«Мене ж не побили… нічого серйозного. Були погрози, але погрози нічим не закінчились». Ці слова учасника дослідження Володимир Косенко наводить, пояснюючи, чому пережита людиною ворожість не завжди потрапляє до офіційної статистики. Він представив звіт «Коли шкода залишається невидимою» про досвід анти-ЛГБТІК+ ворожості, відчуття безпеки та доступ до підтримки в Україні.
На думку Косенка, слова учасника показують, як люди можуть применшувати власний досвід: погрози були, але якщо вони не завершилися фізичним нападом, людина може вирішити, що звертатися по допомогу немає з чим. «Якщо людина навіть погрози не вважає достатньою причиною для звернення, то скільки всього залишається поза цією статистикою?» — запитує він.
Розповідаючи, чому ця тема для нього особиста, Косенко згадує напад, який, за його словами, стався з ним у 2008 році після поїздки від гей-клубу додому. Він каже, що невідомі побили його, а згодом у відділку його знову били люди в цивільному. Того ранку в нього також забрали останні 80 гривень.
За словами Косенка, у відділку його намагалися змусити підписати документи, змісту яких він не розумів, і вимагали контактів трансгендерної подруги, яка була поруч під час нападу. Зателефонувати близьким йому не дозволяли, а також погрожували розповісти про нього в інституті, на роботі та батькам. Косенко пише, що ця історія залишила глибокий слід і змусила його усвідомити, наскільки небезпечним може бути чуже упередження.
Оприлюднене ГО «Бюро “Ми — є!”» дослідження спирається на онлайн-опитування 535 людей і 11 глибинних інтерв’ю, проведених у 2026 році. Воно описує не лише прямі інциденти, а й те, чому люди приховують себе, змінюють повсякденну поведінку, уникають певних місць або не довіряють інституціям. Серед респондентів, які не зверталися по допомогу, 43,7% вважали пережиту ситуацію недостатньо серйозною. Автори окремо застерігають: вибірка сформована добровільно, тому ці відсотки не можна поширювати на всіх ЛГБТІК+ людей в Україні.
Косенко наголошує, що звичний підрахунок заяв, скарг і кримінальних проваджень не показує всього пережитого людьми. Між інцидентом і формальним зверненням можуть стояти страх небажаного розкриття, брак сил, недовіра до установ або переконання, що допомоги все одно не буде. Саме тому, пише він, «відсутність скарг зовсім не означає, що все гаразд».
Автор подякував людям, які відповідали на анкету з 91 запитання, ділилися посиланням і довірили команді свій досвід. Він також відзначив внесок колег і партнерських організацій — «Прожектора», «Ти не один», ЛГБТ-асоціації «ЛіГА» та жіночого об’єднання «Сфера». Дослідження здійснили за фінансової підтримки Ради Європи.
Косенко сподівається, що звіт прочитають люди, від яких залежать рішення у сфері прав людини. Він закликає поширювати результати дослідження: «Тоді ви допомогли нам зібрати дані. Тепер потрібно, щоб їх почули».