«Нам доводилося вдавати, що ми самотні»: історія першої лесбійської подружньої пари Польщі та їхньої боротьби за визнання
Коли Йоланта та Аліція Сєнкевич-Прохович стояли на скелястому узбережжі португальської Мадейри й обмінювалися шлюбними обітницями під шум Атлантичного океану, вони вже знали: справжня боротьба почнеться після весілля.
Для цієї пари церемонія була не лише про кохання. Вона стала початком довгого юридичного шляху, який зрештою може змінити життя не лише двох жінок, а й тисяч інших одностатевих пар у Польщі.
«Ми хотіли не просто одружитися. Ми хотіли стати частиною змін», — згадує Аліція.
Весілля за кордоном, якого вони не хотіли
Йоланта й Аліція живуть у Любліні — місті на сході Польщі. У країні досі не дозволені одностатеві шлюби, а законодавство про цивільні партнерства роками залишається лише політичною обіцянкою.
Тому жінки вирішили діяти інакше: укласти шлюб у Португалії, а потім спробувати домогтися його визнання вдома через суд.
Подорож була нелегкою навіть фінансово. Йоланта працює викладачкою філософії, а Аліція очолює молодіжний ЛГБТК+ центр. Грошей на весілля бракувало настільки, що спочатку вони планували летіти з бюджетними сукнями, купленими приблизно за 20 євро.
Зрештою допоміг один із батьків.
Попри красиві пейзажі, у пам’яті залишилося й відчуття втрати.
«Скелі, океан, неймовірні краєвиди — усе це було прекрасно. Але ми хотіли б одружитися у власній країні», — каже Йоланта.
«А ви хто?» — «Дружина»
Після повернення до Польщі пара організувала святкування для друзів і близьких, які не змогли поїхати на церемонію. Але на цьому історія не закінчилася.
Жінки подали заяву про внесення свого свідоцтва про шлюб до польського реєстру цивільного стану.
Вони очікували відмову — і отримали її.
Йоланта досі пам’ятає реакцію працівниці установи:
«Вона виглядала розгубленою й запитала: “А ви хто?” Аліція відповіла: “Дружина”. Потім запитання поставили мені. Я теж відповіла: “Дружина”».
Саме тоді почалася багаторічна юридична боротьба.
«Два з половиною роки ми були змушені брехати»
Суди, консультації з адвокатами, очікування рішень європейських інстанцій — усе це розтягнулося на роки.
Жінки розповідають, що найбільш болісними були не самі судові процеси, а щоденне життя.
«Два з половиною роки нам доводилося казати, що ми самотні жінки. Я живу тут, плачу податки, тут моя родина, моє життя. І водночас кожного разу, коли я зверталася до державних органів, почувалася так, ніби обманюю», — говорить Йоланта.
Вона додає, що багато гетеросексуальних пар навіть не замислюються, наскільки боляче бути невидимими для системи.
«Це не просто створює труднощі. Це справді ранить».
Історичне рішення для Польщі
У квітні 2026 року жінки отримали історичне рішення: суд постановив внести їхній шлюб до польського реєстру.
Вони стали першою лесбійською парою у Польщі, яка домоглася такого результату.
Це рішення стало частиною ширших змін, які останнім часом відбуваються в країні. Поштовхом стало рішення Суду Європейського Союзу у 2025 році, яке зобов’язало країни ЄС визнавати одностатеві шлюби, укладені в інших державах-членах.
Згодом польські суди почали ухвалювати аналогічні рішення.
«Зміни вже настали. І це лише початок», — говорить адвокат Артур Кула, який працює у справах щодо прав ЛГБТК+.
Перемога — але не повна рівність
Попри позитивні рішення судів, самі Йоланта й Аліція не поспішають святкувати.
Нещодавно прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск вибачився перед ЛГБТК+ спільнотою за невиконані реформи, але одночасно наголосив, що визнання шлюбів не означає відкриття шляху до усиновлення дітей одностатевими парами.
Для жінок ці слова стали болючими.
«Це був ще один ляпас. Нам знову показали, що ми не є рівними громадянами», — каже Аліція.
Пара мріє про дитину і вже зараз усвідомлює: навіть після судової перемоги на них можуть чекати нові юридичні битви.
«Якби не дискримінація, ми б просто були звичайною родиною»
Поза судами і політичними дискусіями життя Йоланти та Аліції виглядає зовсім не героїчним.
Вони ходять на ринок за овочами, навідують батьків у селі, сперечаються із сусідами, а Йоланта пече хліб.
Вони сміються, що є «звичайною нудною подружньою парою».
«Якби не дискримінаційна політика в Польщі, ми, мабуть, узагалі не стали б історією», — говорить Йоланта.
