Катерині Тимофєєвій 40 років. Вона народилася і виросла у Полтаві, здобула технічну освіту, захистила кандидатський ступінь, займається громадською діяльністю, працює менеджеркою в політичній партії та пише художні твори. Але останніми роками її голос став помітним ще й у боротьбі за права ЛГБТК+ людей.
Сьогодні Катерина відкрито говорить про свою сексуальну орієнтацію та власний шлях до прийняття себе. Проте, як зізнається жінка, ще кілька років тому така відвертість здавалася їй неможливою.
«Я просто втомилася брехати. Насамперед собі», — говорить вона.
Шлях до себе тривав роками
Катерина згадує, що відчуття власної інакшості супроводжувало її ще з дитинства. Уже в підлітковому віці вона переживала закоханість у дівчат, відчувала емоційний і романтичний потяг до жінок. Водночас навколишнє середовище підказувало зовсім інший сценарій життя.
У той час про ЛГБТ майже не говорили, а доступної інформації було обмаль. Тому разом із першими почуттями з’являлися страх, сором і переконання, що такі емоції потрібно приховувати.
Вона роками забороняла собі навіть думати про власну сексуальність. Додатковим тягарем стали психологічні травми дитинства, які вплинули на її сприйняття себе та власного тіла.
Катерина наголошує: сексуальна орієнтація не формується через травматичний досвід чи насильство. Це поширений міф, який давно спростували сучасна психологія та медицина. Однак пережиті травми можуть впливати на здатність людини довіряти, будувати близькість і приймати себе.
«Після пережитого я ніби закрила для себе тему сексуальності. Намагалася бути непомітною, не привертати уваги до себе й своїх почуттів», — згадує вона.
Лише через багато років робота з психологом допомогла поступово розібратися зі складними переживаннями та внутрішніми конфліктами.
Подорож, яка змінила життя
Переломним моментом став 2019 рік. Після смерті матері Катерина переживала складний емоційний період і вирушила до сестри у Францію.
Саме там вона вперше відчула інше ставлення до людської різноманітності.
«Сестра сказала мені: приїжджай хоч із чоловіком, хоч із жінкою. Головне — будь щаслива», — пригадує вона.
Після повернення додому жінка дозволила собі чесно поставити питання, яких раніше уникала. Вона почала досліджувати власні почуття, знайомитися з людьми та аналізувати, у яких стосунках почувається справді щасливою.
Згодом відповідь стала очевидною.
«Я зрозуміла, що поруч із жінками почуваюся живою, спокійною і справжньою», — говорить Катерина.
Найскладніше — постійно приховувати себе
За словами Катерини, роками вона ніби жила подвійним життям. Зовні — успішна, активна та реалізована жінка. Усередині — людина, яка постійно контролює кожне слово і боїться бути собою.
«Це виснажує. Ти весь час думаєш, що можна сказати, а що ні, що приховати, а про що краще промовчати», — пояснює вона.
Її камінг-аут не став одноразовою подією. Це був тривалий процес, який став можливим після знайомства з ЛГБТ-спільнотою та активістами громадської організації «Альянс.Глобал».
Саме там вона відчула підтримку та зрозуміла, що не самотня.
Катерина каже, що була приємно здивована реакцією багатьох знайомих. Її підтримали громадські діячки, письменниці, політикині та люди з різних професійних сфер.
Хоча негативні коментарі також були, особливо в соціальних мережах.
Стереотипи, які досі болять
Однією з найбільших проблем Катерина вважає те, що лесбійок часто сприймають не як людей, а як сексуалізований образ.
На її думку, багато хто бачить лише стереотипи та кліше, не помічаючи реальних почуттів, турботи, підтримки й відповідальності, які існують у будь-яких стосунках.
«Люди часто забувають, що за словом “лесбійка” стоїть жива людина. Зі своїми переживаннями, мріями, любов’ю та щоденними турботами», — каже вона.
Сьогодні Катерина перебуває у стосунках із жінкою, яка живе в Києві. Попри відстань, вони будують спільне життя та підтримують одна одну.
Втім, навіть зараз їй доводиться стикатися з нерозумінням і осудом.
Особливо складною була реакція батька, який спочатку сприйняв новину болісно та намагався знайти пояснення тому, що сталося.
Згодом його запитання змінилися.
«Він почав питати, чи не зробив чогось не так. А я весь час пояснюю: зі мною нічого не сталося. Я така є», — говорить Катерина.
Невидима нерівність
Окрім суспільних стереотипів, жінка звертає увагу й на юридичну нерівність, з якою стикаються одностатеві пари в Україні.
Сьогодні вона не може офіційно зареєструвати свої стосунки з коханою людиною. Через це партнери залишаються позбавленими багатьох базових прав — від спадкування до доступу до інформації про стан здоров’я близької людини.
Саме тому Катерина підтримує запровадження інституту реєстрованих партнерств.
На її думку, йдеться не про привілеї, а про елементарний правовий захист.
«Ми звичайні люди»
Попри всі труднощі, сьогодні Катерина називає свій камінг-аут одним із найважливіших рішень у житті.
Вона продовжує займатися громадською діяльністю, працює над створенням організації «Любов. Життя. Слово», яка через мистецтво та культуру прагне руйнувати стереотипи щодо жінок, ЛГБТ-людей та людського різноманіття загалом.
Вона вірить у Бога, пише прозу, бере участь у соціальних проєктах і мріє про прості речі: жити поруч із коханою людиною, не приховувати своїх почуттів і бути захищеною законом.
Головне послання, яке Катерина хоче донести до суспільства, звучить просто:
«Ми не педофіли, не збоченці. Ми звичайні люди, які люблять людей своєї статі. Ми хочемо того самого, чого хочуть усі: кохати, бути коханими, почуватися в безпеці та мати право на гідне життя».
