Stockholm Pride: 20 місяців у російському полоні — тепер Олександр Деменко бореться за права ЛГБТКІ+ на фронті
Більшість людей роблять камінг-аут, щоб мати можливість жити. Олександр Деменко зробив це, щоб мати можливість померти самим собою. Amnesty Press зустрівся з українським ветераном, який пережив «Азовсталь» і російську в’язницю.
Олександр Деменко
Навесні 2022 року міжнародні ЗМІ щодня повідомляли про російську облогу металургійного комбінату «Азовсталь» у Маріуполі. В одному з бомбосховищ під промисловим комплексом Олександр Деменко відновлювався після серйозного поранення. Раніше тієї ж весни він був уражений уламками під час інтенсивних боїв у Маріуполі.
— Коли я приєднався до армії, я не був відкритим геєм, я зробив камінг-аут лише після поранення. Це було питання життя і смерті, і якщо мені судилося померти, я хотів зробити це як відкритий гей, — каже він в інтерв’ю Amnesty Press під час Стокгольмського прайду.
Він перебуває у Швеції як представник організації «ЛГБТК+ військові за рівні права», яка підтримує квір-солдатів та ветеранів. Зокрема, вони керують чатом, де ЛГБТКІ+-особи, які служать в армії, можуть спілкуватися між собою. Організація також влаштовує фізичні зустрічі. Наприклад, вони співпрацюють з нічним клубом K41 у Києві, де проводять вечірки для ЛГБТКІ+-спільноти та її союзників.
Коли в травні 2022 року Маріуполь захопила росія, Олександра Деменка разом з іншими українськими солдатами, які перебували в бомбосховищах «Азовсталі», ув’язнили. За даними української влади, 2500 військових були взяті в полон.
Олександр Деменко свідчить про повсякденне життя в’язнів, яке було сповнене насильства та принижень.
— Нас били і висміювали. Це були тортури та знущання, голод і відсутність гігієни.
Щоранку перед сніданком українських військовополонених змушували співати російський гімн. Їх також змушували співати різні радянські пісні. Деяким було важко вивчити слова, і їх карали побоями за неправильний спів, але Олександр Деменко знав ці пісні. Його батьки співали їх йому в дитинстві. Він розповідає, що йому було дивно, що знайомі з дитинства пісні тепер використовують для пригнічення.
— Я відчував себе дуже розірваним через це. Це створювало сильний дисонанс саме тому, що мої батьки співали ці пісні.
Те, що він гей, він ретельно приховував під час перебування у в’язниці, оскільки вважає, що це могло б збільшити його вразливість у полоні.
— Ти абсолютно точно не розкриваєш цього через гомофобію.
Він пробув у полоні 20 місяців, спочатку в Оленівці, на південь від Донецька, а потім у Таганрозі, в Росії. На початку 2024 року його нарешті звільнили під час обміну полоненими, і він з великою радістю та полегшенням повернувся додому.
Попри все, що він пережив, він почувається добре, але розповідає, що багато ветеранів переживають важкі травми та страждають від ПТСР після перебування на фронті.
Лель
Ветеран Лель Челях, також з організації «ЛГБТК+ військові за рівні права», розповідає про важкий період після того, як він покинув армію.
— Я не міг виходити з дому цілий рік. Я ні з чим не справлявся. Я навіть не міг користуватися громадським транспортом, а просто залишався вдома у своїй квартирі.
Він приєднався до армії як доброволець лише через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії. Поки він реєструвався, довга колона російських військових машин повільно рухалася від білоруського кордону в бік Києва.
Ні Лель Челях, ні Олександр Деменко не стикалися з негативною реакцією під час служби, пов’язаною з тим, що вони геї. Олександр Деменко отримав підтримку від своїх товаришів у взводі, коли зробив камінг-аут, а Лель Челях був відкритим від самого початку і просунувся по службі, що він вважає проявом прийняття. Однак деякі квір-українські солдати мають негативний досвід, розповідають вони. — Прийняття стало кращим, але, на жаль, подекуди є опір і старі упередження, які все ще живі, — каже Лель Челях.
Він вважає, що важливо підвищувати видимість ЛГБТКІ+-осіб в армії.
— Наша присутність там має бути самоочевидною, так само як ми присутні в усіх інших сферах суспільства. Має бути можливість розраховувати на прийняття і відчувати, що ти можеш бути відкритим, бо якщо ти не можеш бути відкритим, це стає виснажливим. Важко постійно грати якусь роль.
Крім підтримки квір-солдатів та ветеранів, організація «ЛГБТК+ військові за рівні права» також працює на політичному рівні, щоб посилити юридичні права ЛГБТКІ+-осіб, зосереджуючись на потребах солдатів та ветеранів. Лель Челях та Олександр Деменко бачать, що війна зробила деякі ЛГБТКІ+-питання ще гострішими, ніж раніше. Це стосується, наприклад, необхідності закону про партнерство, який надасть юридичне визнання одностатевим стосункам.
— Якщо тебе поранять на фронті, твій партнер, як це є зараз, не має права прийти до лікарні або отримати інформацію про твій стан. Якщо тебе вб’ють, рішення про поховання ухвалюють твої батьки. Не твій партнер, навіть якщо ви прожили разом багато років. Твої батьки також успадковують твоє майно. Твій партнер у гіршому випадку може втратити дім, у якому ви жили, — каже Олександр Деменко.
В Україні триває політична дискусія щодо запровадження закону про партнерство, але пропозиція зустріла опір і досі не виносилася на голосування в парламенті. У червні цього року питання набуло нового значення завдяки рішенню суду, який вперше визнав одностателу пару сім’єю. Пара одружилася в США у 2021 році, і це рішення українського суду експерти описують як важливий крок до більшого визнання одностатевих стосунків.
— Зараз серед парламентарів є досить сильна підтримка закону про партнерство, і на це чинить тиск Європейська комісія, що має велику вагу, але в суспільній думці все ще існує опір, — каже Олександр Деменко.
Згідно з опитуванням, проведеним у 2024 році Київським міжнародним інститутом соціології, лише трохи менше ніж 29 відсотків українців підтримують запровадження закону про партнерство для одностатевих пар. Майже 36 відсотків — проти. Інші не мають думки або не хочуть відповідати. Водночас понад 70 відсотків респондентів заявили, що підтримують надання ЛГБТК+-особам таких самих прав, як і іншим групам у суспільстві, тому статистика є трохи важкоінтерпретованою. Згідно з опитуванням, підтримка прав ЛГБТК+-осіб зростає з року в рік.
Кілька активістів українського квір-руху наголошували на несправедливості того, що ЛГБТКІ+-особи, які ризикують життям на фронті, захищаючи країну, водночас піддаються дискримінаційному законодавству. — Нам потрібно працювати як над зміною громадської думки, так і над тиском на політиків, — каже Олександр Деменко.
Щодо останнього, він і Лель Челях сподіваються на допомогу від Швеції. Під час перебування у Стокгольмі у них заплановано кілька зустрічей з представниками різних парламентських партій. — Якщо ваші шведські політики піднімуть це питання в діалозі з нашими українськими політиками, я думаю, це може мати значення, — каже Олександр Деменко.
Під час візиту до Стокгольма він і Лель Челях, окрім зустрічей у парламенті, також візьмуть участь у прайд-семінарі з прав ЛГБТКІ+-спільноти на українській лінії фронту. Цей захід організовує RFSL, яка цього року приділяє велику увагу українському ЛГБТКІ+-руху під час Стокгольмського прайду. Вони запросили велику кількість українських активістів з різних організацій.
Українська дискусія про закон про партнерство
В Україні триває політична дискусія щодо юридичних прав для одностатевих пар. У 2022 році Президент України Володимир Зеленський відповів на петицію громадян щодо одностатевих шлюбів і доручив уряду розробити законопроєкт про зареєстроване партнерство. Водночас він сказав, що зміни до Конституції, які були б потрібні для легалізації одностатевих шлюбів, неможливі під час воєнного стану.
Навесні 2023 року депутатка Інна Совсун подала пропозицію про зареєстроване партнерство, але вона зустріла опір і досі не виносилася на голосування в парламенті. У червні 2025 року український суд уперше визнав одностатеву пару сім’єю, що розглядається як важливий крок до більшого визнання одностатевих стосунків. Пара одружилася в США у 2021 році.
Текст: Charlie Olofsson
