У 33 із 54 країн Африки ЛГБТК+ люди досі стикаються з тією чи іншою формою криміналізації. Найчастіше закони передбачають покарання за добровільні одностатеві сексуальні стосунки, але в окремих державах під заборону потрапляють також правозахисна діяльність, публічна підтримка спільноти або так звана “пропаганда гомосексуальності”. Це найвищий регіональний показник у світі.
І ситуація не просто залишається складною – останніми роками вона погіршується.
У відеоматеріалі The Week, опублікованому Yahoo News, автори розбирають причини нової хвилі анти-ЛГБТК+ законодавства. Серед них – політичний популізм, використання квірних людей як зручного “ворога”, антизахідна риторика та діяльність міжнародних консервативних організацій, частина яких базується саме на Заході.
Особливо помітною ця тенденція стала в Західній Африці.
Сенегал посилив покарання за одностатеві стосунки та криміналізував їхню “промоцію”. Нігер уперше запровадив кримінальну відповідальність за сексуальні стосунки між людьми однієї статі. За останні роки аналогічні кроки зробили Малі та Буркіна-Фасо. У Гані парламент схвалив ще ширший анти-ЛГБТК+ законопроєкт, який на момент публікації джерела ще не набув остаточної чинності.
Квірні люди як зручний політичний «ворог»
Правозахисники бачать у цих процесах не спонтанну зміну суспільних настроїв, а значною мірою політичну технологію.
Представник Pan Africa ILGA Ентоні Олуоч назвав спільною рисою нових анти-ЛГБТК+ кампаній “політичний опортунізм”. Активістка з Буркіна-Фасо, ім’я якої не називають із міркувань безпеки, сформулювала це ще пряміше: ЛГБТК+ люди стають для політиків “найпростішими цапами-відбувайлами”, за допомогою яких можна утримувати владу.
Механізм знайомий далеко за межами Африки.
Коли країна стикається з економічними труднощами, політичною нестабільністю, корупцією чи невдоволенням владою, значно простіше перевести розмову на групу людей, яка має менші можливості захищатися.
Замість дискусії про ціни, безробіття або якість державних інституцій суспільству пропонують іншу “загрозу” – геїв, лесбійок, трансгендерних людей, сексуальну освіту або міфічну “гендерну ідеологію”.
При цьому сама ЛГБТК+ спільнота в багатьох із цих країн залишається невеликою, малопомітною і часто змушена жити приховано.
Проте саме це робить її зручною мішенню.
За політичними заявами швидко з’являються реальні наслідки. Правозахисники повідомляють про затримання, побиття, шантаж, виманювання ЛГБТК+ людей через соцмережі та примушування затриманих називати інших представників спільноти.
У Буркіна-Фасо, за свідченнями активістів, 13 трансгендерних жінок минулого року кілька місяців утримували без суду. Вони повідомляли про побиття під час ув’язнення.
Репресивне законодавство впливає і на охорону здоров’я. Люди, які бояться арешту чи викриття, рідше звертаються по тестування, профілактику ВІЛ та медичну допомогу. Правозахисники попереджають, що криміналізація фактично підриває програми профілактики, які роками вибудовувалися у регіоні.
«Захист від Заходу», який підтримують західні консерватори
Один із найбільш парадоксальних моментів нинішньої анти-ЛГБТК+ хвилі – її часто подають як боротьбу проти “західних цінностей”.
Політики заявляють, що права ЛГБТК+ людей нібито нав’язуються Африці Європою та США, а посилення кримінального законодавства представляють як захист національного суверенітету, культури та “традиційної сім’ї”.
Але водночас частину цієї кампанії підтримують консервативні організації саме зі США та Європи.
Одним із майданчиків для формування такої політики стала Африканська міжпарламентська конференція з питань сімейних цінностей і суверенітету. Перша така конференція відбулася в Уганді у 2023 році. З нею пов’язані міжнародні структури, серед яких американська консервативна організація Family Watch International.
Human Rights Watch звертає увагу на очевидну суперечність: політичні кампанії презентують свої вимоги як автентичну відповідь Африки на “західний культурний імперіалізм”, хоча частина ідей, стратегій та формулювань давно просувається американськими християнськими консервативними мережами.
Reuters, аналізуючи одну з таких конференцій у Гані, встановив, що в ній брали участь законодавці приблизно з 20 африканських країн. При цьому агентство окремо зазначало, що не змогло встановити роль іноземних активістів у формуванні конкретних законодавчих пропозицій або знайти докази їхнього прямого фінансування.
Це важлива відмінність.
Існування міжнародних консервативних мереж не означає, що гомофобію до Африки просто “імпортували”. В африканських країнах є власні політичні, релігійні та суспільні сили, які підтримують такі закони.
Так само помилково було б говорити про Африку як про однорідно гомофобний континент.
Правова ситуація від країни до країни дуже різна. У Ботсвані одностатеві стосунки декриміналізовані, а зараз у країні триває судова боротьба за право одностатевих пар на шлюб. Південно-Африканська Республіка ще у 2006 році стала першою і поки єдиною африканською країною, де одностатеві шлюби визнаються на загальнодержавному рівні.
Тобто боротьба за права ЛГБТК+ людей в Африці – це не протистояння “Заходу” та “африканських цінностей”.
Це передусім боротьба самих африканських ЛГБТК+ людей за право жити у власних країнах без страху в’язниці, шантажу чи насильства.
Історичний контекст тут також складніший, ніж часто подають прихильники криміналізації. Значна частина законів, які карають за одностатеві стосунки, бере початок саме з колоніальної доби. У багатьох колишніх британських колоніях кримінальні кодекси містили заборони на так звані “стосунки проти порядку природи”, які продовжили діяти вже після здобуття незалежності.
Тож називати криміналізацію ЛГБТК+ людей однозначно “традиційною африканською цінністю” історично щонайменше спрощено.
Нинішня хвиля небезпечна ще й тому, що йдеться вже не тільки про збереження старих законів. У деяких країнах з’являються нові норми, які роблять покарання жорсткішим і намагаються витіснити ЛГБТК+ людей не лише з приватного, а й з публічного життя.
Забороняється підтримка. Правозахисна діяльність оголошується “пропагандою”. Допомога спільноті може перетворюватися на ризик кримінального переслідування.
Саме тому цифра 33 із 54 – не просто статистика.
За нею стоять мільйони людей, для яких сексуальна орієнтація або гендерна ідентичність можуть впливати на те, чи безпечно розповідати про партнера, звертатися до лікаря, шукати допомогу в поліції або просто залишатися у власній країні.
І поки політики сперечаються про “традиційні цінності” та “суверенітет”, ці люди платять за культурні війни власною свободою і безпекою.