Католицька церква і права ЛГБТК+: баланс традицій і змін
Дослідження Османа Шахіна розкриває, як Католицька церква адаптується до вимог ЛГБТК+ прав, зберігаючи доктрини.
У грудні 2024 року на 14-му Міжнародному Баскентському конгресі з соціальних, гуманітарних, адміністративних та освітніх наук було представлено нове дослідження, яке аналізує складну взаємодію між Римською Католицькою Церквою та сучасними суспільними вимогами щодо прав ЛГБТК+.
Автор роботи, доктор Осман Шахін з Університету Інону (Туреччина), звертає увагу на те, як церква реагує на глобальний тиск за толерантність і інклюзивність, залишаючись вірною своїм двотисячолітнім доктринам. Дослідження базується на аналізі офіційних документів Ватикану, історичних прецедентів та сучасних реформ, зокрема за Папи Франциска.
Протягом останнього століття ЛГБТК+ рухи в західних суспільствах значно посилили свій вплив, вимагаючи від релігійних інституцій перегляду традиційних позицій.
Шахін зазначає, що деякі церкви, як-от Шотландська єпископальна, уже пішли на поступки, освячуючи одностатеві шлюби. Проте Католицька церква, яка об’єднує найбільшу спільноту вірян у світі, до недавнього часу уникала суттєвих компромісів. Її вчення, що ґрунтується на природному праві та біблійних текстах, визначає шлюб виключно як союз між чоловіком і жінкою, а гомосексуальні дії вважає такими, що суперечать божественному порядку.
Ця позиція детально викладена в Катехизмі Католицької Церкви та підкріплена документами, такими як лист Конгрегації доктрини віри 1986 року, підписаний тоді ще кардиналом Йозефом Ратцінґером (майбутнім Папою Бенедиктом XVI).
Однак під керівництвом Папи Франциска, який очолює церкву з 2013 року, спостерігаються перші зрушення.
У 2023 році Ватикан видав документ «Fiducia Supplicans», який дозволяє благословення одностатевих пар за певних умов. Автор дослідження підкреслює, що ці благословення не прирівнюються до шлюбу й мають суто пастирський характер, спрямований на демонстрацію Божої милості. Також у 2023 році було уточнено, що трансгендерні особи можуть брати участь у таїнствах, таких як хрещення, за умови уникнення публічного скандалу. Такі кроки Шахін інтерпретує як спробу церкви адаптуватися до «Zeitgeist» — духу часу, що відображає сучасні цінності рівності й інклюзивності, не змінюючи при цьому фундаментальних догм.
Дослідник звертає увагу на те, що ці зміни викликали неоднозначну реакцію. Прогресивні католики та організації, такі як DignityUSA, що з 1969 року відстоює права ЛГБТК+ вірян, вітають ці ініціативи як крок до більшої відкритості. Водночас консервативні групи, зокрема в Африці та Східній Європі, різко критикують їх. Наприклад, у Польщі та Словаччині католицькі лідери підтримують політику «зон без ЛГБТ», а кардинал Реймонд Лі Берк, відомий своєю ортодоксальністю, відкрито виступив проти реформ, за що був відсторонений від ключових посад у Ватикані. Шахін цитує роботи інших учених, таких як Мері Хілі (2022) та Джонатан Ратсі (2023), які підтверджують, що конфлікт між традиційною теологією та суспільними очікуваннями залишається гострим.
Дослідження також аналізує зовнішній тиск на церкву. Міжнародні організації, зокрема ООН, неодноразово закликали Ватикан переглянути свою позицію, вважаючи її такою, що сприяє дискримінації. Всередині церкви єзуїт Джеймс Мартін та німецький «Синодальний шлях» виступають за глибші реформи, включно з переосмисленням доктрин. Проте, як зазначає Шахін, Ватикан уникає радикальних змін, обмежуючись пастирськими жестами. Наприклад, у документі «Amoris Laetitia» (2016) Папа Франциск наголосив, що одностатеві союзи не можуть бути прирівняні до шлюбу, а у 2021 році церква офіційно відмовилася освячувати такі союзи.
У висновках Шахін стверджує, що Католицька церква перебуває на роздоріжжі. З одного боку, вона прагне зберегти свою ідентичність, засновану на вічних принципах, з іншого — не може ігнорувати еволюцію суспільних норм. Дослідження показує, що реформи Франциска є компромісом, який частково задовольняє вимоги часу, але не вирішує глибинної напруги. Цей процес, ймовірно, визначатиме майбутнє церкви, впливаючи не лише на її внутрішню структуру, а й на ширший соціокультурний контекст.
