У пенітенціарних закладах приховують, що покарання там також відбувають ЛГБТ-люди – Харківська правозахисна група
У пенітенціарних закладах не визнають або приховують, що там відбувають покарання, зокрема, ЛГБТ-люди. Під час проведення опитування працівників таких установ, керівники зазначають, що у їхніх закладах немає жодної увʼязненої людини, яка належить до ЛГБТ-спільноти. Однак, насправді там є негетеросексуальні та нецисгендерні люди, і вони часто зазнають упередженого ставлення чи дискримінації.
Про це заявила адвокатка Харківської правозахисної групи Ганна Овдієнко під час конференції “Захист прав уразливих категорій засуджених в установах виконання покарань”.
“Ми приходимо до пенітенціарних установ з анкетою, розробленою для працівників. Там є питання щодо кількості ЛГБТ-засуджених. І жоден керівник – з понад 70 установ – не написав цифру вище нуля. У приватних розмовах вони можуть визнати, що ЛГБТ-люди там все ж є, але ця інформація надається зневажливо, показуючи зверхнє ставлення”, – зазначає Овдієнко.
Вона також наголошує, що українське законодавство захищає від дискримінації, але для цього треба фіксувати правопорушення та розслідувати їх. Однак самі ЛГБТ-люди, які відбувають покарання, у переважній більшості випадків не хочуть відкриватися моніторам через недовіру.
“Змінами в законодавстві ми не змінимо ті підходи, які існують з боку адміністрацій установ, а також з боку самих засуджених та їхніх колективів. Щодо ЛГБТ-людей виникають обмеження, якщо вони відкрито заявляли про свій статус до увʼязнення або ця інформація розкрилася вже під час цього. Їх утискають у побутових правах, а можуть навіть позбавити вірогідної можливості дострокового звільнення, хоча офіційно цей параметр ніхто не враховує”, – пояснює адвокатка.
Якщо ЛГБТ-людина все ж вирішує заявити про побиття чи порушення прав, то і ставлення слідчих, як каже Овдієнко, буде упрередженим. Від них можуть лунати образливі чи неприйнятні вислови та цькування. Це може відбуватися навіть у присутності адвокатів. Якщо ж представник ЛГБТ-спільноти самостійно, без захисника, звернеться до правоохоронів, то є ймовірність того, що ситуація ще більше погіршиться.
“Про те, що трансгендерні люди також можуть відбувати покарання, взагалі забувають. Якщо людина, не завершивши трансперехід, потрапить до установи виконання покарань, то у нас просто немає готового рішення, що з нею робити. Трансгендерну жінку можуть помістити у камеру до чоловіків, і це призведе до нового класу проблем – дуже жорстокого насильства”, – пояснює представниця Харківської правозахисної групи.
Рішенням цього, як додає адвокатка, може бути поміщення трансгендерної людини в одиночну камеру, але воно також не йде на користь, бо перебуваючи в ній 5-7 років, людина також отримує психологічну травму. Крім того, подекуди переміщення до одиночної камери може відбутися вже після того, як насильство вчинили у спільній.
Овдієнко, підсумовуючи, зазначила, що в Україні наразі дуже мала та обмежена національна практика роботи з ЛГБТ-спільнотою у пенітенціарних установах. По-перше, кримінальні порушення прав ЛГБТ-людей рідко доходять до судів, а рішення щодо кримінальних або цивільних справ щодо порушення честі та гідності ЛГБТ у вʼязницях – взагалі відсутні. Це означає, що таких справ або немає, або зʼявляються, але не доходять до логічного завершення – кримінального провадження.
