Громадське радіо фінальний випуск 2 сезону шоу «Хтось когось любить».
Любов жінки до жінки — для когось досі триґер. У фінальному епізоді другого сезону подкасту «Хтось когось любить» гостею стала Настя Околиця — українська сонґрайтерка, співачка й саундпродюсерка, яка відкрито пише про свої почуття і не приховує квір-ідентичність. Розмова вийшла дуже «про реальність»: про безпеку, видимість лесбійок, фетишизацію, сексизм у музіндустрії — і про те, як усьому цьому не дати забрати в тебе право на нормальне життя.
«В Одесі я майже не зустрічала хейту»
Настя говорить, що ніколи не відчувала себе «дивною» через те, що вона лесбійка. Її досвід багато в чому сформувала Одеса — місто, яке вона називає комфортним і неконфліктним. Вона згадує шкільні роки з легкою іронією: у школі вона носила «сигнали» для своїх — наприклад, каблучку на великому пальці, і водночас розповідає історію, яка звучить як міський міф, але є її особистою реальністю: у них був майже «цілий лесбійський клас».
Це важливо — бо в українському контексті квір-досвід часто автоматично уявляють як суцільний травматичний шлях. У Насті він інший: не ідеальний, але без постійної небезпеки.
Камінг-аут без камінг-ауту
Про сім’ю Настя говорить чесно: вона не приховувала, але й не проговорювала «до кінця». Розмова в родині фактично відбулася пізніше — коли вже були релізи, тексти, пісні «про любов до жінки». Батьки, каже вона, ніби «вміло заплющували очі», потім — дізналися, була сварка, але це не зруйнувало стосунків остаточно.
І тут звучить одна з ключових фраз епізоду:
«Усі мої пісні, в якомусь сенсі, про любов до жінки».
«Любити жінок — це нормально. Чому це треба повторювати 100 000 разів?»
Настя не намагається «пояснювати квірність» як окремий феномен — вона навпаки постійно повертає до простого: в цьому немає нічого екзотичного. Її дратує, що суспільство досі тримається за карикатурні уявлення:
-
«гей» — це обов’язково манірний хлопець «з манікюрчиком»;
-
«лесбійка» — це «маскулінна накачана буч», яка «небезпечна для чоловіків».
Ці стереотипи не просто смішні — вони роблять квір-людей зручними мішенями: якщо ти «не вписався» в стереотип, тебе «не бачать», якщо вписався — тебе стигматизують.
Публічні прояви любові й момент небезпеки
На питання про те, чи доводилося «забирати руку» або ховатися, Настя відповідає: таке трапляється, але радше в ситуаціях, де є потенційна пряма загроза — наприклад, коли поряд агресивна компанія молодиків. Водночас вона говорить, що в побутових ситуаціях — готелі, оренда, сервіс — важливо вміти відстоювати кордони і не заходити в позицію «жертви».
Її логіка проста: проблема не в тому, що дві жінки разом, а в тому, що хтось це сприймає викривлено.
Сексуалізація лесбійок і корінь проблеми
Окремий блок розмови — про фетишизацію стосунків між жінками. Настя прямо називає речі своїми іменами: стигма часто сильніше спрямована на чоловіків-геїв, але сексуалізація жіночих одностатевих стосунків — інша форма тієї ж проблеми.
Вона проводить болісно точне узагальнення: значна частина ненависті до квірності — це насправді ненависть до «жіночого» в патріархальній системі. Саме тому «маскулінний бородатий гей» може викликати менше реакцій, ніж той, хто руйнує уявлення про «як має виглядати чоловік».
«Якби я була чоловіком — була б популярнішою»
Одна з центральних думок епізоду — про те, як працює масова культура. Настя каже: суспільству звичніше, коли про любов до жінки співає чоловік. Коли це робить жінка — частина людей губиться або реагує напругою.
Але вона підкреслює: суть любові не змінюється. Любов — це стан, ніжність, повага. І якщо говорити про кохання між двома людьми — воно не стає «іншим» лише через стать.
Сексизм у музіндустрії: «Громкость отут крутится»
Настя чітко розділяє: алгоритми, аудиторія, промо — це одне. А індустрія — інше. Як саундпродюсерка, вона стикається з типовою недовірою до компетентності жінок у технічних ролях: коли хтось підходить і «пояснює очевидне» на кшталт: де крутиться гучність.
Вона критично ставиться до поділу «чоловічих» і «жіночих» плейлистів або окремих «жіночих» проєктів у стилі «жіночого кварталу»: з одного боку, це підтримка, з іншого — закріплення думки, що жінки в “окремій категорії”. Її ідеал — простий: мають бути просто класні музиканти, без гендерних «позначок».
«Хтось когось любить»: Леся, Ольга і відчуття ніжності
Окрема частина розмови присвячена треку «Хтось когось», який Настя записала разом із Diana Melancholydi. Пісня спирається на листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської й на той самий відомий вислів «хтось когось любить».
Історія почалася з татуювання: Діана побачила парні тату в подружжя двох жінок — і з цього народилася ідея. Настя зізнається: читати чужі листи було некомфортно, бо вони дуже інтимні. Але водночас вона каже прямо: якщо читати уважно — там «все одразу зрозуміло», особливо тим, хто має «оптику» і досвід.
Безпека на концертах: «В мене офігенна аудиторія»
Настя зазначає, що агресії на її концертах не було. Вона багато разів повторює: аудиторія культурна, поважна, не порушує кордонів. І при цьому дуже різна: від молодих дівчат — до «бородатих мужиків» у залі.
Водночас вона визнає: про безпеку має думати будь-який артист — особливо, коли масштаби ростуть. Фейс-контроль, контроль маршрутів, організація простору — це не «параноя», а нормальна профілактика.
«Я хочу, щоб людям дозволили одружуватися»
Коли розмова торкається майбутнього України, Настя формулює бажання без пафосу — максимально прямо:
вона хоче, щоб люди могли одружуватися, усиновлювати, щоб «було нормально» і ніхто не жив у «кромешній тьмі». Нові ініціативи на кшталт проєктів Цивільного кодексу вона називає катастрофою і відчуває в них небезпечний рух назад.
Про видимість і позицію: не «продукт», а особистість
У Q&A звучить важливе: чи буде вона говорити публічно, якщо «вдарять» по правах? Настя відповідає: так, позицію проявляти важливо, але вона також реалістична: її аудиторія зараз здебільшого вже поділяє її цінності. Якщо ж аудиторія стане масовою — доведеться ставати «жорсткішою», будувати броню і витримувати більше тиску.
А ще вона озвучує те, що для неї визначає артиста:
артист — це особистість, а музика — продукт життєдіяльності. Не можна від’єднати одне від іншого, коли ти пишеш «з себе» і про себе.
