У Білому домі захід до початку нового навчального року, на якому приблизно половину аудиторії складали діти, перетворився на майданчик для чергової хвилі анти-трансгендерної риторики.
Президент США Дональд Трамп і міністерка освіти Лінда Макмегон повторили низку тверджень про трансгендерних школярів і роботу шкіл, які не мають підтвердження.
Трамп заявив, що політика часів адміністрації Джо Байдена нібито нав’язувала дітям “трансгендерне божевілля”, а школи можуть чинити “жорстоке поводження з дітьми”, якщо говорять учням, що ті можуть почуватися “замкненими не в тому тілі”.
Макмегон, своєю чергою, знову озвучила вже неодноразово спростовану тезу про те, що школи нібито “таємно переводять” дітей у трансгендерний статус. Вона також пригрозила позбавляти такі заклади федерального фінансування за те, що назвала “радикальними експериментами”.
Проблема в тому, що Міністерство освіти США не виявляло шкіл, які проводили б над учнями медичні експерименти або самостійно здійснювали медичний гендерний перехід дітей.
Розслідування відомства стосувалися зовсім інших речей – наприклад, того, чи використовують педагоги ім’я та займенники, якими просить користуватися сам учень, або чи розкривають школи гендерну ідентичність дитини без її згоди.
Риторика про “таємний перехід” не відповідає тому, що відбувається в школах
Теза про те, що школи нібито “перетворюють дітей на трансгендерних” без відома батьків, давно використовується в анти-ЛГБТК+ кампаніях у США.
Але школа не може призначити дитині гормональну терапію, провести операцію чи самостійно здійснити медичний перехід.
У реальності більшість суперечок навколо трансгендерних учнів стосуються соціальних речей – імені, займенників, доступу до туалетів, участі у шкільному житті та конфіденційності.
Це принципово інший контекст.
Коли підтримку трансгендерної дитини в школі описують як “медичний експеримент”, у суспільній дискусії навмисно стирається різниця між соціальним прийняттям і медичною допомогою.
Таке змішування робить тему значно емоційнішою, але не точнішою.
Самі трансгендерні учні продовжують стикатися з дискримінацією
Поки політики говорять про нібито загрозу з боку шкіл, дані про життя самих ЛГБТК+ учнів показують іншу проблему.
Згідно зі звітом GLISTEN і The Trevor Project від 18 серпня, 56% опитаних трансгендерних, небінарних і гендерно різноманітних школярів навчалися в закладах, де діяла щонайменше одна дискримінаційна політика.
61% повідомили, що переживали негативні події у школі.
Йдеться про середовище, де трансгендерні та небінарні діти й без того можуть стикатися з булінгом, відторгненням, дискримінацією або примусовим аутингом.
У такій ситуації публічні заяви найвищих посадовців, які описують саму трансгендерність як щось небезпечне або патологічне, не роблять шкільне середовище безпечнішим.
Навпаки – вони можуть посилювати стигму навколо дітей, які і без того перебувають у вразливому становищі.
Особливо показово, що все це звучало на заході, присвяченому поверненню дітей до школи.
На тому ж заході Трамп повторив міф про вакцини й аутизм
Анти-трансгендерною риторикою виступ президента не обмежився.
Трамп також повторив неправдиве твердження про нібито зв’язок між дитячими вакцинами та аутизмом.
Він припустив, що якщо розтягувати вакцинацію в часі, це може зменшити ризик аутизму.
Однак численні дослідження не підтверджують причинного зв’язку між вакцинами та аутизмом.
Цей міф був багаторазово спростований науковою і медичною спільнотою.
Тобто в межах одного шкільного заходу пролунали одразу кілька тез, які апелюють до страху за дітей, але не мають під собою належної доказової бази.
Коли “захист дітей” стає політичним інструментом
Саме формула “захисту дітей” останніми роками стала одним із головних інструментів анти-ЛГБТК+ риторики у США.
Спочатку трансгендерних дітей описують як жертв нібито агресивної ідеології.
Потім учителів, психологів і школи звинувачують у “вербуванні”, “таємному переході” або “експериментах”.
Після цього такі твердження використовують для виправдання обмежень щодо імен, займенників, шкільної конфіденційності та доступу до гендерно-підтверджувальної допомоги.
У результаті в центрі політичної кампанії опиняються самі діти.
І замість того щоб говорити про те, як зробити школи безпечнішими для всіх учнів, суспільству пропонують образ трансгендерної дитини як проблеми, яку потрібно “виправити” або від якої треба когось захистити.
Для ЛГБТК+ правозахисників це особливо тривожна тенденція.
Трансгендерні діти не перестають існувати через заборону займенників, тиск на школи або політичні виступи.
Але вони можуть стати ще більш ізольованими.
І саме тому точність у таких дискусіях має значення.
Школа, яка поважає ім’я та займенники учня, не проводить над ним “експеримент”.
Підтримка трансгендерної дитини – це не те саме, що медичний перехід.
А політична риторика, яка навмисно змішує ці речі, створює страх там, де потрібні факти, професійна допомога і турбота про безпеку дітей.