Як говорити про квірність так, щоб вас почули: як на минулому КиївПрайд Парку обговорювали силу комунікацій
Соцмережі давно перестали бути просто місцем для розваг і випадкових дописів. Вони впливають на репутації, формують суспільні настрої, допомагають знаходити однодумців — і так само швидко можуть перетворити людину чи організацію на мішень для критики.
Для ЛГБТІК+ руху ця відповідальність особливо відчутна. Те, як спільнота говорить про себе, які історії розповідає і якою мовою звертається до аудиторії, з часом виходить далеко за межі екрана. Онлайн-комунікація може дати людині відчуття, що вона не одна. Може пояснити складну тему тим, хто ніколи раніше про неї не замислювався. А іноді — змінити саме ставлення суспільства до квірних людей.
Саме про це говорили на панельній дискусії про квірні комунікації, яку ГО «Білкіс» провела під час цьогорічного КиївПрайд Парку.
Різні проєкти — спільне питання
У розмові взяли участь люди, які щодня працюють із великими аудиторіями, створюють медійні формати, організовують прайди та ведуть комунікації правозахисних організацій.
Анна Море представила проєкт «Хтось Когось Любить» — подкаст Громадського радіо, у якому говорять про стосунки, квірний досвід і любов без звичних шаблонів. Випуски збирають тисячі прослуховувань, а до розмов долучаються відомі українці й українки.
Креативник і співголова ГО «ХЖО Сфера» Яків Лавринець поділився досвідом комунікації ХарківПрайду та КиївПрайду. За роки роботи він не раз бачив, як одна вдала кампанія може вивести важливу тему до широкої аудиторії, а необережне формулювання — змістити увагу із суті на скандал.
Модерувала дискусію Таня Винська — авторка YouTube-проєкту «любий щоденнику» та співзасновниця «Білкіс». Разом із SMM-менеджеркою організації Ноною Вайн вона працює з темами фемінізму, прав жінок і ЛГБТІК+ людей та підтримує активістську спільноту Львова.
До панелі також долучилася комунікаційна менеджерка КиївПрайду Лілія Стецюк. Її робота пов’язана з однією з найбільш помітних правозахисних ЛГБТІК+ подій України, де кожен допис може одночасно привертати увагу прихильників, журналістів, політиків і організованих опонентів.
Як не загубитися в цифровому шумі
Однією з головних тем дискусії стало питання, знайоме майже кожному, хто працює в соцмережах: як вирізнитися серед нескінченного потоку контенту.
Сьогодні недостатньо просто оприлюднити важливу інформацію. Вона має конкурувати з новинами, мемами, рекламою, короткими відео та десятками інших повідомлень, які людина бачить протягом кількох хвилин.
Учасниці й учасники говорили про пошук натхнення, вибір платформ і формати, які допомагають не лише привернути увагу, а й утримати її. Для одного проєкту найкраще працюватиме довге інтерв’ю, для іншого — коротке відео, особиста історія, карусель у соцмережах або влучна візуальна кампанія.
Водночас запам’ятатися — не означає постійно провокувати. Квірні комунікації можуть бути смішними, теплими, гострими, освітніми чи особистими. Їхня сила часто не в гучності, а в упізнаваності: коли аудиторія бачить за текстом живих людей, а не безособову організацію.
Саме особисті історії нерідко стають найкращим способом говорити про права людини. Через них абстрактні слова про дискримінацію, партнерства чи видимість набувають конкретного змісту.
Колаборації, хейт і «гра в довгу»
Окремо говорили про співпрацю між проєктами та організаціями. Вдалі колаборації допомагають об’єднати різні аудиторії, додати новий голос і зробити тему помітнішою. Та не кожне партнерство приносить очікуваний результат.
Іноді сторони мають різне бачення, нерівномірно розподіляють роботу або сподіваються на миттєвий ефект. У таких випадках навіть хороша ідея може не спрацювати. Тому важливо заздалегідь домовлятися про мету, відповідальність і те, як саме вимірюватиметься успіх.
Не менш відверто учасники говорили про хейт і критику. Для квірних проєктів негативна реакція часто виходить за межі звичайного невдоволення контентом. Це можуть бути образи, погрози, координовані атаки, скарги на сторінки або спроби зірвати події.
Тут важливо розрізняти конструктивну критику та мову ненависті. Перша може допомогти побачити помилку й стати кращими. Друга зазвичай не має на меті діалог — вона прагне змусити людину замовкнути або зникнути з публічного простору.
Комунікаційна робота рідко дає результат одразу. Один допис навряд чи зруйнує роки упереджень. Але послідовна присутність, чесна мова й повторення важливих тез поступово змінюють інформаційне середовище.
Це і є «гра в довгу»: працювати не лише заради швидких переглядів, а й заради того, щоб через кілька років певні слова, образи та історії вже не здавалися суспільству чужими.
Квірна комунікація — це також право говорити своїм голосом
Для ЛГБТІК+ людей можливість самим розповідати про власний досвід має особливе значення. Надто довго про спільноту говорили переважно інші — політики, релігійні діячі, медики чи противники рівності.
Власні медіа, подкасти, YouTube-канали та сторінки громадських організацій повертають квірним людям право визначати, якими вони постають перед суспільством.
Не лише як жертви дискримінації. Не лише як учасники політичної суперечки. А як люди, які закохуються, працюють, помиляються, створюють мистецтво, служать у війську, виховують дітей і мріють про майбутнє.
Саме така різноманітність і робить комунікацію живою.
Дискусія на КиївПрайд Парку не дала універсального рецепта успішного допису — його, мабуть, і не існує. Натомість вона показала, наскільки важливо обмінюватися досвідом, чесно говорити про невдачі й не боятися шукати власний стиль.
Організатори подякували аудиторії за уважність і жваве обговорення та побажали, щоб про українські квірні проєкти одного дня дізнався весь світ.
