“Наприкінці війни ми всі відповідатимемо за свої вчинки”: інтерв’ю з квір-перфомером та волонтером Владом Шастом
Довге штучне волосся, повіки всіяні блискітками, обтисле вбрання виблискує металом — рік тому 27-річного квір-перформера Влада Шаста можна було зустріти під час його виступів у столичних нічних клубах. Він працював стилістом, планував створити власну сім’ю та всиновити дитину.
Після 24 лютого Влад перепрофілювався на волонтерство та забезпечення військових, а згодом створив благодійний фонд “Обійми”. Дрег-квін-макіяж залишився в минулому. Інфернальні вбрання змінив на спортивні костюми та худі, замість сцени тепер готує звіти й упорядковує документацію – задля забезпечення життєздатності своєї організації.
Разом із мамою Влад вступив до лав ТрО наприкінці лютого минулого року. Тоді силам оборони критично не вистачало їжі, теплого одягу, не було створено нормальних умов для служби. За добу він організував збирання коштів на своїй сторінці в Instagram і отримав 300 000 гривень. Так змогли нагодувати тисячу людей. За тиждень власними силами разом з іншими волонтерами облаштували кухню при ТрО, створили спальні місця й завезли обігрівачі.
Перший місяць Шаст працював на забезпечення потреб підрозділів територіальної оборони. Потім удалося сформувати склад із провізією й організувати команду, яка була готова допомагати не лише військовим, а й цивільним. З’явилась ідея створити благодійний фонд: “Я мріяв про структуру, яка підпорядковуватиметься закону, чисту й прозору, аби отримувати більше можливостей і підтримки від донорів”.
Благодійний фонд “Обійми” почав роботу на початку травня минулого року. Влітку, коли обсяги гуманітарної допомоги з інших країн та кількість донатів почали зменшуватись, вирішили сфокусуватися на потребах захисників. “Часто європейці відмовляються допомагати армії, — пояснює Шаст. — Чують слово “військові” — й одразу заводять розмови про пацифізм і небажання підтримувати війну. А те, що наші військові — це часом звичайні цивільні, які змушені брати зброю до рук і йти воювати, вони забувають”.
З початком контрнаступу та звільнення частини окупованих територій восени 2022 року фонд “Обійми” став допомагати цивільним у регіонах. Вони були у Слов’янську, Краматорську, інших містах і селах Донецької області. Їздили в Миколаїв і Херсон. Навіть під час активних боїв та обстрілів.
З осені Влад опікується діяльністю фонду разом із другом Романом. Удвох шукають донорів, закуповують провізію та амуніцію, розвозять гуманітарну допомогу. Попри обсяги роботи, Влад жодного разу не зупинився. “Наприкінці війни ми всі відповідатимемо за свої вчинки, що ми дали і що ми взяли, саме тому просто робиш усе від тебе залежне, аби країна й народ вистояли”, — каже Влад.
За оцінками організації “Українські ЛГБТ + військові за рівні права”, в українській армії приблизно кожен десятий належить до ЛГБТІК-спільноти. Ці люди не є окремим полком чи спецпідрозділом — вони мають різну військову спеціалізацію та перебувають у різних куточках країни: так само як інші, квіри займаються волонтерською діяльністю, донатять, організовують гуманітарні місії, започатковують благодійні ініціативи.
Повномасштабна війна загострила питання про легалізацію прав ЛГБТІК-спільноти: щоб цивільні партнери мали юридичне право ухвалювати життєво необхідні рішення у кризових ситуаціях, мали доступ до партнера, що потрапив у реанімацію, рівні з іншими громадянами права на спадок, усиновлення дітей, а також відповідні компенсації та пільги.
Шаст каже, що ставлення суспільства до квір-спільноти поступово змінюється – навіть у такій архаїчній структурі, як армія, та розповідає, що якось під час гуманітарної місії один із військових зізнався йому: “Я не розумів, для чого ви влаштовуєте прайди, я був проти цього. Потім я подивився на тебе, на те, яка ти людина й що ти робиш. На наступний прайд я піду разом із тобою”.
Фото: Vic Bakin
Текст: Марина Шулікіна
