Орина Сабалєнка підтримала недопуск транс*жінок до жіночих турнірів WTA
Перша ракетка світу Орина Сабалєнка заявила, що не хотіла б змагатися з трансгендерними жінками на турнірах Жіночої тенісної асоціації. Тенісистка підтримала запровадження генетичного тестування для учасниць і назвала такий підхід «справедливим».
Про це білоруська спортсменка сказала на пресконференції під час Canadian Open у Торонто, повідомляє німецьке ЛГБТК+ видання queer.de.
«Я вважаю, що дуже важливо зберегти справедливість у нашому турі», — заявила Сабалєнка.
Пояснюючи свою позицію, вона використала щодо трансжінок вислів «біологічні чоловіки» та стверджувала, що вони нібито мають значну фізичну перевагу над цисгендерними спортсменками.
Таке формулювання критикують представники транс*спільноти та правозахисники, оскільки воно заперечує гендерну ідентичність транс*жінок і зводить людину винятково до статі, визначеної їй при народженні. Сабалєнка вживала цей вислів і раніше, коли вже виступала проти участі трансгендерних тенісисток у жіночих змаганнях.
Дискусія про «чесність» значно складніша
Питання участі трансгендерних людей у професійному спорті залишається складним і політизованим. У публічній дискусії його нерідко зводять до простої тези про нібито незмінну фізичну перевагу всіх трансжінок. Проте наукові оцінки не дають підстав говорити про настільки однозначну картину.
Як зазначає queer.de, велике узагальнювальне дослідження, оприлюднене цього року, не виявило переконливих доказів того, що після гендерно-афірмативної гормональної терапії трансжінки зберігають універсальну спортивну перевагу над цисгендерними жінками. Йдеться не про заперечення можливих фізіологічних відмінностей, а про те, що їхній вплив залежить від конкретного виду спорту, тривалості терапії, правил допуску та індивідуальних характеристик спортсменки.
Саме тому правозахисники закликають спортивні федерації не ухвалювати всеосяжні заборони на основі політичних гасел. Значно справедливішим підходом вони вважають правила, які враховують актуальні дослідження, особливості конкретної дисципліни та права самих спортсменок.
При цьому трансгендерні жінки майже не представлені у професійному жіночому тенісі. Найвідомішою такою спортсменкою залишається американка Рене Річардс, яка виступала у 1970-х роках і піднялася до 20-го місця у світовому рейтингу. Її участь супроводжувалася значною хвилею трансфобії. Деякі суперниці навіть виходили на турнір у футболках із написом «Я справжня жінка».
Після завершення кар’єри Річардс у 1981 році у турнірах WTA не було жодної іншої широко відомої трансгендерної тенісистки. Тож нинішня кампанія проти їхньої участі стосується групи, яка фактично відсутня у професійному турі, але водночас опинилася в центрі політичної боротьби.
Коли «біологічні переваги» починають шукати в кожній спортсменці
Іронічно, що сама Сабалєнка також ставала об’єктом розмов про нібито «нечесні» природні переваги. Українська тенісистка Марта Костюк раніше порушувала тему спортсменок із природно вищим рівнем тестостерону, які можуть бути сильнішими чи вищими за суперниць.
Подібні дискусії показують небезпечний бік спроб установити єдиний зразок «правильної жіночої біології». Жінки у спорті ніколи не були фізично однаковими. Вони відрізняються зростом, будовою тіла, швидкістю реакції, рівнем гормонів, витривалістю та генетичними особливостями. Саме природна різноманітність значною мірою й формує спорт високих досягнень.
Якщо ж будь-яку виняткову силу чи статуру починають сприймати як привід сумніватися у жіночності спортсменки, під підозрою опиняються не лише трансжінки. Історія жіночого спорту вже знає випадки, коли цисгендерних спортсменок принижували, примушували проходити інвазивні перевірки або виключали зі змагань через те, що їхні тіла не відповідали очікуванням спортивних чиновників.
Тому розмова про справедливість не може обмежуватися гаслом «захистимо жіночий спорт». Вона має включати захист усіх спортсменок від приниження, дискримінації та необґрунтованого втручання у приватне життя.
Позиція Сабалєнки з’явилася на тлі ширшого політичного наступу на права трансгендерних людей у США. Після повернення Дональда Трампа до влади адміністрація посилила тиск на спортивні організації, вимагаючи повного виключення трансжінок із жіночих змагань. На думку критиків, у таких умовах нові правила дедалі частіше формуються не внаслідок спокійної наукової дискусії, а під впливом політичних кампаній.
Професійний спорт справді потребує зрозумілих і прозорих критеріїв. Але справедливість не досягається через стигматизацію цілої групи людей або твердження, ніби всі трансгендерні жінки мають однакові фізичні характеристики.
Можна дискутувати про правила допуску, гормональні показники та особливості різних дисциплін. Проте така дискусія має спиратися на докази й повагу до людської гідності — а не на лексику, що ставить під сумнів саму ідентичність трансгендерних спортсменок.
