Канни-2026: сім ЛГБТК+ фільмів, про які вже говорить увесь кінематографічний світ
Каннський кінофестиваль традиційно стає місцем, де народжуються головні кіноподії року. І 79-й фестиваль не став винятком. Серед прем’єр цьогорічної програми — одразу кілька стрічок, які по-різному говорять про квір-досвід: через історичну драму, романтичні сюжети, горор, музику чи особисті пошуки себе.
Від історій про кохання під час війни до болючих спогадів про епоху СНІДу — ці фільми вже викликали активні дискусії серед критиків і глядачів.
«The Black Ball»: розмова з минулим
Іспанський режисерський дует «Los Javis» — Хав’єр Кальво та Хав’єр Амброссі — представив масштабну драму The Black Ball («Чорна куля»), натхненну творчістю поета Федеріко Гарсії Лорки.
Фільм об’єднує три часові лінії — 1932, 1937 і 2017 роки — та розповідає історії трьох чоловіків, чиї долі перетинаються крізь десятиліття.
Автори пояснюють, що однією з головних тем стала пам’ять про тих, хто зазнавав переслідувань через свою ідентичність.
«Чи достатньо ми вшановуємо людей, яких убили, пригнічували або які боролися за наші права?» — ставить питання один із режисерів.
Окрім теми спадкової травми та сорому, фільм отримав схвальні відгуки за масштабність і сильний акторський склад, до якого увійшли Пенелопа Крус та Гленн Клоуз.
«The Man I Love»: життя посеред страху
Новий фільм Іри Сакса переносить глядачів у Нью-Йорк 1980-х — час творчої свободи, але й важких втрат через епідемію СНІДу.
Головний герой Джиммі Джордж — театральний актор, який дізнається про свій діагноз. Попри близькість смерті, він намагається жити, кохати й не втрачати себе.
Рамі Малек, який виконує головну роль, зізнався, що спершу вагався через схожість тематики із його роллю Фредді Мерк’юрі у Bohemian Rhapsody. Але зрештою вирішив: страх — це те, з чим потрібно зустрічатися.
«Teenage Sex and Death at Camp Miasma»: дивна суміш жахів і гумору
Одна з найбільш несподіваних прем’єр фестивалю — горор-комедія небінарного режисера Джейн Шьонбрун.
У центрі сюжету — молода режисерка, яка отримує шанс перезапустити культову серію слешерів. Але повернення загадкової акторки з оригінальних фільмів поступово занурює всіх у хаос бажань, страхів і крові.
Критики вже поставили стрічці максимальні оцінки, а самі автори кажуть, що прагнули створити атмосферу не лекції, а дружньої розмови.
«Club Kid»: коли вечірка закінчується
Комедійна драма Джордана Ферстмана розповідає про колишнього організатора андеграундних вечірок Пітера, життя якого різко змінюється після несподіваної новини: у нього є десятирічний син.
Стрічка поєднує гумор і розмову про дорослішання, відповідальність та другий шанс.
Після прем’єри навколо фільму розгорнулася справжня боротьба між студіями, а права на показ зрештою придбала компанія A24.
«Coward»: кохання під гуркіт війни
Події фільму відбуваються у 1916 році на фронтах Першої світової війни.
Молодий солдат П’єр знайомиться з Френсісом — людиною, яка зовсім не схожа на інших військових. Разом вони створюють театральні постановки для солдатів, а між ними поступово виникає почуття.
Режисер Лукас Донт, відомий за фільмами Girl та Close, отримав після прем’єри дванадцятихвилинні овації.
«Another Day»: пошуки себе після втрати контролю
Французька драма Жанни Еррі охоплює вісім років життя акторки Гаранс, яка бореться із залежністю від алкоголю.
Фільм розповідає не лише про залежність, а й про внутрішню трансформацію та переосмислення власного життя.
Критики розділилися в оцінках самої стрічки, але майже одностайно відзначили сильну гру Адель Екзаркопулос.
«Bitter Christmas»: новий Альмодовар і розмова про мовчання
Педро Альмодовар повернувся з трагікомедією про режисера Рауля, який переживає творчу кризу.
Коли життя іншої людини починає ставати джерелом його натхнення, поступово стираються межі між реальністю та вигаданою історією.
Сам режисер під час фестивалю вкотре наголосив: митці не можуть залишатися осторонь політичних та соціальних процесів.
«Мовчання і страх — ознаки того, що з демократією щось відбувається не так», — зазначив він.
Цьогорічні Канни ще раз показали: сучасне кіно давно перестало бути лише розвагою. Воно стає місцем для складних розмов — про пам’ять, свободу, видимість і право людини бути собою. І схоже, що багато з цих історій ще довго залишатимуться в центрі уваги після завершення фестивалю.
