Національний ЛГБТІ-консорціум звернув увагу на суперечність у документах Кабінету Міністрів України щодо урядової Програми діяльності на 2026-2027 роки.
У пояснювальній записці до проєкту Програми, поданого до Верховної Ради 17 серпня, Кабмін заявляє, що її реалізація передбачає завдання, спрямовані на посилення захисту прав і свобод людини, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також запобігання дискримінації.
Однак у самому проєкті Програми, як зазначає Консорціум, відповідних завдань немає.
“Тож ви або Пояснювальну змініть, або проєкт Програми виправте”, – коментують правозахисники.
Проблема тут не лише у невідповідності двох документів. Якщо боротьба з дискримінацією декларується як один із напрямів роботи уряду, але не отримує конкретних завдань, строків та індикаторів виконання, оцінити реальний прогрес значно складніше.
Сам Кабмін при цьому вказав, що громадська антидискримінаційна та гендерно-правова експертизи проєкту Програми діяльності не проводилися.
На думку Національного ЛГБТІ-консорціуму, саме така експертиза могла б виявити розрив між заявленими намірами та змістом документа ще до його подання парламенту.
Євроінтеграційні завдання є, але частина з них уже прострочена
Водночас Консорціум позитивно оцінює появу в урядовій Програмі окремої операційної цілі щодо виконання завдань у межах Кластера 1 “Основи процесу вступу до ЄС”.
Уряд пропонує, зокрема, розробити механізм виконання та моніторингу проміжних ключових показників за розділами 23 “Судова влада та основоположні права” і 24 “Юстиція, свобода та безпека”.
Також передбачена координація виконання Дорожніх карт із питань верховенства права та функціонування демократичних інституцій.
Саме тут питання прав ЛГБТІК+ людей стає не лише темою правозахисної дискусії, а й частиною конкретних євроінтеграційних зобов’язань України.
Національний ЛГБТІ-консорціум нагадує, що частина заходів Дорожньої карти вже критично прострочена.
Серед них – захід №273, який передбачає розроблення та ухвалення закону про правовий статус реєстрованих партнерств, особисті немайнові та майнові права партнерів, їхні обов’язки та механізми захисту.
Фактично йдеться про правову рамку, яка могла б забезпечити базове юридичне визнання одностатевих пар.
Правозахисники окремо нагадують, що подібне завдання український уряд ставив перед собою ще у 2015 році.
Тобто проблема виникла не сьогодні.
Протягом років законодавче врегулювання партнерств відкладалося, а разом із ним накопичувалися й нові міжнародні та євроінтеграційні зобов’язання.
Права одностатевих пар уже стали конкретним показником прогресу
Окрім Дорожньої карти, Україна має враховувати і проміжні показники прогресу в процесі вступу до ЄС.
Як зазначає Консорціум, один із них – IBM 23.14, деталізований Європейською Комісією для України у лютому 2026 року.
Він включає зміну законодавства для забезпечення правового визнання та захисту одностатевих пар відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі “Маймулахін і Марків проти України”.
У цій справі ЄСПЛ встановив, що відсутність в Україні будь-якої форми юридичного визнання та захисту одностатевої пари порушує права заявників.
Йдеться не обов’язково про відкриття шлюбу для одностатевих пар, а про створення реального правового механізму, який захищатиме їхні сімейні, майнові та особисті права.
Саме тому питання реєстрованих партнерств уже складно подавати як абстрактну “ціннісну дискусію”, яку можна нескінченно відкладати.
Це конкретне невиконане завдання держави.
І чим довше воно не вирішується, тим більше зобов’язань накопичується навколо нього.
Декларацій уже недостатньо
У Національному ЛГБТІ-консорціумі вважають, що новому уряду доведеться розділити відповідальність за виконання цих завдань із парламентом.
Кабінет Міністрів може розробляти політики, дорожні карти та законопроєкти, але остаточне ухвалення законів залежить від Верховної Ради.
Саме тут правозахисники бачать одну з ключових проблем.
Якби парламент мав достатню політичну волю виконувати прострочені євроінтеграційні завдання, відповідні законопроєкти, на їхню думку, вже просувалися б значно швидше.
Тому побажання нового уряду від Консорціуму звучить доволі конкретно – більше технократичності, рішучості та реального виконання, менше декларативності.
Бо записати в пояснювальній записці слова про рівність і недискримінацію недостатньо.
Якщо ці принципи справді є частиною урядової політики, вони мають бути переведені у конкретні завдання, відповідальних виконавців, строки та вимірювані результати.
Особливо тоді, коли йдеться про права людей, які роками залишаються без належного юридичного захисту.
“Як було заявлено – так і має бути зроблено”, – наголошує Національний ЛГБТІ-консорціум.
І в цьому випадку вимога максимально проста: якщо держава говорить про запобігання дискримінації та європейські стандарти прав людини, ці слова мають бути видимими не лише в поясненнях, а й у самій програмі її роботи.