Сприйняття квір-людей в Україні під час війни
В Україні ЛГБТК-спільнота роками бореться з упередженнями, дискримінацією та гомофобними нападами. Хоча після Революції гідності було досягнуто значного прогресу на шляху до видимості, прийняття та рівності прав, тепер російська загарбницька війна змушує спільноту — як і всіх інших українців й українок — зосередитися на безпеці себе та своїх близьких. Відтоді як Росія ескалувала війну до повномасштабного вторгнення, багато квір-українців(-ок) допомагають захищати країну чи пропонують гуманітарну допомогу, іншим довелося тікати зі своїх домівок.
Можна було б припустити, що в такі часи немає місця для боротьби за рівність ЛГБТК-людей. Крім того, зростання національної свідомості та форсована мілітаризація українського суспільства — не найкращі передумови для покращення становища квір-людей. У минулому напади на ЛГБТК-спільноту відбувалися переважно з боку націоналістів, які оголошували квір-людей непатріотичними, у той час як військові асоціюються з образом маскулінності, яка, здається, не залишає місця для квірності.
Проте, це може здатися несподіваним, але є кілька ознак того, що громадське сприйняття квір-людей покращилося з 24 лютого. Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології через три місяці після початку російського вторгнення, показало, що ставлення громадськості до спільноти останнім часом значно покращилося. Зараз ставлення майже 60% українців(-ок) позитивне чи нейтральне, понад 60% підтримують рівні права. У 2016 році лише близько 30% населення не мали негативного ставлення до ЛГБТК-спільноти або були за юридичну рівність. Крім того, петиція про одностатеві шлюби швидко набрала понад 28 000 підписів у липні після повідомлень, що люди, які перебувають в одностатевих стосунках, не мають права ховати своїх партнерів(-ок), якщо вони загинули під час бойових дій. Подібні петиції в минулому ніколи не набирали такої кількості підписів. У відповідь на петицію уряд зараз розглядає можливість легалізації одностатевих цивільних партнерств.
Як відбулися ці зміни у ставленні до квір-людей? Цілком імовірно, що зовнішня загроза з боку Росії загалом призвела до посилення почуття єдності в українському суспільстві, в якому залишилося менше місця для ворожості до меншин. Видимість ЛГБТК-військових, ймовірно, є однією з найважливіших причин, чому квір-людей сприймають по-іншому. З 2018 року об’єднання “Українські ЛГБТ військові за рівні права” працює над видимістю та прийняттям квір-людей у Збройних силах України. З 24 лютого все більше і більше членів ЛГБТК-спільноти добровільно беруть участь у боротьбі проти російського вторгнення, багато з них відкрито демонструють свою ідентичність за допомогою нашивки єдинорога на формі. Може здатися дивним, що люди вирішують захищати країну, де вони часто стикалися з неприйняттям та дискримінацією. Але вони знають, що під російською окупацією їм було б набагато гірше.
Олександр Жуган серед тих членів квір-спільноти, хто вирішив стати добровольцем. До 24 лютого Жуган не мав військового досвіду, працював театральним актором і режисером. Перш ніж приєднатися до збройних сил, Жуган був «стурбований тим, що гею буде важко в армії», тому що він уявляв армію як «маскулінну спільноту», каже він нам. Але, за його словами, йому «справді пощастило», оскільки він не стикався з випадками відкритої гомофобії. Один із його командирів сказав Жугану, що раніше в його підрозділі були геї, і додав: «Якщо ти хороший солдат, мені байдуже, кого ти любиш. Я не терплю жодної гомофобії у своєму підрозділі». Жуган пояснює, що це його здивувало, «оскільки в цивільному житті я стикався з гомофобними нападами». Раніше його та його партнера били та бризкали перцевим балончиком. Жуган додає, що іншим квір-військовим пощастило менше, він також чув історії про гомофобію в армії. Але збільшення видимості ЛГБТК-військових допомагає покращити їхню ситуацію. «Що ми зараз робимо — ми не просто боремося за нашу країну, а й показуємо їм, що ми такі ж хороші солдати, як і вони», — каже Жуган.
Ще одним фактором, який відіграє важливу роль у зміні суспільного ставлення до квір-людей, є те, що все більше українців(-ок) сприймають гомофобію як російський наратив і частину порядку денного агресора. Гомофобія дуже присутня в російській пропаганді та є частиною її антизахідного наративу. Нещодавно російський уряд криміналізував будь-які позитивні чи нейтральні публічні висловлювання про гомосексуальність і гендерні ідентичності гендерквір та використовує антиквір-наративи для дискредитації України та її армії. Зміцнення зв’язків України з ЄС та іншими західними партнерами з початку загарбницької війни також спонукає багатьох більше ідентифікувати себе з так званими західними цінностями та значною мірою відвернутися від того, що вважається російським, включаючи гомофобію.
Водночас є приклади гомофобної пропаганди воєнного часу з українського боку. Наприклад, для дискредитації російської армії було поширено відео з дрона із зображенням російських солдатів, які займаються оральним сексом. Крім того, багато хто досі використовує гомофобні обра́зи щодо російських солдатів, каже нам Жуган. Ставлення та звички не можуть повністю змінитися за кілька місяців. Для подальшого покращення сприйняття квір-людей в Україні потрібно більше видимості та просвітницької діяльності. Жуган каже, що намагається пояснювати людям навколо себе та підвищувати обізнаність. Якщо він стає свідком використання гомофобних обра́з, він чітко дає зрозуміти, що це образливо. Він каже іншим, що «це нічого не означає, що в російській армії є геї, тому що геї є всюди».
Видимість українських квір-військових у поєднанні з просвітницькою діяльністю на тему ЛГБТК допомагає змінити поширений наратив, що нібито квір-ідентичності йдуть усупереч українській ідентичності і таким поняттям, як патріотизм і традиції. «Раніше було так: ти або гей, або український патріот, а тепер люди бачать, що ти можеш бути і першим, і другим», — каже Жуган. Українсько-канадський активіст Ендрю Кушнір запустив кампанію, що ставить під сумнів протиставлення традицій і квірності, яким оперує не лише російська пропаганда, а й ультраправі українці. «Наша традиція — це свобода» — ось гасло кампанії, яка просуває інше, менш фанатичне уявлення про традицію — таке, що включає квірність. Це підкреслює, що ЛГБТК-люди — навіть якщо вони рідко видимі — були частиною українського суспільства протягом всієї історії.
Зображення квір-українців(-ок) у ЗМІ вже змінюється, як в Україні, так і за кордоном. Едвард Різ, активіст і представник Київ Прайду, каже, що той факт, що країна наближається до ЄС або, за словами Різа, «Україна йде в Європу», призведе до того, що українські ЗМІ більше зосередяться на квір-темах, оскільки вони розуміють, що «якщо вони хочуть бути сучасними та європейськими, вони мають писати на квір-теми». Але ще багато чого потрібно зробити, оскільки «українські ЗМІ часто екзотизують транс-людей або показують їх як жертв», — каже Різ. У міжнародних ЗМІ Різ також помітив тенденцію зображувати квір-українців(-ок) жертвами та звертати увагу на історії про тих, хто хотів втекти, або на транс-жінок, які не могли виїхати з країни. На думку Різа, це закріплює некоректне зображення квір-українців(-ок). «Вони не заручники, не жертви, а бійці», — наголошує Різ. Через кілька місяців після початку повномасштабної війни ЗМІ нарешті почали цікавитися квір-військовими. Залишається важливим «боротися не просто за репрезентацію, а за якісну репрезентацію», — додає Різ. Тому необхідно «використовувати кожну можливість» для збільшення видимості, не лише ЗМІ, а й марші, конференції, мистецькі заходи.
Але з 24 лютого ті НУО, які раніше працювали над видимістю та захищали права квірів, повинні були перепрофілюватися в гуманітарні організації та надавати допомогу в кризових ситуаціях. Серед іншого, вони допомагали харчовими продуктами, одягом, житлом, психологічною підтримкою. Але вони не припинили свою роботу над видимістю. Активістка ХарківПрайд Анна Шаригіна розповідає, що вони не лише надають гуманітарну допомогу, а й продовжують проводити інформаційні кампанії проти гомофобії та дискримінації. Їхня кампанія «Єдині як ніколи!» наголошує на перемозі як меті всього українського народу. «Українська ідентичність зараз стала найважливішою», — каже Шаригіна, але це не означає, що зусилля щодо видимості квір-ідентичностей більше не мають значення. У вересні 2022 року відбувся прайд-парад у харківському метро, де багато людей ховаються від російських обстрілів. «Там відбувається багато заходів, таких як концерти чи майстер-класи, тому ми вирішили провести там прайд», — розповідає нам Шаригіна. Багато ЗМІ висвітлили цю подію, здебільшого в нейтральній формі, що можна вважати успіхом, оскільки за останні роки ЗМІ в Україні, а особливо регіональні, були не дуже квір-дружніми.
Але змінюється не лише репрезентація в ЗМІ, а й уявлення багатьох квір-людей про себе та свою роль у суспільстві. Очевидно, що члени ЛГБТК-спільноти опиняються в дійсно скрутному становищі під час війни: багато з них втратили свої будинки та близьких, а також роботу та безпечні місця, вони зазнають насильства на окупованих територіях або були змушені залишити свої домівки, тому що обстріли тривають. Водночас багато квір-людей стали більш активними і в результаті більше сприймають себе як частину українського суспільства. Позитивні зміни в громадській думці та перспектива ЄС дають надію на законодавчі зміни — а отже, перспективу більш квір-дружньої післявоєнної України. Для деяких поточна ситуація також може означати розширення можливостей. Олександр Жуган здобув відчуття власної сили, виконуючи військовий обов’язок. У цивільному житті він почувався беззахисним перед нападами гомофобних груп. «Тепер я більше не почуваюся беззахисним. Тепер я думаю: “Ти не можеш зі мною так поводитися!”», — каже він.
Важливо зробити так, щоб нинішнє більш позитивне сприйняття квір-людей не обмежилося надзвичайним станом під час війни. Для тривалого покращення необхідно, щоб квір-людей приймали як частину суспільства не лише за умови, якщо вони можуть показати себе хорошими військовими. Тому є надія, що зміни у сприйнятті квір-людей триватимуть і надалі, а не зупиняться на переході від жертв чи ізгоїв до героїв і патріотів. Що ЛГБТК-спільнота буде розглядатися як рівноправна частина суспільства без необхідності щось доводити. Жуган оптимістично налаштований: «Коли ми виграємо цю війну, у нас ще буде багато роботи, але ми вже почали її робити».
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Writing For Diversity” за підтримки “Програми Східного партнерства” Федерального міністерства закордонних справ Німеччини
Авторка: Norma Schneider
