У Белграді 5 вересня відбувся щорічний прайд-марш. Цього року він мав особливе символічне значення: минуло 25 років від першої спроби провести Прайд у Сербії, а організатори повернули гасло, з яким активісти виходили на вулиці ще у 2001 році – “Є місце для всіх нас”.
Повернення до старого слогану задумане не як ностальгія. За чверть століття ЛГБТІ+ люди в Сербії стали значно видимішими, а сам Белградський прайд уже багато років проводять регулярно. Проте його ключові політичні вимоги досі залишаються невиконаними. Зокрема, Сербія так і не ухвалила закон про одностатеві союзи та комплексний закон про гендерну ідентичність і права інтерсекс-людей.
Саме цю суперечність організатори й зробили центральною темою Прайду 2026 року: суспільство змінилося, але правове визнання та захист спільноти рухаються значно повільніше.
“Ми більш-менш залишаємося там само, де були 30 червня 2001 року”, – сказала перед початком ходи журналістка Даніца Вученич, яку цього року обрали “кумою Прайду”.
Від “Кривавого прайду” до регулярного маршу
Перший Белградський прайд 2001 року увійшов в історію Сербії як “Кривавий прайд”.
На невелику групу учасників напали сотні ультраправих активістів, футбольних хуліганів та інших противників ЛГБТІ+ видимості. Людей били просто на вулицях, а поліція виявилася не здатною забезпечити їм належний захист.
Через 25 років картина у центрі Белграда вже інша.
Учасники цьогорічного Прайду зібралися в парку Манеж, після чого пройшли центральними вулицями столиці до будівлі Народної скупщини та повернулися до парку. Попереду колони несли великий веселковий прапор, поруч майоріли транс-прапори, а учасники тримали плакати про рівність, видимість та права ЛГБТІ+ людей. Марш завершився без великих інцидентів, хоча його, як і попередні прайди, супроводжували значні сили поліції.
Перед початком ходи минулорічна “кума Прайду” Олівера Ковачевич передала символічну стрічку Даніці Вученич.
У своїй промові Вученич наголосила, що Прайд проходить у складнішому суспільному контексті – на тлі, за її оцінкою, нормалізації насильства, тиску на права людини та збільшення кількості нападів на ЛГБТІ+ людей.
“Прайд відбувається в період прославляння насильства, у час серйозного порушення прав людини”, – сказала вона.
Окремо Вученич згадала, що жодна з восьми вимог Белградського прайду досі не виконана.
І це важлива деталь. Публічний марш уже став можливою частиною міського життя, але сама можливість пройти центром столиці ще не означає юридичної рівності.
Прайд залишається протестом, а не лише святом
Серед ключових вимог організаторів – законодавче визнання одностатевих союзів, закон про гендерну ідентичність та права інтерсекс-людей, а також ефективніше реагування держави на злочини ненависті, насильство і мову ворожнечі.
За даними, які організація “Da se zna!” оприлюднила напередодні Тижня гордості, від початку 2026 року в Сербії було зафіксовано понад 70 інцидентів проти ЛГБТ+ людей, серед них більш ніж 20 випадків фізичного насильства. Це дані моніторингу організації, а не повна офіційна статистика всіх можливих випадків, але вони показують, чому тема безпеки залишається для спільноти далеко не абстрактною.
Саме тому організатори Белградського прайду послідовно називають марш протестним.
Веселкові прапори, музика та концерт після ходи є частиною події, але не скасовують її політичного змісту. Прайд залишається способом публічно заявити про проблеми, які неможливо вирішити однією лише толерантнішою атмосферою в суспільстві.
Одностатева пара може роками жити разом, вести спільне господарство та піклуватися одне про одного, але без відповідної правової рамки їхня сім’я не отримує того самого автоматичного юридичного захисту, який має різностатеве подружжя.
Так само трансгендерним та інтерсекс-людям потрібні не декларації підтримки, а зрозумілі, передбачувані процедури та законодавчі гарантії.
У цьому й полягає парадокс Белградського прайду через 25 років після першої ходи.
З одного боку, сам факт регулярного маршу свідчить про величезну зміну. Учасникам уже не доводиться щоразу починати боротьбу за право просто вийти на вулицю з веселковим прапором.
З іншого – поліція та металеві огорожі все ще є звичною частиною заходу, а законів, яких спільнота вимагає роками, досі немає. Організатори прямо зазначають, що Белград поки не став містом, де Прайд може відбуватися без значної поліцейської присутності.
Саме тому повторення гасла 2001 року звучить водночас оптимістично й незручно.
“Є місце для всіх нас” – це проста фраза про суспільство, в якому приналежність не залежить від сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.
Але через чверть століття вона все ще залишається не лише твердженням, а й вимогою.
Белградський прайд показує, що видимість справді може змінювати місто. Наступне питання – коли ці зміни нарешті повною мірою з’являться і в законах Сербії.