнацьких Іграх Співдружності.
26-річний спортсмен відкрито говорить, що він гей. У соцмережах його добре знають завдяки яскравим представленням перед забігами.
На чемпіонаті світу з легкої атлетики 2025 року в Токіо Дербішир відтворив характерний жест Ґлінди з мюзиклу Wicked: театрально відкинув волосся та послав глядачам повітряні поцілунки.
Це може здаватися невеликою деталлю, але в спорті, де чоловіча поведінка досі часто підпорядкована вузьким уявленням про маскулінність, така свобода самовираження має значення.
Дербішир сподівається надихнути інших геїв у спорті, просто залишаючись собою — швидким, професійним і водночас яскравим.
Робін Лав: на майданчику разом із нареченою
Шотландська баскетболістка на візках Робін Лав представляла Велику Британію на Паралімпійських іграх 2016 та 2024 років. Після участі в Іграх Співдружності 2022 року вона знову виступає в турнірі з баскетболу 3×3 на візках.
35-річна спортсменка є лесбійкою. Вона заручена зі своєю партнеркою по команді Лорі Вільямс, разом вони виховують дитину.
Лав також є амбасадоркою British Elite Athletes Association та Athlete Ally — організації, яка працює заради рівності ЛГБТК+ людей у спорті.
Її історія руйнує одразу кілька стереотипів: про спортсменок з інвалідністю, одностатеве батьківство й квірні сім’ї. Вона не лише представляє свою країну на міжнародній арені, а й робить видимим життя, яке в медіа досі показують недостатньо часто.
Лоурі Томас: нова надія валлійського велоспорту
Британська та валлійська велогонщиця Лоурі Томас виступає на треку. На Іграх Співдружності 2022 року вона допомогла своїй команді здобути бронзу у спринті.
Відтоді її результати продовжували зростати. На Кубку націй UCI 2025 року та чемпіонаті Європи 2026-го Томас завоювала срібні медалі.
27-річна спортсменка розповіла про свою належність до ЛГБТК+ спільноти в Instagram. Для професійного спорту такі особисті заяви залишаються важливими: молоді атлети бачать, що квірність не закриває шлях до збірної, великих стартів і медалей.
Марена Віттл: олімпійка і чемпіонка Азії
Ще одна представниця австралійської збірної з баскетболу 3×3 — Марена Віттл.
У 2024 році вона здобула золото Кубка Азії FIBA 3×3 і потрапила до першої в історії Австралії олімпійської команди в цій дисципліні. Після Ігор у Парижі Віттл заручилася з професійною баскетболісткою Аннелі Мейлі.
Разом вони є помітною парою в австралійському баскетболі та сприяють ширшій ЛГБТК+ видимості. Їхні стосунки не відсуваються в тінь і не подаються як сенсація — вони просто є частиною життя двох успішних спортсменок.
Мікаела Волш: ще одна спроба взяти золото
Боксерка Мікаела Волш представляє Північну Ірландію у напівлегкій вазі. Вона вже має вражаючу колекцію нагород Ігор Співдружності: дві срібні медалі та одну золоту.
У Глазго Волш прагне знову піднятися на найвищу сходинку п’єдесталу.
Перед стартом вона також звернула увагу на зміни в жіночому боксі. За її словами, ще 10–15 років тому важко було уявити рівну кількість медалей для чоловіків і жінок.
Її кар’єра відображає ширший прогрес: жіночий бокс перестав бути додатком до чоловічої програми й став повноцінною частиною великих міжнародних турнірів.
Від Тома Дейлі до Марка Тьюксбері
Участь відкритих ЛГБТК+ спортсменів у нинішніх Іграх має довгу історію.
У попередні роки на змаганнях виступали численні квірні атлети та атлетки. Серед них — британський стрибун у воду Том Дейлі, який здобув на Іграх Співдружності чотири золоті й одну срібну медаль.
Канадський плавець Марк Тьюксбері має чотири золота турніру. Він публічно здійснив камінг-аут 1998 року, вже після завершення кар’єри, у час, коли відкритість могла мати значно серйозніші професійні наслідки.
Серед інших відомих учасників — шотландська бадмінтоністка Кірсті Гілмор, англійські крикетистки Кетрін і Нат Сківер-Брант, валлійська хокеїстка Лія Вілкінсон, австралійська регбістка Шарні Вільямс та британська спортивна ходчиня Том Босворт.
Кожен і кожна з них по-своєму розширювали уявлення про те, хто може бути чемпіоном.
Видимість не замінює спортивних результатів — але має значення
ЛГБТК+ атлети виходять на старт не лише як представники спільноти. Вони передусім професійні спортсмени, які роками тренувалися заради права виступати на такому рівні.
Їх не варто зводити лише до сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Медалі визначатимуть швидкість, сила, техніка, витривалість і здатність упоратися з тиском.
Однак видимість усе одно важлива.
Коли молодий квірний спортсмен бачить відкритого гея на біговій доріжці, лесбійську пару в одній баскетбольній команді або бісексуальну олімпійку, йому легше уявити власне майбутнє у спорті.
Це не гарантує, що дискримінація зникне. Але створює нову норму, у якій для успіху не обов’язково приховувати важливу частину себе.
Ігри Співдружності в Глазго триватимуть до 2 серпня. Цьогорічна програма коротша, але історій, за якими варто стежити, не бракує. Серед них — виступи квірних атлетів і атлеток, які борються за медалі та водночас роблять великий спорт відкритішим для наступного покоління.
