На третьому кінофестивалі ЛГБТКІА+ фільмів Sunny Bunny відбудеться українська премʼєра анімаційного фільму, що своєю яскравістю та зухвальством вже підкорив Берлінале й отримав головну квір-нагороду у світі кіно — Teddy Award. Своїми кольорами, гострими жартами на межі з сатирою та відвертою сексуальністю стрічка свідчить, що її створили впевнені в собі авторки.
Фільм про принцесу-лесбійку в космосі, яка страждає за своєю першою сексуальною партнеркою та летить через Галактику її рятувати, зняли дві режисерки-дебютантки з Австралії — Емма Гаф Гоббс та Ліла Варґезе. дізналось, як режисерки зустріли одна одну, чим надихалися та що закладали у фільм для квір-спільноти.
Як ви познайомилися та чому вирішили працювати разом і створити перший повнометражний фільм удвох?
Емма Гаф Гоббс: Як ми зустрілися, Ліло?
Ліла Варґезе: Ми познайомилися через кіноспільноту в Аделаїді, де живемо, а це досить маленька спільнота загалом. Спочатку були подругами, а потім — єдиними двома лесбійками, і почали зустрічатися.
Емма: Наше кіноагентство, Південноавстралійська кінокорпорація, запустила ініціативу під назвою Film Lab New Voices, метою якої було прискорити кар’єру потенційних режисерів-початківців та підтримати їхні концепції малобюджетних фільмів. І ми з Лілою сперечалися — я намагалася переконати її подати заявку, бо вона чудова сценаристка, режисерка комедійного жанру і, можливо, трохи невпевнена у своїх силах. Ми навіть не думали спочатку подаватися разом, бо я ще думала про карʼєру на телебаченні й взагалі не замислювалась про ігрове кіно. А потім прийняла душ, і просто крізь туман мені прийшла «Космічна принцеса-лесбійка». І я вибігла, все ще мокра, витираючись рушником, і сказала: «Я зрозуміла, я у цьому таборі, буде весело, фільм називатиметься “Космічна принцеса-лесбійка”, зробімо це разом».
Переглянути цей допис в Instagram
Ліла: Я подумала, що це безглузда назва. Але потім усвідомила, що це чудовий шлях знайти таку історію й зробити це удвох.
У вас були референси? Питаю, тому що коли я дивилась фільм, то думала про «Час пригод» (пригодницький анімаційний серіал Adventure Time — прим. DIVOCHE.MEDIA). Можливо, ще чимось ви надихалися або посилалися на щось?
Емма: Так, є багато відсилань. Наприклад, візуальний стиль поєднує в собі «Час пригод» і «Завойовник Зіма» (анімаційний мультсеріал від NickelodeonInvader Zim — прим. DIVOCHE.MEDIA).
Тож це більше схоже на гостру версію «Часу пригод». А стилістично — на ромком та аніме з погляду тональності, тому що я люблю аніме. І у висвітленні подій, і у нашому підході до анімації ми надихались цими жанрами. Але Лілі дуже подобаються романтичні комедії, тож нам було дуже весело показувати одна одній свої референси.
Наприклад, я змусила Лілу подивитися всі мої улюблені аніме, а вона змусила мене подивитися все про розрив стосунків та про Сару Маршалл (американо-британська акторка, яка знімалась у серіалах 60-х, — прим. DIVOCHE.MEDIA).
Еммо, яке ваше улюблене аніме?
Емма: «Євангеліон» (Evangelion) 1995 року.
Це ваш перший повнометражний фільм, перша велика форма. Як ви почувалися? Бо вперше, зазвичай, завжди страшно. А у вас ще і досить успішний, але бентежний шлях. Наприклад, світова премʼєра на Берлінале та головна квір-нагорода — Teddy Award.
Ліла: Ми були приголомшені. Я була просто шокована, а також вдячна і відчувала, що мені дуже пощастило. Але також завжди поруч був синдром самозванки.
Емма: Так, дуже схожі відчуття, як у Сайри (головна героїня анімаційного фільму — прим. DIVOCHE.MEDIA), яка була дуже стурбованою, її життя насичене подіями та емоціями. Я відключилася на всі два тижні Берлінале, тому що було багато зустрічей із безліччю людей. Але найкращий досвід — дивитися фільм у кінотеатрах на 800 людей, заповнених квір-спільнотою, і просто сміятися разом із ними. Ми обидві вірили, що проєкт буде чимось, чого ще не існує, але має існувати для спільноти. Тож те, що його прийняли так тепло, було дуже приємним підтвердженням. Головне враження зараз, що ми поїхали в Берлін і розсмішили людей, це було приголомшливо.
Ліла: Зараз я думаю, наскільки це приголомшлива річ, коли ти показуєш свій фільм в іншій країні, яка розташована за межами твого знання, а люди його сприймають як свій, як щось тепле та абсолютно зрозуміле. Усвідомлення, що фільм існує сам собою, навіть окремо від нас, шокує ще більше. Люди просто йдуть на нього у кінотеатр, дивляться та пишуть хороші відгуки. Хоча найдивовижнішим був досвід показу в рідному місті. Це було вау, я бачила, що людям щиро подобається.
Еммо, ви вже згадували, що на Берлінале почувалися як головна героїня. З ким із героїнь ви обидві ідентифікуєте себе більше, а з ким — менше?
Емма: Думаю, найближчі персонажки до нас — це Віллоу та Сайра. В них обох є щось від нас. Від самого початку я думала, що нас щось обʼєднує із Сайрою. Але зрозуміла, що схожості більше, ніж здається. Бо я, як і вона, дуже тривожна людина, і голоси в моїй голові досить негативні.
Було цікаво, що люди мають свою інтерпретацію. Бо це вони, глядачі та глядачки, наштовхнули мене на усвідомлення. А в глибині душі я хочу бути Кікі (героїня фільму, яка легко ставиться до життя, легко закохується і так само легко відпускає, — прим. DIVOCHE.MEDIA).
Ліла: Всі ми хочемо бути Кікі.
Чим ви надихаєтеся? Бо у фільмі стільки маленьких попкультурних деталей, що мені дуже цікаво, звідки ви черпаєте натхнення. Можливо, це книжки, кіно, музика чи просто спостереження за життям?
Емма: Нам дуже пощастило з веселою та відданою справі командою. У нас були художник і художниця середовища, і головна серед них, Медді Каруц, дуже кумедна. Для кожної локації ми обговорювали дизайн, бо до цього фільму я займалась продакшн-дизайном для малобюджетних проєктів. Ми обговорювали навіть матеріали, які будуть використані, наприклад, для чоловічої печери, на яку ми витратили пів години, розглядаючи її та намагаючись додати кумедних речей, повʼязаних із печерами, щоб переконатися, що ми на одній хвилі.
Ліла: Ми, як завжди, підбадьорювали людей, коли вони гарно жартували. Ми просто вигадували якусь дурню, щоби разом посміятись.
А у вас були червоні прапорці, стопи, які ви не могли перетнути? Я не знаю, який віковий рейтинг ви планували, але це точно 16+.
Ліла: Залежить від країни. Яке було обмеження в Берліні?
Емма: Німцям було достатньо 12 років для перегляду нашого фільму.
Ліла: Ох… Але про неможливі речі, то, на мою думку, у кожному фільмі доводиться йти на багато компромісів. І більша частина з них — це обмеження, а не принципові заборони. Наш вибір завжди був стратегічним і ми думали лише про те, чи можемо зробити певну сцену, а якщо ні — як ми можемо це замінити. Бо основний червоний прапорець був «дорого».
Наприклад, є сцена вибуху корабля, і ми планували зробити її як увесь фільм — за допомогою візуальних ефектів. Але це виявилося так дорого, що я зі своїм батьком виготовила мініатюру корабля, і ми зробили на ній вибух для кадру. Бо у нас не було ані часу, ані грошей на класну намальовану сцену.
Емма: Був один момент із жартом, коли ми задумалися над його жорстокістю. У нас була довга розмова про те, що художник повісив банер на чоловічій печері з написом «Жодних товстих дівчат». І ми такі: «Знаєте, з такими моментами треба бути делікатними, але водночас це реалістично, тому що саме так виглядають такі місця». Я не думаю, що ми наклали багато обмежень, але хтось із художників продовжував на задньому плані робити гори схожими на оголені жіночі тіла, тому в питанні цього банеру ми зійшлися — це вже занадто.
Чи плануєте ви далі працювати у всесвіті «Космічна принцеса-лесбійка»? Можливо, робити наступні кроки у бік серіалу? Адже ваші референси — культові анімаційні серіали.
Емма: Ніколи не кажіть «ніколи». Я відчуваю, що з Віллоу та Кікі, їхніми сюжетними лініями, ще багато чого можна дослідити. Було б цікаво зробити щось на кшталт телешоу, але я думаю, що наразі ми хочемо створювати нові всесвіти, принаймні разом. У нас є кілька ідей анімаційних серіалів і фільмів, а у Ліли є ідеї повнометражних фільмів, тож, гадаю, наразі ми могли б зробити перерву від «Космічної принцеси-лесбійки»
Ліла: До певної міри відповідь на це запитання залежить від попиту і від того, наскільки популярним виявився фільм. А він справді вибухнув і вже має величезний вплив, тому ми точно розглянемо можливість розкрити одну з персонажок, яких ми ще не досліджували настільки глибоко, наскільки вони заслуговують.
Вже зараз ви можете, думаю, осягнути вплив — за рецензіями, коментарями, відгуками на синефільських платформах чи соціальних мережах. За вашими відчуттями, що ваш фільм зробив для квір-спільноти?
Ліла: Мені здається, ми зрозуміли, що одна з найпрекрасніших речей у фільмі — це враження від кінотеатру, від того, що всі члени та членкині спільноти приходять на офлайн-локацію, щоб подивитися фільм, який підходить саме їм. Просто щоб отримати задоволення від перегляду разом. Ми хотіли принести трохи радості, трохи ескапізму і розсмішити людей. Це те, на що ми сподіваємося. Гадаю, ми живемо в темні часи, й зараз дуже корисно знімати фільм, який може бути чимось таким — ескапістським.
Ми не сприймаємо цей фільм надто серйозно і не хочемо, щоб хтось сприймав його надто серйозно. Ми хочемо, щоб люди відчули, що їх побачили, знали, що їх помітили. Адже у квір-спільноті так багато недопредставлених голосів. І я дуже сподіваюся, що це також може дати надію іншим митцям, тому що ми не можемо бути голосом для всіх.
Емма: Тільки додам, що ми обидві дуже схвильовані тим, що зможемо показати цей фільм в Україні.
