Сем Сміт роками співали про розбиті серця, втрати й кохання, яке залишилося в минулому. Саме такими піснями вони здобули світову популярність. Але на п’ятому студійному альбомі Hazel Eyes усе інакше: цього разу любов не закінчилася — вона триває просто зараз.
Новий альбом британської небінарної попзірки виходить цієї п’ятниці й багато в чому присвячений стосункам Сміт із дизайнером Крістіаном Коуеном. Навіть назва платівки — Hazel Eyes, «Карі очі» — відсилає до кольору його очей.
У розмові з німецьким виданням queer.de Сем розповіли, що останні місяці стали для них особливо щасливими. Вони живуть у Нью-Йорку, заручені, а більшу частину нового альбому записали в Брукліні.
«Я перебуваю у прекрасних взаємних стосунках. І альбом показує саме це, але також злети й падіння кохання — те, що любов іноді буває складною, і потрібно бути готовими переживати важкі моменти та вести непрості розмови», — пояснюють Сміт.
Це, мабуть, головна відмінність Hazel Eyes від усього, що вони робили раніше.
Вперше — пісні про кохання, яке залишилося
Сем Сміт стали відомими завдяки музиці про сердечний біль. Stay With Me у 2014 році перетворилася на гімн самотності після невдалих стосунків, а альбоми The Thrill of It All та Love Goes значною мірою оберталися навколо розривів, втрат і нерозділених почуттів.
Платівка Gloria 2023 року показала зовсім інший бік Сміт. Разом із Кім Петрас вони випустили провокаційний хіт Unholy — електронний, сексуально відвертий і демонстративно квірний.
Hazel Eyes рухається в іншому напрямку. Тут менше бажання шокувати й більше близькості.
«Усі мої пісні завжди були моїми власними історіями та досвідом. Але це вперше, коли я співаю про стосунки, які склалися добре. І це дуже емоційно, тому що вони досі живуть і дихають, досі приносять мені стільки радості», — розповіли Сміт.
За їхнім задумом, увесь альбом має відчуватися «як теплі обійми».
Першою композицією стала балада Everlasting Love з акустичною гітарою, струнними та духовими. Сем почали писати її вночі перед першим побаченням із Коуеном, а завершили вже тоді, коли стосунки встигли стати значно серйознішими.
Ще один особистий трек — My Guy. У ньому Сміт майже без сорому хваляться своїм партнером: інші можуть мріяти про нього скільки завгодно, але він — їхній.
Робота над цією піснею виявилася несподівано емоційною.
«Коли ми писали My Guy, я просто ридали, тому що відчули, ніби все життя чекали, щоб заспівати таку пісню — щось настільки просте, але з такою кількістю справжньої любові за цим», — згадують вони.
«Квірні пісні про кохання не обов’язково мають бути танцювальними»
Для Сміт важливо й те, що Hazel Eyes показує квірне кохання без звичного для попкультури обов’язку бути гучним, клубним або провокаційним.
«Квірні любовні пісні не завжди потрібно танцювати. Іноді можна просто сидіти з чашкою чаю чи келихом вина й слухати», — кажуть вони.
Ця думка для Сміт має особливе значення саме зараз.
«Для небінарних і транслюдей у багатьох місцях світу зараз страшно й небезпечно. І я хотіли випустити щось, що відчувається теплим».
Ця теплота є не тільки в текстах. Сам звук альбому теж змінився. Значну частину композицій записували з живими інструментами: гітарами, фортепіано, струнними, духовими та хорами. Електронні й надто відполіровані елементи цього разу свідомо відійшли на другий план.
Навіть голос Сміт намагалися залишити максимально природним і мінімально обробленим.
У виробництві платівки вони брали участь активніше, ніж раніше, працюючи разом із давнім другом Саймоном Олдредом. Сем описують свою роль у студії не стільки як технічне керування, скільки як створення потрібного емоційного простору для музикантів.
Окремо вони виділяють Moondance, записану разом із канадською музиканткою Feist. Сміт називають її найбільш незвичайною композицією альбому: електрогітари, темні звукові текстури та атмосфера андеграундного клубу тут помітно відходять від традиційної попструктури.
«Я граюся зі звуками, яких раніше взагалі не чули», — пояснюють вони.
Інші композиції ближчі до тієї емоційної драматургії, за яку слухачі давно знають Сміт. When He’s Gone говорить про страх знову втратити кохану людину, а Oh Mother і To Be Free повертають масштабне, сильне вокальне звучання.
Та загальний настрій платівки вже інший.
Hazel Eyes — це не казка про стосунки, в яких ніколи не буває конфліктів. Навпаки, Сміт говорять про сварки, страх втрати, складні розмови й необхідність працювати над близькістю. Просто вперше ця історія не написана після того, як усе вже закінчилося.
І в цьому є щось особливо важливе для квірної попмузики.
ЛГБТК+ історії десятиліттями часто показували через трагедію, самотність, відторгнення або боротьбу. Сем Сміт пропонують інший сюжет: двоє людей можуть просто кохати одне одного, будувати спільне життя, сваритися, миритися, боятися втрати й усе одно залишатися разом.
Без необхідності постійно щось доводити.
Іноді квірна видимість справді може виглядати саме так — як любовна пісня, яку слухаєш удома з чашкою чаю.
