Права ЛГБТК в Україні: суспільство рухається вперед, а парламент продовжує зволікати
Перше півріччя 2026 року не принесло Україні довгоочікуваного законодавчого прориву у сфері прав ЛГБТК людей. Законопроєкти про реєстровані цивільні партнерства залишилися без розгляду, зміни до антидискримінаційного та кримінального законодавства також не просунулися. Натомість головною політичною подією став проєкт нового Цивільного кодексу, окремі положення якого могли погіршити й без того вразливе становище одностатевих сімей.
Та водночас цей період показав й іншу Україну — суспільство, яке дедалі впевненіше підтримує рівність, активну ЛГБТК спільноту, здатну впливати на політичний порядок денний, і тисячі людей, готових виходити на вулиці на захист прав людини.
Про це йдеться у Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ» про становище ЛГБТК в Україні у першому півріччі 2026 року.
Цивільний кодекс став головним викликом
Найгострішу реакцію правозахисників і громадянського суспільства викликав проєкт нового Цивільного кодексу, ініційований групою депутатів на чолі з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком.
Початковий законопроєкт №14394 пропонував змінити визначення члена сім’ї так, що одностатеві партнери могли втратити навіть ті обмежені можливості правового визнання, які дає чинний Сімейний кодекс. Документ зазнав критики не лише від ЛГБТК організацій, а й від Міністерства юстиції, громадських експертів та міжнародних партнерів України.
Згодом цей проєкт відкликали, але натомість до парламенту внесли майже аналогічний законопроєкт №15150, який депутати терміново підтримали в першому читанні. До нього подали понад 20 тисяч поправок, тож друге читання очікується не раніше осені.
Після масових протестів автори документа пообіцяли переглянути найбільш проблемні норми, зокрема не погіршувати чинне визначення сім’ї. Однак остаточний текст ще не сформований, а ризики залишаються. Крім того, ухвалення нового кодексу може фактично звести нанівець один із законопроєктів про цивільні партнерства, оскільки він передбачає зміни до Сімейного кодексу, який пропонують скасувати.
Цивільні партнерства досі заблоковані
Попри численні обіцянки української влади та вимоги європейських інституцій, законопроєкти №9103 і №12252 про реєстровані цивільні партнерства парламент досі не розглянув. Так само без руху залишається законопроєкт №13597, який має посилити відповідальність за дискримінацію та злочини ненависті.
Це означає, що одностатеві пари, зокрема родини військовослужбовців, як і раніше не мають зрозумілого механізму для оформлення спільного майна, спадкування, доступу до партнера в лікарні чи представництва його інтересів у критичній ситуації.
Суди іноді визнають факт проживання одностатевих партнерів однією сім’єю. У лютому Верховний Суд відмовив організації «Всі разом!» у спробі оскаржити одне з таких рішень, підтвердивши, що суди можуть встановлювати факт сімейних відносин між двома людьми. Водночас це не дорівнює шлюбу або партнерству, а парам доводиться щоразу окремо доводити свої стосунки. У березні суд у Харкові відмовив у такому визнанні одностатевій парі, один із партнерів якої служить у війську, пославшись на недостатність доказів.
Така система перетворює базові сімейні права на лотерею: одна пара може отримати юридичне визнання, інша — ні, навіть за схожих обставин.
Суспільство випереджає політиків
Один із головних висновків звіту полягає в тому, що уявлення політиків про нібито суцільно консервативне українське суспільство дедалі менше відповідає реальності.
Опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене на замовлення ГО «Точка опори», показало: 74% українців підтримують заборону дискримінації ЛГБТК людей. За легалізацію реєстрованих цивільних партнерств виступають 54%, а право одностатевих пар на усиновлення підтримують 46% респондентів.
Показовими виявилися й відповіді віруючих. Заборону дискримінації підтримали 78% вірян Православної церкви України, 72% вірян Української православної церкви, 71% греко-католиків і 44% протестантів. Підтримка партнерств серед вірян нижча, але все одно значно вища, ніж це часто намагаються представити керівники консервативних релігійних організацій.
Отже, суспільний запит на рівність уже існує. Проблема дедалі очевидніше полягає не у «неготовності українців», а в небажанні парламентської більшості брати політичну відповідальність.
Прайди повернулися до великих міст
У 2026 році ЛГБТК рух став помітнішим, ніж у попередні роки повномасштабної війни. Акції відбувалися у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Луцьку, Дніпрі, Вінниці, Ужгороді та інших містах.
17 травня в Одесі пройшов перший із початку повномасштабного вторгнення прайд-марш. 7 червня ЛьвівПрайд провів публічний захід у центрі міста біля Оперного театру, попри погрози та заклики до заборони. А київський Марш рівності 21 червня зібрав близько п’яти тисяч людей і став наймасовішим за останні роки. Головними вимогами учасників були захист сімейних прав, ухвалення закону про цивільні партнерства та належне розслідування злочинів ненависті.
Особливо важливо, що у Києві, Львові та Одесі поліція загалом забезпечила надійну охорону заходів. На тлі попередніх років, коли місцева влада іноді відкрито намагалася заблокувати будь-яку публічну ЛГБТК активність, це є помітною зміною.
Проте ситуація залишається нерівномірною. У Луцьку місцева влада, поліція та представниця СБУ намагалися переконати організаторок протесту проти нового Цивільного кодексу скасувати акцію. Після заходу на одну з організаторок склали адміністративний протокол, пославшись на рішення, яке вже втратило чинність. Суд закрив справу, але не дав оцінки спробам обмежити право на мирне зібрання.
26 задокументованих випадків порушень
Від січня до червня моніторингова мережа Центру «Наш світ» зафіксувала 26 випадків дій на ґрунті гомофобії, трансфобії, дискримінації та інших порушень прав за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Найбільше випадків задокументували у Києві — сім. По три сталися в Івано-Франківську, а також у Львові та області.
Одинадцять випадків стосувалися нападів або інших дій з боку приватних осіб і груп. Шість із них правозахисники класифікували як злочини на ґрунті ненависті, ще п’ять — як інциденти на ґрунті ненависті.
Однак проблеми виникали не лише через нападників. У 16 випадках постраждалі взаємодіяли з правоохоронними органами, і в десяти з них були зафіксовані порушення з боку самих правоохоронців. Частка проблемних контактів із поліцією порівняно з аналогічним періодом минулого року зросла вдвічі. Йшлося про упереджене ставлення, перешкоджання мирним акціям, цензурування плакатів і символіки, відмови у належному захисті та неналежне реагування на заяви про злочини.
У звіті згадується, зокрема, випадок у Львові, де чоловік звернувся до поліції через шантаж і погрози розголосити особисту інформацію, але почув, що справа нібито «занадто дрібна» для відкриття провадження.
Порушення у війську залишаються майже невидимими
Окремий розділ звіту присвячений Збройним силам України. За перше півріччя правозахисники задокументували п’ять випадків порушень прав ЛГБТК військових.
У них ішлося про дискримінаційне ставлення, втручання в особисте життя, фізичне насильство, відмову у прийнятті на службу, образи, погрози, бездіяльність командування та незаконне поширення конфіденційної інформації.
Лише один випадок став публічним. Інші постраждалі не погодилися на розголошення деталей через страх повторної дискримінації.
Трансгендерні військові також стикаються з додатковими правовими бар’єрами. Через застаріле віднесення діагнозу «транссексуалізм» до психічних розладів вони можуть бути обмежені у доступі до командирських посад і державної таємниці. Водночас процедура зняття з військового обліку після юридичної зміни статі залишається неврегульованою, через що людям доводиться звертатися до суду.
Держава подає суперечливі сигнали
Деякі державні установи у 2026 році займали чіткішу позицію на захист рівності.
Міністерство юстиції розкритикувало дискримінаційні положення нового Цивільного кодексу та нагадало про обов’язок України запровадити правове визнання одностатевих пар відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України». Міністерство молоді та спорту виступило проти норми, яка могла автоматично визнавати недійсним шлюб після зміни статі одним із подружжя.
Президент Володимир Зеленський під час зустрічі з представником ГО «Українські ЛГБТ+ військові за рівні права» публічно заявив, що всі громадяни, які захищають державу, мають рівні права незалежно від упереджень.
Проте ці заяви поки не перетворилися на ухвалені закони. Саме парламент залишається головною точкою блокування реформ.
Медіа часто бачать скандал, але не права людини
Автори звіту загалом задовільно оцінюють висвітлення ЛГБТК тематики традиційними медіа, однак звертають увагу на поширену проблему: журналісти часто переказують заяви політиків без перевірки.
Особливо помітно це було під час дискусій про Цивільний кодекс, коли твердження його авторів про відсутність загроз для одностатевих пар подавали без пояснення, що запропоновані норми насправді могли погіршити їхнє становище.
Ще складніша ситуація у великих Telegram-каналах. За оцінкою Інституту масової інформації, права ЛГБТК людей майже відсутні в їхньому порядку денному. Коли тема все ж з’являється, її часто подають як скандал, сенсацію або конфлікт «двох сторін», не пояснюючи вимог правозахисників.
Україна змінюється швидше, ніж її закони
Звіт Центру «Наш світ» малює суперечливу картину.
З одного боку — зростання суспільної підтримки, наймасовіші прайд-заходи з початку великої війни, активніша позиція частини державних органів і дедалі помітніша присутність ЛГБТК людей у публічному просторі.
З іншого — заблоковані законопроєкти, насильство, неналежна реакція поліції, дискримінація у війську та відсутність правового захисту одностатевих сімей.
Українці вже значною мірою готові до рівності. ЛГБТК військові, волонтери, медики, активісти та цивільні щодня доводять, що є невіддільною частиною суспільства. Тепер черга за парламентом — перестати відкладати базові права людей до якогось зручнішого моменту.
Адже цивільне партнерство, захист від злочинів ненависті та рівне ставлення — це не привілеї й не другорядні питання. Це мінімальні гарантії держави для власних громадян.
За матеріалами Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ» «Становище ЛГБТК в Україні у першому півріччі 2026 року».
