Чи доречний прайд під час повномасштабної війни? Це питання вже кілька років залишається предметом гострих дискусій в українському суспільстві. Для одних такі заходи видаються другорядними на тлі щоденних втрат і боротьби за виживання держави. Для інших — навпаки, саме війна показала, чому питання рівності та людської гідності не можна відкладати на потім.
Саме навколо цієї теми побудований новий випуск проєкту «Слей-шоу» на Суспільному, автори якого спробували розібратися не лише в історії прайдів, а й у тому, яке значення вони мають для сучасної України.
Від протесту до боротьби за права
Сьогодні багато хто сприймає прайд як святкову ходу або фестиваль. Однак історія цього руху починалася зовсім інакше.
Перші прайди виникли після Стоунволлських протестів у Нью-Йорку в 1969 році. Тоді представники ЛГБТК+ спільноти виступили проти поліцейського насильства та системної дискримінації. Саме тому прайд від самого початку був не святом заради свята, а формою громадянського спротиву.
Автори програми звертають увагу на те, що цей досвід певною мірою перегукується з українською історією боротьби за права та свободи.
Український шлях до видимості
ЛГБТК+ активізм в Україні почав розвиватися задовго до появи масових прайдів. Перші акції були присвячені боротьбі з ВІЛ/СНІДом та протидії гомофобії.
Провести повноцінний прайд у країні виявилося непросто. Перші спроби супроводжувалися погрозами та насильством. Одним із символів того періоду стала атака на правозахисника Святослава Шеремета під час однієї з ранніх прайд-акцій.
Попри ризики, рух продовжив розвиватися. Якщо у 2010-х роках учасники прайдів ризикували роботою, репутацією чи навіть власною безпекою, то сьогодні Марш Рівності став однією з найпомітніших правозахисних подій країни.
Що думають українці
Цікаво, що під час вуличних опитувань, проведених у програмі, багато людей демонстрували значно спокійніше ставлення до ЛГБТК+ людей, ніж це часто можна побачити в інтернет-дискусіях.
Частина співрозмовників відкрито визнавала, що не надто добре розуміє, що таке прайд. Водночас багато хто говорив просту річ: кожна людина має право жити так, як вважає за потрібне, якщо не завдає шкоди іншим.
Такі відповіді демонструють поступову зміну суспільних настроїв, хоча упередження та стереотипи все ще залишаються поширеними.
Війна змінила контекст
Повномасштабне вторгнення Росії суттєво вплинуло на ЛГБТК+ рух в Україні. У перші місяці війни питання рівності відійшли на другий план через загрозу самому існуванню держави.
Однак згодом стало очевидно, що серед захисників України є тисячі ЛГБТК+ людей. Вони воюють, служать у війську, займаються волонтерством і ризикують життям так само, як і всі інші громадяни.
Саме тому дедалі частіше лунає питання: якщо людина готова віддати життя за країну, чому вона не може отримати ті самі права, що й інші?
Особливо гостро ця проблема стосується військових одностатевих пар. Багато з них роками живуть разом, але залишаються юридично невидимими для держави. У разі поранення чи загибелі партнера вони часто не мають навіть базових прав, які автоматично отримують подружжя в офіційному шлюбі.
Прайд як інструмент змін
У програмі неодноразово наголошується: головна мета сучасних українських прайдів — не розваги й не копіювання західних форматів.
Йдеться про конкретні вимоги:
- юридичне визнання одностатевих партнерств;
- захист від дискримінації;
- ефективну протидію злочинам на ґрунті ненависті;
- рівність перед законом для всіх громадян.
Активісти підкреслюють, що саме видимість і публічний діалог створюють суспільний запит на зміни. Без цього законодавчі реформи часто роками залишаються лише на папері.
Чи потрібен прайд сьогодні?
Автори програми доходять висновку, що український прайд має власний контекст і власну мету.
Якщо в частині західних країн дискусія вже точиться навколо комерціалізації прайдів чи їхньої ролі після досягнення шлюбної рівності, то в Україні багато базових прав досі залишаються недоступними.
Саме тому для значної частини української ЛГБТК+ спільноти прайд залишається не святом, а інструментом боротьби за рівність.
У країні, де ЛГБТК+ люди служать у війську, сплачують податки, займаються волонтерством і допомагають наближати перемогу, дедалі важче пояснювати, чому вони досі не мають рівних прав із рештою громадян.
І поки ця нерівність зберігається, дискусія про необхідність прайду в Україні навряд чи втратить актуальність.
