«Це був наш шанс, але ми програли», ЛГБТ-спільнота в Польщі стурбована майбутнім
Представники спільноти ЛГБТК+ Польщі переважно вважають, що перемога ультраправого Кароля Навроцького відкине країну в минуле та поставить хрест на правах жінок та сексуальних меншин. RFI Українською розказує, що турбує людей і яким вони бачать своє майбутнє.
1 червня в Польщі відбулися президентські вибори, які аналітики називали «референдумом про майбутнє країни». У другому турі зійшлися проєвропейський Рафал Тшасковський і націоналіст Кароль Навроцький, якого підтримувала партія «Право і справедливість» (PiS), — повідомляє .
Перемогу з мінімальною перевагою здобув Навроцький — 50,89% голосів. Мер Варшави Тшасковський вдруге програв кандидату від PiS, поступившись лише 1,7%.
Кароль Навроцький відомий консервативними поглядами, зокрема щодо ЛГБТК+. Під час кампанії він виступав, зокрема, проти одностатевих шлюбів і соціальних партнерств, заборону усиновлювати дітей представниками сексуальних меншин, криміналізацію абортів.
«Час пакувати валізи та їхати з Польщі»
24-річна Амелія з Познані — гітаристка і композиторка. Амелія вже давно у стосунках зі своєю дівчиною. Результатами виборів юна полька, як і представники її кола, шокована.
«Ці вибори були величезною надією, — говорить Амелія. — Ми так чекали, що щось зміниться, що Польща буде рухатися в бік Євросоюзу. Що покращиться ставлення до ЛГБТК+, відновлять право жінок на аборт. Але все пішло у зворотному напрямку».
Редакція RFI Українською раніше писала, що в Польщі одне з найсуворіших законодавств щодо абортів. У 2020 році Конституційний суд посилив його, і тепер зробити аборт можна або якщо вагітність становить загрозу життю чи здоров’ю жінки, або якщо є результатом зґвалтування чи інцесту. А втім, лікарі можуть відмовитися від проведення цієї процедури «з моральних міркувань».
«Гінеколог зобов’язаний записати, що жінка вагітна, і подати документи. Якщо хтось дізнається, що вона поїхала, приміром, до Чехії зробити аборт, навіть може бути кримінальна справа. Президент Анджей Дуда тоді міг ветувати це, але не зробив цього. Зрозуміло, що нині ситуація тільки погіршиться», — говорить Амелія.
Щодо ставлення до ЛГБТК+, то навіть у ліберальній Познані, де живе Амелія, ситуація змінюється.
«Познань — це одне з найбільш відкритих міст у Польщі, де багато ЛГБТК+, іноземців, мігрантів. Але навіть тут були випадки, коли от я йшла зі своєю дівчиною — і до нас підходили чоловіки, ображали. Якщо просто кричать, це ще куди не йшло. Але іноді буває, що починають погрожувати… Що буде тепер, навіть уявити страшно».
За словами Амелії, багато молодих поляків підтримують ультраправу антиукраїнську «Конфедерацію», яка відкрито виступає проти меншин.
«У них були гасла проти абортів, євреїв, ЛГБТК+, іммігрантів. Це вже не просто консерватизм. Це радикалізація, що дуже нагадує фашизм. І що страшно — саме молодь активно за них голосує. Вони вірять обіцянкам на кшталт “зниження податків”, хоча це відвертий популізм. Просто слухають красиві слова та йдуть голосувати», — говорить дівчина.
Амелія додає, що лише Рафал Тшасковський був по-справжньому ліберальним.
«Його прозвали “райдужним кандидатом”, бо він підтримував ЛГБТК+, ходив на марші, виступав за іммігрантів. Хоч у нього є дружина, Тшасковського все одно звинувачували, що він “занадто за ЛГБТ”. Люди голосували не “за” когось, а “проти” нього. Тому що він підтримував рівність».
На жаль, у Польщі зростає ворожість не лише до ЛГБТК+, а й до мігрантів, включно з українцями, — говорить Амелія.
«Раніше поляки були дуже відкритими до українців. Але з часом почали звучати закиди: чому вони не вчать польську. Політики й медіа підхопили ці теми — і в суспільстві почалась агресія», — говорить дівчина.
Після оприлюднення результатів виборів дівчина почала серйозно замислюватися про переїзд із країни.
«Думаю, час пакувати валізи та їхати з Польщі. Шукатиму роботу в Лондоні чи Амстердамі. Хочу не ховатися, жити в спокої. У Польщі стає чимраз радикальніше», — говорить Амелія.
«Не думаю, що в Польщі щось зміниться на краще»
Архітектор із Варшави Лукаш говорить, що результат виборів не став для нього несподіванкою.
«Тшасковський нічого не зробив, щоб переконати виборців, які вагалися, проголосувати за нього. На мою думку, він забув, що бути просто в опозиції до PiS недостатньо. Але “неймовірно”, що він програв уже вдруге. Я не думаю, що в Польщі щось зміниться на краще. Звісно, зростання рейтингу правих партій дуже лякає, але я сподіваюся, що це також може змінитися. Але переконаний, чим більше уряд заграватиме з правими партіями, тим сильнішими вони ставатимуть», — вважає представник ЛГБТК+-спільноти.
«Налякана завтрашнім днем і позбавлена надії»
Емоційне виснаження. Саме так говорить про свій стан айтівка із Гданська Вікторія.
«Важко описати одним словом ті емоції, які я відчувала, спостерігаючи, як зростають відсотки на користь Кароля Навроцького. Це був сором, приниження, недовіра, злість, розчарування. Можливо, певної миті залишилася тільки порожнеча, бо вкотре з’ясувалося, що мені доведеться існувати в країні, де не кожному дано право жити з відчуттям безпеки, у любові. Знову стало зрозуміло: польський “темний народ”, попри прославляння католицьких цінностей, керується лише ненавистю до ближнього. І знову стало очевидно, що ті, хто використовує агресію й брехню як засіб комунікації, мають більшу підтримку, ніж ті, хто щиро хоче допомогти», — говорить Вікторія.
Дівчина зізнається, що щиро намагається зрозуміти «інший бік». Спробувати збагнути, чому був зроблений саме такий вибір. Відчути, що попри різні погляди поляки все ще здатні бути єдиною, згуртованою державою. Але не може.
«Сьогодні я абсолютно налякана завтрашнім днем і позбавлена надії. На жаль, мої любі, проблема не лише в тому, що немає світла в кінці тунелю — самого тунелю більше не існує», — говорить Вікторія.
«Польща — це моя країна»
Попри розчарування та біль від нинішніх польських реалій, Олівія, вихователька у дитячому садочку з Варшави, шукає хоч якийсь промінчик надії та намагається зрозуміти, як жити далі.
«Президентські вибори 2025 року — це подія, яку я точно запам’ятаю надовго. Чому? Бо, лягаючи спати в неділю, першого червня, я була переконана, що наступного дня в президентському палаці буде “мій президент”. Однак коли я прокинулася вранці, виявилося, що це буде “їхній президент”. Шок, який я відчула, був, напевно, найбільшим у моєму житті. Емоції змінювались: спочатку — недовіра, бо як таке взагалі можливо? Потім — злість на ту частину виборців, яка проголосувала, як мені здавалося, “неправильно”. Але… чому, власне? Адже кожен оцінює ситуацію з позиції власного інтересу. Для тієї іншої половини це я проголосувала “неправильно”. Коли я це усвідомила, останнім почуттям, яке залишилося після всіх роздумів, стало прийняття», — говорить Олівія.
Дівчина зізнається, якщо хоче й надалі жити в Польщі, має адаптуватися до нової реальності. Адже в кожному суспільстві є правила, яких потрібно дотримуватись, і обов’язки, які слід виконувати, як би жорстоко це не звучало, — вважає вона.
Попри те, що я не стояла з рушницею перед окупантом, не пережила голоду і не була змушена важко працювати на заводах, я щодня веду свою боротьбу за кращу Польщу. Як саме? Я стою стіною за своїх подруг, які просто хочуть кохати. Я підтримую близьку людину у важкій і дороговартісній боротьбі за омріяну дитину. Я рятую дітей, що потребують психологічної допомоги, яку держава не може негайно надати, і роблю це як професіоналка. І допоки ми будемо вести ці бої — кожен на власному фронті, для себе й для інших — ця країна залишатиметься нашою. Польща — це моя країна. І я не збираюся від неї відмовлятися, навіть якщо її нині представляє хтось із зовсім іншою системою цінностей,
— резюмує Олівія.
